ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
4
5
9
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
4
5
9
Особлива думка
Майстер крафтових гуморесок: Привід для жартів №1 на найближчі роки – саме Зеленський
  22 Серпня 2019 22:46
|
  11929

Майстер крафтових гуморесок: Привід для жартів №1 на найближчі роки – саме Зеленський

Майстер крафтових гуморесок: Привід для жартів №1 на найближчі роки – саме Зеленський

Дмитро Коваленко – один із найталановитіших СММ-менеджерів в Україні. Він як ніхто вміє жартувати на непопулярні теми. Він придумує той контент, який стає дійсно популярним. Його крафтові гуморески хоча б раз репостив кожен з нас. Він той, хто вміє змусити вас посміхнутися або задуматися навіть в момент автоматичного прокручування стрічки соцмереж.

В ексклюзивному інтерв’ю «Чорноморці» він розповів, чому висміювати владу – це правильно; пояснив, що буде відбуватися з трендами на жарти в Україні та розповів про  найбільш несмішні сторони української реальності.

За твоїми спостереженнями, людини, жартуючи над реальністю, з почуттям гумору українців як складається?

В принципі погано.

Чому?

У нас країна не смішна. Якщо вранці в метро проїхатися, дивлячись на людей – побачиш всюди просто скорботні маски якісь. Ці ж люди сидять і в соцмережах.

Чому політичні меми в Україні так популярні?

Тому що немає яскравих героїв або яскравих тем. Це потрібно чимось компенсувати. Політика – це щось на зразок нашого локального шоу-бізнесу і «Ігри престолів». Вона замінила людям розваги. Тому доводиться креативити про неї.

Тебе це не радує?

Мене це взагалі давно не радує. Так, я про це жартую. Але почуття гумору – це така дивна історія. Ти можеш лізти в петлю, але при цьому видавати приголомшливі штуки. Ось це буде справжнє почуття гумору.

Ти почав жартувати про Порошенка, коли це було максимально непопулярно…

Тому що це була найпотужніша і помітна фігура на той момент. Це не тому, що я його не люблю або хочу йому зла.

Яке це було жартувати всупереч громадській думці, яка президента любила і покладала на нього великі надії?

Розумієш, політик повинен мати якийсь цілісний образ. Якщо ти журишся, що наші хлопці гинуть на Донбасі, але при цьому у тебе свій пул корупціонерів, який заробляє на цій війні конкретні бабки, то з тебе можна стібатися за будь-яке дурне застереження і напрасовані штани. Це нормально.

Твій Твіттер Порошенко був прекрасний. Далі буде Твіттер Зеленського або Твіттер Вакарчука?

Ой, мені здається, Вакарчук став зовсім не цікавим. Абсолютно нецікаво мати справу з чоловіком, який не може визначитися. Не важливо, у чому – в роботі, в особистому житті, в своєму бажанні брати участь у політиці. Не можна тримати суспільство в напрузі стільки часу. Люди – перегорають.

Твіттер Зеленського, звичайно, буде. Я поки не зрозумів, що про Зеленського жартувати, я поки придивляюся. Заготовочки вже є, але що там буде – сам не знаю. Якісь комунікаційні речі мені в ньому подобаються більше, ніж в Петра Олексійовича. Він не говорить мовою штампів, не використовує якусь зашкарублу риторику.

Так, а жартувати над ним за рахунок чого можна? Тим не менш, людина поставила на кін усе, що у нього було, з цим президентством …

Мені здається, що він все ще сприймає, як якийсь джек-пот і свято, яке раптово в його житті виникло. Але він дуже швидко в усьому цьому розчарується. І ось тут з’явлюся я.

Тут же якась історія. Людина не повинна любити владу. Якщо людина її любить – з ним щось не так. Владу завжди є, за що стібати. Навіть найкращих президентів, прем’єрів і депутатів. І це нормально. Особливо, якщо ми говоримо про нашу країну.

Чому?

Тому що люди, які приходять в українську владу, як правило, діють тільки в своїх інтересах. Про це потрібно пам’ятати, потрібно постійно контролювати дії влади, постійно тиснути на неї. Цим людям обов’язково потрібно нагадувати, що вони не схопили Бога за бороду.

Тобі вдавалося їм про це нагадувати?

Сумніваюся. Мені часто пишуть: «Діма! Ось в країні сталося це і ще ось це. А ти – мовчиш п’ятий день. Пожартуй про це!». Я ж не якийсь там топ-блогер, який просто зобов’язаний регулярно щось писати. Я – просто людина, яка ділитися своїми спостереженнями. Ці спостереження можуть бути меланхолійними, можуть бути смішними. Але я не шукаю судорожно контент. Якщо нічого сказати – я мовчу і не намагаюся з себе щось видавлювати.

Тобі важливо, в якій формі ділитися своїми спостереженнями?

Мені більше подобається писати тексти. Але пишу не так часто. Тексти – трудомісткий процес. Якщо бачу в ньому щось не те – не можу його опублікувати. У тексті аранжування повинне бути ідеальним. У ньому не повинно бути жодного зайвого слова.

Які звички ти спостерігаєш у користувачів соцмереж?

З того, що на поверхні – заклики «спростуйте/підтвердьте мою правду». Коли дорослий мужик, з сім’єю і дітьми, сумнівається в ході своїх думок, і шукає підтвердження своєї правоти у мене – цього я не розумію.

Але мені здається, що, в кінцевому підсумку, люди все одно добріші і кращі, ніж вони позиціонують себе в соцмережах. Було б приємно думати, що це така маска. Людина вихлюпує свій негатив в соцмережах, плюючи жовчю, а в житті – вона класненька. Але соцмережі – вони ж не про радість взагалі. Вони – про біль і страждання.

А як же всі ці соціальні погладжування у вигляді лайків, репоста і безлічі передплатників?

Дивись, на початку мого, скажімо так, шляху, це все було важливо і круто. З часом це проходить. Я не хочу виходити за межі соцмереж. Навіщо? Найбільший смертний гріх, який існує – це коли дорослий мужик починає лізти в кадр, щоб здаватися значущим і популярним. У моїй системі цінностей – це просто лютий фейл. Якщо лізеш в кадр – ти або повинен неймовірно блискуче жартувати, або доносити людям гіперважливу інформацію, яку більше ніхто взагалі не знає. Коментувати щось, читнувши «Вікіпедію» одним оком, щоб вальяжно віщати в телевізорі, де тебе протитровано експертом – це жахливо.

Ти говорив, що після нападу на Катю Гандзюк зрозумів, що все, що відбувається – ні разу не смішно.

Так.

Що для тебе в цей момент змінилося?

Це – абсолютно жахлива ситуація в принципі. Я не був знайомий з Катею особисто. Ми просто зробили спільний проект, який вийшов гучним. Не думаю, що я в праві про неї говорити. Є люди, які знали її краще і зробили з нею разом набагато більше.

Саме розуміння того, що ти з людиною взаємодієш, вона розповідає якісь цікаві речі, а потім з нею відбувається таке … Потім ти розумієш, як на все реагує влада, яка тупо викладає болт на цю справу … Замість цього, людям намагаються нав’язати якийсь діаметрально протилежний порядок … Я вмію слова підбирати, але в цьому випадку не виходить. Це – просто пекло і жерсть. Ми продовжуємо жити в цій країні, де більшості потрібні веселі мемасіки більше, ніж відповіді і відповідальність.

Ті речі, до яких я мав відношення, Каті дуже подобалися. Коли вона якось написала, що на мене потрібно підписуватися, тому що я – смішний чувак, для мене це була похвала похвал. Знаєш, є люди, яким я дуже вдячний. Тому що у мене вийшло заявити про себе завдяки їм. Першим, хто мене вивів зі статусу нікому невідомих і непомітних, був журналіст Богдан Кутєпов. Потім Масі Найєм написав, що всі, хто шерять і обговорюють мемчіки і навіть не знають, що я їх автор. Рома Синицин про мене писав. Ну, і Катя Гандзюк, звичайно. Респект цих людей – для мене важливіше безлічі лайків.

Що це був за проект, до якого Катя тебе привабила?

Була група людей, яка займалася антиросійською або антиокупаційною інформаційною кампанією. У якийсь момент їм почало не вистачати креативу. Принаймні, вони мені так потім пояснили ситуацію. В один прекрасний вечір мене додали в чат, де була Катя і ще якась кількість людей. Вони сказали, що стежать за тим, що я роблю, їм здається, що це круто. Попросили допомогти їм придумати якісь речі.

Що ти придумав?

Це були антипутінські борди в Херсоні. Каті подобалися. Реакція на борди була різна, проукраїнські настрої, та й просто – нормальні люди до цих бордів взагалі ніяких питань не мали. Смішна була реакція у російських пропагандистських ЗМІ. Вони слів не вибирали, і бомбило у них яскраво.

Що було на плакатах?

Потрібно було щось антипутінське, тому що Херсон – уразливий для Росії регіон. Були місцеві хлопці, які креативили в міру. Але це було, скажімо прямо, погано, як картинки з «Однокласників»: вирвиоокові шрифти, абсолютно невиразні меседжі. Катя так і писала, що думка правильна, але подати її не можуть. Я тоді подумав, що не потрібно робити все одним бордом. Потрібен тільки один елемент, що запам’ятовується, який буде повторюватися від плаката до плаката.

І цим елементом стали?..

…Очі Путіна. Ми зробили три різних борда. На одному особа Путіна була повністю вкрита мухами. Видно було тільки очі і напис: «В Україні тебе тільки мухи будуть підтримувати». На іншому борді, де Путін виглядав в двері ліфта, був напис: «В Україні ти б спокійно їздив на ліфті. І то не довго». Цей плакат з’явився якраз після Мотороли, підірваного в ліфті. Третій плакат вже не пам’ятаю.

Потрібно було якось знецінити головне зло. Показувати війну і танки не було сенсу. Ми ж розуміємо, хто цього головна причина. Причина в одній конкретній людині. До речі, аналогію з Моторолою російські канали зчитали чотко.

Те, що я спостерігала в твоїй роботі – ти дуже обережно ставишся до теми війни. Чому?

Я не вважаю, що взагалі можу про неї говорити. Це – складна і болюча тема. Є люди, які про неї багато знають. Я – не з їх числа. Якщо нічого сказати – краще промовчати.

При цьому все, що стосується якихось фейкових воїнів і епічних фейлів політиків по темі війни, ти подаєш просто філігранно.

Є персоналії, які цікаві навіть поза контекстом війни. Ось як Савченко, наприклад. Це – яскравий персонаж, за яким цікаво спостерігати. Або Ілля Ківа, наприклад. З ним взагалі була цікава історія. Він деякі мої картинки про себе брав і ставив у себе на сторінці, щиро не розуміючи, що з нього стьобуться. Мабуть, думав, що це малюють його фанати. Дивовижна людина.

Ти часто жартуєш на непопулярні теми. Як можна жартувати про те, що суспільству зараз не здається смішним, щоб зачепити?

Мені здається, що якщо у людини є інтуїція, то вона може зрозуміти в перспективі, що буде далі. З ним, з конкретними персонажами, з країною. Я іноді бачу цю перспективу.

Найближча перспектива для нашої країни тобі зараз якою бачиться?

На жаль, мені здається, нічого особливо не зміниться. Війна – питання, яке вирішується виключно в Кремлі. Неважливо, хто сидить в кабінеті президента України – літній чи сивочолий чоловік, або молодий і хриплоголосий. У найближчі роки війна триватиме. Це сумно і боляче, але це факт.

А з приводу можливості передбачати перспективи. Уяви, що зараз – Євро-2012. Ось ми з тобою сидимо в розпал футбольного свята 2012 року, до нас підходить чоловік, який говорить: «Хлопці, на Донбасі буде війна і страшна м’ясорубка. Росія захопить Крим. А цей смішний хрипкий хлопчина з 95 кварталу стане президентом». Що б ми сказали цій людині? Вирішили б, що він хворий, і сказали б: «Дядя, йди звідси». Життя ламає всі прогнози.

Як змінилося ставлення аудиторії до теми війни?

Розумієш, ну люди – вони ж люди. Вони – як діти! Є ті, для кого це важливо. Вони переживають, допомагають і багато роблять не заради піару, а тому що це – важливо. А є величезний пласт користувачів, які хочуть про це говорити, тому що це – модна тема.

Те, що мене виносить просто в космос – історії дівчаток, які пішли на війну. Військовими, чи медиками, чи волонтерами – неважливо. Все одно, так бути не повинно. Є люди у високих кабінетах, які крадуть у людей молодість. Або життя. При цьому є безліч людей, які всі ці вкрадені життя сприймають просто як контент. Війна для них – це контент. Ось від цих історій і їх сприйняття мені фізично боляче.

А тема Криму?

Ставлення користувачів до цього питання – таке ж, як і до війни. Влада повинна регулювати відношення людей до цього питання. Вона цього не робить. Людям сказали, що Крим – це Україна. На цьому все закінчилося. Це – абсолютно і неприйнятно.

Чому?

Тому що ви можете придумати якісь плюшки і ніштяки, які зацікавлять людей не тільки тут, але і там, на окупованих територіях. Це просто історія про те, наскільки ти сильний в креативі. Можна придумати безліч речей, які зацікавлять людей. І вони зрозуміють, що тут, у нас в Україні – круто, класно і треба якомога швидше забути, що Росія в Криму взагалі коли-небудь була.

Замість цього ми всі завішані бордами «Крим – це Україна», проведемо мітинг з концертом і все. Нагадувати про те, що Крим – це Україна, потрібно завжди і постійно. Але не бордами. Це повинні бути якісь практичні штуки. Виробіть стратегію, щоб люди бачили, як у нас тут щось змінюється. І рекламуйте її.

На яку теми ти не будеш жартувати ніколи і ні за яких обставин?

Це досить великий список. Жартувати можна про все на світі. Особисто я не можу переступити через себе в якихось речах. Не люблю, коли жартують про смерть. Мені здається, це якось бридко.

Сальні жарти про секс мене раптово дико дратують. Пам’ятаєш, в дитинстві були такі газети, коли на останній сторінці друкували кросворд, голу жінку і анекдоти? Ось такого роду гумор – він не змінюється. Кожен раз, коли зустрічаю такий жарт, я себе відчуваю в тамбурі поїзда Київ-Джанкой, і запах 90-х якось моторошно накриває. Війна – не та тема, на яку я маю право щось говорити, а жартувати – так тим більше. Можливо, на цю тему можна прекрасно жартувати! Просто не мені.

Які найуспішніші теми для жартів і мемасиків будуть в Україні найближчим часом?

Зеленський буде під прицілом дуже щільно. Історій, коли беруть фотографію Зеленського в костюмі Наполеона і пишуть «І це – наш Головнокомандувачем?» буде ще дуже багато. Зашквари у нього будуть ще обов’язково. Так що тема і привід №1 на найближчі пару років – саме Зеленський. Хто ще – поки не знаю. Але це будуть люди, наближені до нього – точно.

Українці схильні надто серйозно ставитися до політики?

Звичайний український громадянин слабо впливає на політику. Це – важливий момент. Максимум, що наша людина може – піти десь галочку поставити. На Майдани виходить дуже маленький відсоток людей, які по натурі романтики і які взагалі готові щось робити. Таких людей в світі в принципі мало. Велика частина – спокійно сидить в інтернеті, скролить стрічки соцмереж та ніяк не планує взаємодіяти з політиками і чогось від них вимагати. Це більшість, за моїми відчуттями, до політики відноситься несерйозно.

Якби суспільство серйозно сприймало політику, то воно б знайшло ті больові точки при владі, на які можна тиснути, щоб якось змусити владу робити те, що вона повинна робити. Я цього не бачу. Не думаю, що все 73% за Зеленського голосували по приколу. Це, скоріше, було протестне голосування. Є відсоток людей, які дійсно не розрізняють екранний образ Василя Голобородька і президента Зеленського. До речі, якийсь час я вів за нього блог.

За Голобородько?

Так.

В сенсі?

В прямому. В рамках «Слуги народу» була придумана така концепція, яку активно просували. Василь – жива людина, яка коментує якісь речі, які відбуваються в державі. Веде блог, має якісь активності.

Почекай, тобто ти – та людина, яка відповідальна за те, що в Голобородько повірили?

Ні-ні-ні, почекай! Мене запросили на самому початку проекту, мені було цікаво спробувати, я погодився. Якийсь час я щось писав від імені Голобородько в міру сил і умінь.

Тоді – це все було дуже несерйозно. Якби до мене хтось підійшов і сказав, що Зеленський буде президентом – я б більше, ніж здивувався.

І як воно було?

Тоді це було весело. Це був один з багатьох моїх проектів, з яким я працював не особливо тривалий час.

Наш народ любить вухами, чорт забирай! З цим потрібно терміново щось робити! Тому що, якщо у тебе є набір штампів і кліше, які ти можеш вдало комбінувати – люди будуть всі твої.

Що людям потрібно знати про соцмережі, але вони весь час про це забувають?

Я взагалі за те, щоб люди викинули всі свої смартфони разом з соцмережами під три чорти. І просто почали один з одним спілкуватися. До цього всього треба простіше ставитися. Соцмережі – просто можливість на секунду відволіктися від проблем в житті. Але люди занадто в це інтегровані, хоча це – тільки ілюзія життя і популярності. Час життя проходить, не треба його витрачати на таку фігню.

Фото: Едуард Крижановський

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook

Вибір редакції: відеоробота Дмитра Коваленка на тему дебатів кандидатів у президенти США Хілларі Клінтон і Дональда Трампа:

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2020Всі права захищені