Обмін полоненими між Україною і Росією, які відбулися у вересні та грудні 2019 року, багато чим відрізнялися. Наприклад, популярністю імен.

У першому випадку здавалося, що пересічні українці в переважній більшості точно знають все про 35 звільнених співгромадян. Ми в деталях пам’ятали подробиці справ Сенцова і Кольченка, Карпюка і Клиха, Гриба і Сущенка, а також моряків, захоплених в Азовському морі.

У грудні все було зовсім інакше. 76 осіб, яких Росія руками своїх терористичних маріонеток із «Л/ДНР» повернула Україні, були мало відомі. Хтось чув про Станіслава Асєєва, хтось – про Богдана Пантюшенка та інших військовослужбовців, але на цьому у більшості знання закінчувалися.

Можливо саме тому Офіс президента після проведення обміну опублікував список звільнених осіб з коротким описом їх історій.

Зокрема, у цьому переліку є ім’я 67-річної Галини Терещенко.

«Цивільна. Проживала в окупованому Донецьку, де і була захоплена в серпні 2017 року. Вела списки бойовиків, записувала номери автомобілів «МГБ». Галині інкримінували «шпигунство», – писали про жінку на Банковій.

Її історія цікава тим, що на відміну від багатьох інших, засуджених терористами «Л/ДНР» за статтею «Шпигунство» на підставі надуманих звинувачень, Терещенко каже, що стала полоненою, «тому що воювала».

У застінках вона провела два роки і чотири місяці. І якщо б не обмін 29 грудня, Галині довелося б відбувати покарання понад 12 років позбавлення волі, до яких її засудив міфічний «військовий трибунал» бойовиків.

В тимчасово окупованому Донецьку вона працювала поруч із будівлею так званого «міністерства державної безпеки» терористів «ДНР» і про побачене там розповідала українським спецслужбам.

Цікаво: Майстер крафтових гуморесок: Привід для жартів №1 в найближчі роки – саме Зеленський

За словами Галини, вона не могла змиритися з тим, що трапилося в 2014 році і хотіла допомогти Україні хоча б таким чином.

Радіо Свобода взяло інтерв’ю у Терещенко, де вона розповіла про свою справу, висновку, російських військових на Донбасі, настрої на тимчасово окупованих територіях і не тільки. «Чорноморка» наводить головне з її заяв.

ПРО СЕБЕ

«Я живу в Донецьку, і я не патріотка, як, наприклад, Зоя Космодем’янська, я просто українка і завжди хотіла допомагати Україні. Я не прийняла бік Росії, яка прийшла з кулеметами: набудували блокпостів і почали стріляти по власному будинку. Це мені не сподобалося. Ось такі погляди у мене були.

Я не маю нічого проти російського народу, ні. У мене немає такого, що якщо ти росіянин, ти мало не фашист. Тому мої дії пов’язані з прагненням допомогти своїй країні».

ЗА ЩО ЗАТРИМАЛИ

«У Донецьку я живу в Калінінському районі, і я працювала поруч із «МГБ». Там знаходиться Шкірно-венерологічний диспансер. Це таке місце – військова частина в одному будинку з «МГБ». І поруч – магазин, куди часто приходили люди зі зброєю. У моєму огляді були ці три будівлі, я кожен день бачила, що там коїться. Я все це бачила і могла дати інформацію. І я її передала, ось так.

Ця інформація не така вже й держтаємниця. Це машини з українськими номерами, вони під’їжджали до цих будівель, з них виходили військові. От і все. А як вони дізналися… Мені треба було мовчати на роботі, мене здали колеги».

ПРО АРЕШТ

«По дорозі на роботу. Я підійшла подивитися, що за машини стояли біля «МГБ», я нічого не робила, нічого не записувала, до мене вийшов простий рядовий солдат і попросив документи, а потім попросив іти за ним. Мене обшукали і знайшли в сумочці записки. Потім я сказала, де працюю, і провели обшук на роботі, де знайшли документи про мою роботу на Україну».

ПРО УТРИМАННЯ

«Як це буває – руки різали, били – ні. Саджали на стілець, один раз я сиділа цілий день, вся в проводах, і мені розповідали, яка «ДНР» прекрасна молода «держава» і що я підриваю в Донецьку її основи. І весь час вони хотіли дізнатися, їм було це важливо, кому я передаю відомості.

Тобто, в «МГБ» до мене не застосовували фізичне насильство, але у в’язниці та СІЗО я фізичне насильство на собі випробувала. Від ув’язнених. Тому що політичні сиділи разом з кримінальними злочинцями. Мене одного разу сильно вдарили по нирках, інша ув’язнена мене кинула об стіну, і я сильно вдарилася головою. Вона кричала, що в неї батько якийсь сильний урка, і їй нічого не варто мене прибити.

Найстрашніше, від чого я не могла відійти, коли мене привезли на роботу в наручниках, провели демонстративно по дорозі. Повискакували наші співробітники і хворі, із сусідньої лікарні теж прийшли, дуже багато людей, і слідом мені кричали: «Фашистка! Маячки ставила! Наших дітей повбивала!» Ось це я страшно переживала, це було важко. Краще б мене в підвалі вбили…

Потім рік було слідство, 26 серпня 2017 року мене заарештували, а в застінки я потрапила 20 серпня 2018 року. Вирок – 12 років за шпигунство без права на оскарження, стаття 321».

ПРО УМОВИ В КОЛОНІЇ І СІЗО

«В ізолятор тимчасового утримання кидали бомжів і всіх негідників, які були, там із дощок ліжко і брудний матрац. Ні ліжка, нічого. Туди не пропускали сестру, не передавали речі. А потім, коли мене перевели в СІЗО, там було 6, 8, 14 чоловік в камері. Там «ополченки» (терористки – ред.) були, кричали теж «ти вбивця мого народу, маячки ставила, дітей вбивала». Одна із них сиділа за вбивство, але теж мені казала: «Ти вбивця мого народу». А сама вона вбила російського солдата з Кисловодська. Він приїхав воювати, став її співмешканцем, і ось таке…

Я теж не знаю (що таке «маячки ставила» – ред.). Як ніби ми ставимо маяки, по маяках б’ють і вбивають їх. Я сама не знаю, що це таке, це вони так розповідають – народ «ДНР», якщо можна назвати його народом, нас в цьому звинувачує, що нібито ми ставили маячки на дитячі садки і школи, а потім українці їх вбивали».

ПРО СИТУАЦІЮ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ ДОНБАСУ

«Я дуже важко переживала, особливо при переході блокпостів: я бачила людей похилого віку і думала: господи, за що це народу? Я їздила в Курахове з «ДНР», тому що теж пенсіонерка, і багато людей, коли стояли в черзі в Курахове, говорили: «Ой, а тут дешеве те, дешеве це…». А потім я з ними проїжджала блокпости, і вони мінялися і починали говорити: “Ой, у нашій “ДНР” краще”. Я не могла зрозуміти, що ними рухало, і досі не знаю. В Україні (на вільній від окупації території –ред.) і тихіше, і люди живуть і працюють, а в Донецьку – війна.

Я не знаю, як це назвати, це важкозрозумілі химери, чудовиська, можна сказати, роздвоєні особистості. Приїжджають в Україну (на вільну територію – ред.) – вони одні, а приїжджають в «ДНР» – відразу змінюються: що люблять свій Донецьк, все для нього роблять, а Порошенко їх вбиває.

Може бути, страх, а може, за інерцією. До мене сестра тільки що приїжджала, я її запитую: «Ліда, як там, у Донецьку, як ти себе відчуваєш?» Вона каже: «Тролейбуси ходять, місто чисте, люди на базарі продають і купують. Я не відчуваю війни». Хоча скаржаться, що все дорого і продукти набагато гірше. Ось вона привозила мені сир і ковбасу, купувала в Донецьку – зовсім не те. Навіть за якістю продуктів життя там набагато гірше».

Також важливо: Андрій Сенченко: Настав час зруйнувати стіну ненависті

ЧОМУ ВИРІШИЛА ПРАЦЮВАТИ НА УКРАЇНСЬКІ СПЕЦСЛУЖБИ

«Це нез’ясовно, але у мене було бажання допомогти хоч чимось. І коли я бачила все це, я думала: це ж треба все бачити і розповісти. Було таке бажання – донести те, що я бачила, ось ці дорогі машини, біганину цих військових в бронежилетах, а потім десь щось вибухає. Я бачила всю цю метушню, стикнулася з цією нечистою війною».

ПРО «ВІЙСЬКОВИЙ ТРИБУНАЛ»

«На військовому трибуналі, коли мене судили, мені сказали: «Дякуй богові, що тебе не розстріляли на місці». Тому що військові можуть на місці розстріляти, якщо помічають, що ти проти них працюєш».

ПРО РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ НА ДОНБАСІ

«Так, повно! Буряти… Один, безрукий, на річку Кальміус показав і каже: «Це озеро». Я спеціально ходила в кафе попити кави – вони підходили, я з ними розмовляла. З Нижнього Тагілу. Вони прямо говорили. Потім вони реєструвалися в Горлівці, в Макіївці, у них з’являлася прописка, і вони представлялися вже як донецькі. Хоча по вимові чути, що чоловік приїхав із Росії.

Так, місцеві документи, вони прописані в Горлівці, Донецьку, Макіївці. А до цього бігали по Росії – будували, щось робили, хто в кафе працював, хто де, а сюди приїхали і взяли автомати. Приїхали стріляти. Їм пообіцяли гроші, напевно, і вони хотіли награбувати і постріляти. Вони вважають себе військовими. Поодягали форму, автомати у них, вони воюють. Але Україна не хоче з ними воювати. Так і сказав один російський: «Україна не хоче воювати».

А місцеві люблять гроші і золото. Коли мене возили на суди, я зрозуміла, що вони в ломбарди заїжджають… Цікавилися, працює ломбард чи не працює, і це було неодноразово. Я з мішком на голові, я не знаю, в який ломбард вони їхали, але вони робили це постійно.

Ну, я ж розумію, що людина військова здає золото – не здає своє, а награбував – і здав».

Цікаво: Як хакнути українську АЕС: роз’яснення досвідченого хакера

ПРО СИТУАЦІЮ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

«Там більше прихильників «ДНР», більше люблять Путіна. Коли я сказала: «Кремлівський клоун дав автомати вашим дітям» – вони мене мало не зжерли. Але в той же час прихильники України там рідко щось привселюдно говорять. Просто, враховуючи свій вік, я знала, що мені це зійде з рук, що я можу гостре слівце сказати.

У мене в Донецьку залишилася дочка. Дочка у мене прийомна, чоловік помер десять років тому. Вона доросла, 32 роки, вона може виїхати. Вона все пережила. Я їй шкоди ніякої не зробила, тому що вона не знала про мою діяльність. І в цьому «МГБ» переконалося. Вона здивувалася, коли дізналася, що мама її воює».

ПРО ТАКТИКУ ЗЕЛЕНСЬКОГО ПО ДОНБАСУ 

« Я завжди вважала, що потрібно розмовляти. Якщо ми будемо розмовляти, ми до чогось прийдемо. Це однозначно. Понести покарання повинні щонайменше ті, які вбивали, на яких кров. Але ті, які ходили на референдум і мовами… вони не повинні займати якесь положення в суспільстві, посаду вчителя, не кажучи вже про верхівку».

ЧИ ПОВЕРНУТЬСЯ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНІ ТЕРИТОРІЇ ДОНБАСУ ПІД КОНТРОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ

« Я думаю, так. Тому що він Путіну не потрібен. Тим більше розбитий, населення бідне.

Самі військові, коли розмовляли зі мною, ділилися: «Тут такі овочі живуть. Це не народ, це овочі». Я кажу: «А що, у вас в Росії немає овочів?». «Та повно, – кажуть, – але тут часто-густо».

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook