Увага медіа до політичних в’язнів, які перебувають на тимчасово окупованих територіях Донбасу, Криму чи в Росії часто закінчується в момент їх звільнення.

І це логічно: колишнім в’язням Кремля насправді більше потрібна медична і психологічна реабілітація, ніж посилений інтерес з боку ЗМІ.

Вже після набуття приставки «екс» біля свого сумного титулу політзека кожен із числа цих героїв сам вирішує свою публічну долю: бути на слуху, як, наприклад, Олег Сенцов, або піти в тінь, як зробила більшість після звільнення.

Згадайте: Як окупація півострова вплинула на долю кримського активіста Майдану Олександра Костенка?

Але є і третя категорія. Люди, які незважаючи ні на затримання, ні тортури, ні на обміни все одно повертаються до того, що вони запланували з самого початку.

Як, наприклад, 29-річний патріот України Григорій Сінченко, який всупереч всьому продовжує свою боротьбу з російським окупантом і підконтрольними йому терористичним маріонеткам з «Л/ДНР» на території свого рідного Донбасу.

Днями хлопець вже втретє потрапив до рук бойовиків, і цього разу ситуація виглядає дуже і дуже серйозною.

Важливо: Російське поле експериментів: Червневі хроніки виживання в окупації

Нещодавно медійний резонанс допоміг тому, що кричуща історія з викраденням Євгенії Йепес-Вінуеси терористами в Донецьку мала щасливий кінець.

Тому зараз «Чорноморка» розповідає в подробицях історію Григорія Сінченка, також сподіваючись що публічний розголос допоможе цій справі.

Мама Григорія Тетяна Гулевська розповідає, що хлопець з Донецька, там сім’я жила до окупації.

Він навчався на політолога в Таврійському університеті в Сімферополі. Коли Росія захопила Крим, відмовився писати заяву на вступ в російський вуз, і його відрахували.

«Він переїхав до Херсону і там працював. Він машини вміє ремонтувати, вікна ставити, двері… тобто, робота разова, але йому ще допомагало те, що у нього була пенсія по інвалідності. Коли термін дії довідки про інвалідність закінчився, він спробував її продовжити в Херсоні, а коли не вийшло – поїхав у Донецьк. Там пішов у лікарню, пролікувався, отримав довідку. Але вже не повернувся, бо потрапив у партизанський загін і 2 грудня 2016 року був заарештований. Його звинувачували у партизанській діяльності, незаконному зберіганні зброї, підривах», – розповіла вона в інтерв’ю Укрінформу у січні 2020 року.

Читайте також: Юрій Луканов: Жахи Криму – це те, що може бути з нами усіма при владі Путіна

Жінка додала, що у терористів були докази участі Григорія в диверсійній діяльності.

«Тоді взяли Гриця і ще когось із того загону. Їх сильно катували, і вони розповіли про свої акції і про схованки. У підвалі нашого будинку був тайник з вибухівкою, його викопали. Гриша вмів робити бомби. В їхньому загоні був хлопець, який до цього служив у ЗСУ підривником, він їх навчив», – сказала Тетяна.

«Ми його шукали місяць. Лікарні всі оббігали. Другого грудня я була в Москві, де тоді працювала. Мама мені зателефонувала і сказала, що Гриша пропав і з дому все винесено. Їй про це повідомили наші сусіди. Через чотири дні я повернулася, і ми разом почали шукати. Я раніше працювала лікарем, і просила колег повідомити, якщо раптом щось дізнаються про мого сина. Так мені подзвонили, коли його привезли вмирати, з розірваним легким. Але в лікарні його не залишили – дали медикам вставити дренажну трубку і знову забрали в СІЗО. Коли ми з мамою прибігли, його вже не було. Нам сказали, коли повинні привезти знову, щоб ми могли прийти і хоча б погодувати його. Ми чергували там цілий тиждень, але наші телефони прослуховувалися і, мабуть, через це Гришу в лікарню більше не привезли, міняли трубку в СІЗО», – згадала Гулевська.

Цікаво: Журналістка «ЛНР»: Від кожного стуку в двері смикаюсь – а раптом по мене прийшли?

Фото: pravda.com.ua

За порадою інших жінок, чиї діти перебували у полоні терористів, Тетяна подала на підконтрольній території заяву в поліцію про зникнення людини, а після цього звернулася до СБУ.

Інші колишні політв’язні розповідали мамі Григорія, що її син ще в полоні заявляв про бажання помститися.

«Гриші доводилося в одиночній сидіти, а потім їх вже по двоє тримали, видно, камери були переповнені. І коли я недавно зустрічалася з Ігорем Козловським (історик-релігієзнавець, звільнений політв’язень – ред.), він мені сказав: так, Гриша ще там, у в’язниці, говорив, що обов’язково помститься. А Гриша така людина, що якщо сказав, то обов’язково зробить. Хоч над ним сміялися», – сказала вона.

У результаті в грудні 2017 року Григорій разом із 74 полоненими, яких тоді обміняли, повернувся в Україну.

Після цього хлопець перебував у Києві на лікуванні.

«А потім йому дали кімнату в модульному містечку для переселенців у Харкові. Я приїжджала до нього, привозила гроші, які ми накопичили, пропонувала придбати квартиру. Але він відмовився… Грицько говорив, що найбільше він хотів померти. Тому що це біль, який неможливо пережити. Коли тобі до статевого органу підводять струм, коли по шість годин мій син висів на наручниках, його сильно били», – заявила Гулевська в інтерв’ю Українській правді.

Читайте також: «Я не вірю, що це насправді». Дві пенсії, життя на війні і подвійні стандарти

Тетяна не розповідає, коли її син повернувся в тимчасово окупований Донецьк.

«Він з Харкова поїхав у Білгород, звідти – в Ростов. А потім пішки пройшов 50 кілометрів. Не знаю, як він це зробив, у нього з дитинства проблеми з хребтом, кістки таза трохи перекошені. І, коли він багато ходить, у нього все болить. Він розповідав, що вночі йшов, а вдень ховався. Гриша прийшов додому і почав готуватися. Він зробив не одну акцію», – сказала жінка.

«Коли я просила сина: «Не ходи туди, бог їх покарає». Він відповідав: «У бога немає інших рук, окрім наших». Він говорив, що хоче помститися більше за життя. Я людина віруюча, а Гриша – ні. Ми з мамою молилися, аби тільки ніхто не загинув від його рук. І щоб він був живий. Коли він вдруге повернувся в Донецьк, я ходила, як мертва. Тому що коли твій син не хоче жити і йде в пекло добровільно, то живеш і не розумієш, навіщо ти жива. Я вже кілька разів померла», – додала Гулевська.

Вона також підтвердила, що її сина затримали за підрив базової станції нелегального мобільного оператора «Фенікс».

«Так, 27 жовтня. Це недалеко від того місця, де ми живемо в Донецьку. Він з терикону все це зняв. Ще до цього, у вересні, до моєї мами приїжджали з (так званого – ред.) «управління по боротьбі з організованою злочинністю», шукали Гришу», – додала Гулевська.

Важливо: «Поліцейский» із «ЛНР»: Тут панують злидні, безправ’я і безвихідь

В цей час вона з Григорієм була в своїй квартирі в Донецьку.

«У нас було не більше 15 хвилин, поки машина доїде від Ларине. Я сказала синові терміново зібратися. У нього завжди був приготований рюкзак, він його швидко взяв і пішов. Через якийсь час вони приїхали до мене. Пістолетами стали стукати в двері – вони у мене залізні, на вікнах грати, тому що я на першому поверсі живу, – вимагали відкрити. Я почала вдавати, що не знаю, хто вони і навіщо приїхали, намагалася виграти час для Гриші. Тим часом сховала телефон. Але не встигла, не здогадалася через стрес видалити наші з Грицем розмови в Skype. Боюся, наша переписка згодом потрапила до них», – сказала жінка.

«Ми його чекали місяць. Я повернулася у Харків. Вже стало холодно, і я переживала, бо він ховався в посадці. Це було небезпечно, його з дрону шукали. Я листувалася з ним через Skype, але він не повідомляв, де він. Говорив тільки, що у нього ще є «подарунок для окупантів», і поки він усе не виконає, не повернеться», – згадала вона.

31 жовтня 2019 року мама Тетяна повідомила їй про затримання Григорія терористами.

«Мама зателефонувала мені в Харків і сказала, що Гришу привезли в наручниках, всього в крові. П’ятьма машинами приїхали, «УБОЗ», «МГБ», з автоматами, переполошили всю вулицю… Мама запитала у нього: що ти зробив? А він: «Я багато чого зробив». Тобто, він цього не приховує. І якщо він бере на себе, то який сенс мені тут мовчати? Його знайшли в посадці і з речовими доказами привезли до мами. Проводили у неї обшук. У Гриші при собі був намет, сухий пайок, теплі речі. Його так і привезли, а потім забрали», – сказала Гулевська.

Читайте також: Сповідь колишнього бойовика «ЛНР»: «Русский мир» – це просто кидалово

21 травня так звані «засоби масової інформації», які підконтрольні бойовикам, поширили інформацію про розшук Сінченка за «вчинення тяжкого злочину».

Тоді мама Григорія заявила, що її син втік із катівень терористів.

«Представники «спецслужб» були вдома у моєї мами. Погрожували їй, мені, сину, говорили, що якщо знайдуть, не випустять живим», – розповіла Гулевська.

Важливо: Мама українського добровольця: Я живу не у окупантів», а у своєму рідному домі

На фото, що демонструють спецслужби на телеканалі, на обличчі Григорія видно сліди опіків, через що Тетяна робить висновок, що терористи знову піддавали її сина тортурам.

Фото: belsat.eu

В кінці червня терористи в третє зловили Сінченка.

«Григорія схопили в понеділок, 29 червня. Таку інформацію надав наш адвокат, який перебуває в Донецьку. За його даними, мого сина зараз утримують на території місцевого ІТТ (ізолятор тимчасового утримання – ред.), але точної інформації про його місцезнаходження немає», – розповіла Тетяна Радіо Донбас.Реалії.

Тиждень тому бойовики також затримали 26-річну сестру Григорія Сінченко Ольгу, повідомила Гулевська. Дівчину допитували, бо думали, що вона щось знає про брата. Однак він виходив на зв’язок тільки з мамою.

«Ми переживали, що Григорія могли навіть вбити. Але насправді він дивом втік. Кілька разів дзвонив мені – просив допомогти з поверненням на мирну частину країни. У вівторок, 30 червня, йому повинні були передати речі, необхідні для повернення, проте напередодні сина знову схопили. Ми боїмося, що йому загрожує фізична розправа і чергові тортури», – сказала жінка.

Читайте також: Відсутність тестів, приховування правди про коронавірус і залякування «наступом ВСУ»: Як виживають окуповані території після закриття КПВВ

«Чорноморка» в Telegram і facebook