ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
4
2
9
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
4
2
9
Блоги
Диванне розмірковування про мир і способи його досягнення
  02 Серпня 2019 09:52
|
  1162

Диванне розмірковування про мир і способи його досягнення

Диванне розмірковування про мир і способи його досягнення

Сидячи з ноутбуком на м’якому дивані, я хочу з вами обговорити бачення нашого майбутнього. Нещодавно на «Чорноморці» вийшов бложик про побудову миру з підбіркою думок жителів окупованого Донбасу про те, як вони бачать процес побудови миру в Україні. Реакції на цей блог і дискусії, які вони породили, не менше цікаві. Хочу вставити і свої п’ять копійок.

ВІЙНИ ВИЙШЛИ НА НОВИЙ РІВЕНЬ

Інтернет вніс в наше життя багато нового. Скільки книжок було написано про прийдешню глобалізацію. Нам обіцяли, що кордони держав втратять своє значення, буде одне «глобальна село». Вийшло щось подібне. Постіндустріальний світ виявився неоднорідним і не настільки передбачуваним, як, можливо, очікували вчені індустріального світу. Але саме явище комунікації набуло нових, досі небачених масштабів.

Як бачимо, кордони держав значення досі не втратили, але багато сфер життя завдяки новим властивостям комунікації в світі, набули нових рис, які дуже складно регламентувати і контролювати як законодавчо, так і взагалі. Це стосується і воєн.

От не придумали поки на сто відсотків прописаний до дрібниць закон, за яким жив би весь інтернет, де кожному користувачеві була б забезпечена свобода в необхідному обсязі без утисків свободи інших користувачів і без експлуатації їх уваги. Не думаю, що ми доживемо до цього торжества справедливості в мережі. Ми просто побудували ту саму Вавилонську вежу 2.0, тішимося, як діти, через своє творіння. Ми ледве-ледве звертаємо увагу, що десь якісь її частини були закріплені ненадійно, відпали і прибили кілька людей. Ну це життя, буває. На жаль, ми також не розуміємо, наскільки велика потенційна небезпека нових обвалів. І якими будуть їхні розміри. Наприклад, свого часу ми не могли уявити, що від цих «обвалів» постраждає частина найбільшої держави Європи – нашої держави.

НОВИЙ ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

У тоталітарних режимах все було просто, як двері. Стільки-то мільйонів на каторгу. Стільки-то стратити без суду і слідства (або з винятково символічним дотриманням процедур). Всі страчені – вороги народу, які шкодять режимові. Решта поки можуть перебувати в категорії «чесних трудівників на благо Вітчизни. Ворог – поганий. За нами Бог.

Після здобуття Україною незалежності багатьом здавалося, що всі війни за державність вже позаду, діди забезпечили нам спокійне життя, і тепер ми заживемо як незалежна держава. Але, виявляється, ми рано розслабилися, це був тільки початок боротьби.

Зараз у нас війна з Росією. В цілому ми і сьогодні дотримуємося парадигми «поганий-хороший». Це просто, враховуючи всі обставини: Росія напала на нас, окупувала Крим і частина Донбасу. Бойові дії проходять на нашій території. Ми не йшли до Росії зі зброєю, щоб воювати на їхній території кАзна за що. Це вони приперлися в наш дім. Але з появою «глобального села» парадигма «поганий-хороший» все частіше втрачає свій сенс. Тому що на новий рівень, серед інших сфер життя суспільства, вийшла пропаганда. І на моє переконання, пропаганда (звичайно, російська, тому що Росія займалася цим професійно, за звичкою і дуже старанно) стала головною зброєю цієї російсько-української війни.

Ось і виходить, що від простої істини «Росія агресор, Україна захищається» нас стрімко віддаляє ціла купа гібридних технологій, в тому числі – і головним чином – інформаційних. Виходить, що в новий парламент ми вибрали осіб, які є в базі «Миротворця». Ще частини обранців нема на «Миротворці», але вони вата ватяна. Ще вибрали багатьох, у кого взагалі немає однозначної думки з приводу російсько-української війни.

Наш новий парламент не додає очків міцності простій істині, яка нагадує, хто поганий, а хто хороший. Він додає невизначеності в і без того дуже складну проблему, яку доведеться вирішувати не одне десятиліття – проблему, яку начебто усвідомлюють «у Зеленського» – «боротьбу за уми». «Слуги народу» оголосили, що будуть створювати державний російськомовний канал для міжнародного мовлення. Як вони при тому планують вчинити наругу над українським законодавством, вони не розповіли. Як на мене, ідея провальна. Вони не зможуть змагатися навіть приблизно з російською пропагандою, не кажучи вже про те, що хто їм дасть це робити на окупованих територіях… Але в цьому основна проблема цього розділу тексту: ніхто не знає, як правильно вчинити в ситуації, коли немає жодного кейсу (ані провального, ані успішного) з виходу з такої ситуації, в якій ми зараз опинилися. Кремль обклався державами, в яких організував – заморожений або не дуже – військовий конфлікт. Це випалена земля навколо Мордора, яка одночасно є його похмурою декорацією, що демонструє уявну велич Москви. І сторонні сигнали, що йдуть у розріз із мордорською номенклатурою, там не мовитимуть.

ДОНБАС І КРИМ ОКУПУВАЛИ НЕ САМОЮ ЛИШЕ ЗБРОЄЮ

Нізащо б ця окупація не відбулася, якби Росія не готувала під неї грунт довгі десятиліття. Поки ми спокійно святкували річниці незалежності, Росія підгортала прикордонні території. Треба сказати, вона просто продовжувала робити те, що робила завжди.

Розподіл українців, росіян та інших народів в південно-східних губерніях. Перепис 1897 року

За даними перепису населення в Російській імперії в 1897 році, склад населення був в більшості своїй українським (кількість українців на кругових діаграмах на карті за посиланням відображено блакитним, росіян – рожевим, інших національностей – зеленим).

777

 

  1. Харківська губернія
  2. Катеринославська губернія
  3. Північ Таврійської губернії
  4. Херсонська губернія

Праворуч від карти – діаграма з даними по Південно-Сходу в цілому.

На Кримському півострові українське населення не переважало. Але не переважало і російське. Спочатку найбільшою етнічною групою на півострові були кримські татари, відсоток яких, за даними переписів, поступово знижувався. Але другим за чисельністю народом вони стали між 1897 і 1917 роками, після «червоного терору», проведеного більшовиками в Криму. Вже таке «соупаденіє», що після масових убивств кримських татар, репресій і депортацій «титульної» нацією на півострові стали росіяни.

І звичайно, росіяни хотіли додатково самоствердитися у своїй нібито величі, тому в ті часи українців називали малоросами, а росіян великоросами. Воєнкор Євгенія Подобна писала для «Чорноморки» про дані цього ж перепису – 1897 року. Ці дані є у вільному доступі, кожен може з ними ознайомитися і переконатися: південний схід України завжди був українським. І панівною мовою там завжди була українська. І Крим, де українці не були в більшості, не був російським. За даними перепису, який провели у Російській імперії в 1897 році.

До речі, Євгенія також пише про історію багатьох міст Донбасу і про людей, які цю історію творили. Дуже корисно для розуміння, чий Донбас. Рекомендую:

Що ще варто знати про Донбас

Звідки взявся Нью-Йорк у Донецькій області, або Трохи про топоніміку Донбасу

Правдива історія Донбасу: на честь кого назвали окупований Алчевськ

Минуло трохи більше сотні років, і що ми бачимо: ментально Донбас кардинально змінився. Йому неблизький проукраїнський вектор розвитку, його жителі в більшості своїй не мають ніяких надій з приводу ЄС і НАТО. І головне. У них немає можливості в це вникати, оскільки регулярні обстріли з боку російських бойовиків не дозволяють міркувати над категоріями далекого майбутнього. Тому переважають пориви, породжувані рептильним мозком: завмри, бий, біжи. Люди там більше виживають, ніж насолоджуються життям.

За ці сто з гаком років відбулося багато: більшовики, війни, голодомор, репресії. Україна була в складі російської держави, несла великі втрати у російських війнах. Але на багатьох сторінках історії, якими пишається Росія, нема жодної згадки про «малоросійських братів». Адже про «братні зв’язки» росіяни почали говорити лишн нещодавно. В усі часи ці відносини більше нагадували рабство. Приклад – кримські війни. Головним театром військових дій був Кримський півострів. А головними учасниками цих дій на боці Російської імперії були українці. Адже з 1853 року до Чорноморського флоту набирали рекрутів переважно з Таврійської, Херсонської та Катеринославської губерній. Відповідно, гинули в цій війні більшою мірою українці, а війну в підсумку програли. Але «Севастополь – місто російської слави». Раптом.

І цей принцип застосовується скрізь. Проста підміна понять – і ось України нібито й не існувало, завжди була нібито тільки Росія. Починаючи з «Київ – мать городов руССкіх» і закінчуючи присвоєнням Росією перемоги, якщо можна її так називати, у Другій світовій війні. Хоча українців загинула величезна кількість – 3-4 млн військових, понад півмільйона на боці УПА, за різними даними, від 5 до 10 млн цивільних.

Але вочевидь, росіянам цього замало, і вони хочуть «повторити». І повторюють. Але в нових реаліях – в реаліях «глобального села». Успішно застосовуючи всю міць цензури, користуючись плодами історичних злочинів російських правителів, Росія створює паралельну реальність безкомпромісно і підкреслено російськомовного Донбасу, що завжди дивиться у бік Росії, ненавидить Україну і достобіса наляканого неіснуючими бандерівцями. І не важливо, наскільки безглуздою може бути ця паралельна реальність. Важливо, що шкідлива пропаганда завжди працює безвідмовно, а будь-яке спростування цієї пропаганди, хай навіть найкрасивіше, дістається лише до кількох відсотків респондентів пропаганди, та й то з неоднозначними успіхами у сприйнятті.

Ось це справжня «боротьба за уми», в якій перемогу в кривавому і нечесному бою поки що здобула Росія. Якби не було вищевикладених передумов, у «русского міра» не було б і найменшого шансу вкоренитися тут. Жодна зброя не порушила б наших кордонів.

Війною прийнято називати збройне зіткнення. Але досвід поточної війни показує, що кулі, снаряди і міни – це тільки один з інструментів війни, до того ж не вирішальний.

ЦІЛІ КРЕМЛЯ І ЙОГО ГОЛОВНІ ТЕЗИ

Кремль заявляє:

  1. Іхтамнет.
  2. Не «в Україні», а «на Україні» (Росія не визнає українську державність) …
  3. …триває «громадянська війна».
  4. У вільній Україні – бандерівці.
  5. Бандерівці страшні і будуть розпинати російськомовних хлопчиків в трусиках за першої ж нагоди…
  6. …особливо за російську мову.

І оскільки до питання пропаганди Кремль підходить комплексно, то вона повинна працювати і за межами окупованих українських територій. Тобто по всій території України. З цього випливають дзеркальні і логічні відповідності:

  1. Проти нас воює не Росія, а виключно ідейні місцеві «сепари».
  2. Відповідно претензії до людей в окупації ми висловлюємо не як до українців, співгромадян, а як до жителів інших «держав» (але Росія вимагає, щоб Україна визнала «державність» квазіреспублік; логіки немає, але в пропаганді вона не обов’язкова, головне, її зімітувати ).
  3. Вони звали Путіна. Просто все до одиного. Навіть тварини.
  4. В окупації – суцільно вата. Недолюди.
  5. Й оскільки вони такі, так їм і треба, нехай страждають, та сильніш!
  6. Українофоби. Непатріоти. Ось і валіть в Росію.

Шість пунктів з першого списку ми можемо часто зустріти де завгодно в медіа, в заявах російських політиків. А шість пунктів з другого списку є наслідками першого, але читаємо ми їх у коментарях і думках українців, у реакціях на новини, рефлексіях на Конституцію України. Ми з’їли російську пропаганду, захоплено її пережовуємо, насолоджуючись смаком гордості з гіркотою образи і післясмаком простоти і зрозумілості, який лишає по собі пропаганда. Ми проговорили те, до чого прагне Кремль. Він намітив, де повинен пройти розкол, і ми захоплено лупаємо киркою по цій лінії, покірно виконуючи завдання агресора. Тільки одне питання: якого біса ми це робимо?

ПОБУДОВА МИРУ. ЯК її ГОТУВАТИ?

Чисто гіпотетично, якщо ВСУ здійснять технічну і жорстку зачистку окупованого Донбасу від терористів, а потім ще буде «полювання на відьом» з «народними судами» на всіх незгодних (або нібито незгодних) з проведеною зачисткою, чи буде вважатися, що Україна повернула собі Донбас і очистила його від ворогів? По-перше, буде дуже багато невинних жертв. По-друге, можливо це і спрацювало б, але дикунськими методами в XXI столітті користується тільки Росія. Власне, і життя в Росії не розраховане на дотримання прав і свобод людини. Максимум на масове побиття і загвинчування в автозаки мирних мітингувальників. Тож силовий сценарій навряд чи дасть нам бажане. І ми повертаємося до «боротьби за уми» …

У тому блозі про побудову миру, на який ви, наші дорогі читачі, так яскраво відреагували, були думки українців в окупації про те, з чого треба починати будувати мир. Їхні думки пріоритетні, оскільки війна до них найближче, включно з усіма її бонусами у вигляді «русского міра» і терористів в адміністраціях. Як на мене, це легко зрозуміти: перш за все їм хочеться, щоб припинилася стрілянина. Але нашим ура-патріотам хочеться, щоб наші військові «перестріляли всіх сепарів». Адже коли війна далеко, і ти від неї «сильно втомився», то здається, що все це – голлівудський бойовичок. А на тлі кремлівської пропаганди нікого не шкода. Емпатія вимикається. Залишаються тільки «вороги народу».

На просту істину про те, що Росія як країна-агресор напала на Україну, і Україна захищається, гібридні технології наклали нову реальність, яскравішу, красивішу, емоційнішу, страшнішу, детальнішу. Ми охоче і легше і сприймаємо її, ми знаходимо в ній нові смисли, живемо ними і не беремо до уваги те, що Росія просто продовжує знищувати Україну, перетворюючи її в підніжжя своєї фортеці.

І ми їй у цьому допомагаємо. Розпалюючи ненависть до таких же українців, як і ми, але яких ніби й не видно за цією картинкою з сепарів і бабок, що репетують «Путін, ввєді!». Ми щиро і заочно їх ненавидимо, адже це не в очі висловлювати, це просто скинути напругу в мережі. А в Кремлі задоволено потирають рученята.

То як ми там хочемо будувати мир? Або будемо відправляти під три чорти людей на будь-яких територіях, до яких може дотягнутися Росія з її «іхтамнєтамі»: окупували шматок Донбасу – забирайте його собі, якщо такий поганий цей Донбас. Так виходить? І тоді буде мир? А не страшно, що він до певного моменту може звузитися до розмірів піщинки?

ПОШУКИ КОНСТРУКТИВУ. КОЛИ РЕЦЕПТ ПОБУДОВИ МИРУ НЕ ЗНАЙДЕНО

Що стосується побудови миру, я за конструктив. Знову ж таки, міркую, як обиватель. Але відразу скажу, мені чужі категорії «Перестріляти неугодних», не переварюю совкові цінності.

Заразу під назвою «русскій мір» знають у багатьох державах. Просто у декого краще виходить з нею боротися. У прибалтів, наприклад, виходить. В Україні ні. Заочна ненависть до співгромадян не вирішує проблему існування цієї зарази. А збереження національної пам’яті, історичної правди, боротьба за медіаграмотність і правильне функціонування законів вирішує. Ось останнє – найбільше.

На жаль, в Україні немає верховенства права, а останнім часом суди часто працюють не як символ правосуддя, а як епатажні ньюзмейкери, і це дуже погано. Мабуть, якби влада не підтиралася з таким захватом українським законодавством, а суспільство контролювало б владу, яку обрало, в новий парламент не потрапили б персонажі з «Миротворця». Здається мені, саме в цьому криється ключ до профілактики «русского міра» в Україні – у владі, яку ми вибираємо, а потім знімаємо з себе всю відповідальність за свій вибір. Мені здається, наша влада – це продовження нас. Лише представники народу. В цьому випадку дуже погано, якщо народ, жуючи російські меседжі, ненавидить своїх же одноплемінників. Тоді влада буде робити так само.

Можливо, на проблему побудови світу можна подивитися під іншими кутами. Але цей ракурс мені здається найнадійнішим і найбезболіснішим – завжди тримати руку на пульсі, завжди пам’ятати про особисту відповідальність за свою країну і її суверенітет. Поки виходить так собі. Набагато простіше черкнути в коментах пару прокльонів на адресу тих, хто посмів не залишити свій дім на поталу ворогам і не виїхати з окупації.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2020Всі права захищені