Що відбулося на початку вересня після повернення на Батьківщину 35 українських політв’язнів і військовополонених з російських в’язниць – напевно, головна перемога нового керівництва країни на чолі з Володимиром Зеленським. Ми, пересічні українці, дуже переживали за своїх ні в чому не винних співгромадян і щиро раділи, коли сталося те, що офіційно було названо «взаємним звільненням Україною і Російською Федерацією утримуваних осіб».

Після цього багато хто, навчені гірким досвідом попередніх обмінів полоненими, закликали не робити з звільнених Героїв. Не чекати, що вони з перших днів на свободу припинять війну, повернуть Крим, переможуть корупцію і інтегрують нас в ЄС і НАТО.

Їм би спочатку спокійно повернутися до мирного життя – пройти курс лікування в лікарні, провести деякий час у сімейному колі. Ну і не без неприємно-необхідних процедур зі спецслужбами на предмет вербування ФСБ.

Тому приємно бачити, що більшість колишніх українських політв’язнів Кремля повернулися до активного життя: дають пресконференції інтерв’ю і навіть пропонують державі свою допомогу в переговорах з РФ щодо звільнення утримуваних осіб.

А що відбувається з тими, кого Україна віддала Росії? Більшість залягли на дно, як мінімум, інформаційне. На перших ролях ті, кого російська пропаганда зробила головними жертвами «хунтовського режиму в Києві», – Кирило Вишинський і Володимир Цемах.

Перший став виконавчим директором пропагандистської медіагрупи «Росія сьогодні» і членом ради при Путіні з розвитку громадянського суспільства і прав людини.

З другим все ще цікавіше. Але для розуміння загальної картини давайте пригадаємо головні факти справи Цемаха.

Сили спеціальних операцій ЗСУ затримали його в тимчасово окупованому Сніговому 27 червня. Далі в рамках без перебільшень блискучої спецоперації (яка, на жаль, не обійшлася без втрат з нашого боку) екс-терориста з тимчасово окупованої території переправили через лінію дотику до Києва, де його заарештував суд.

Пропутінські рупори віщали, що затримання Цемаха є показухою, яка нібито не допоможе слідству у справі MH17. А колишні ватажки терористів «ДНР» навперебій божилися, що затриманий екс-терорист нібито не причетний до справи про краху Boeing.

Але швидко спрацювали журналісти. Вони знайшли відео з розповідями Цемаха, який то з гордістю, то з ейфорією розказує, як він «цей Бук ховав».

У свою чергу, Нідерланди почали називати Цемаха одним з ключових фігурантів справи про катастрофу рейсу MH17.

Для Росії ставало зрозуміло, що справа запахла смаженим. Тому як тільки почалися предметні розмови про те, що Росія і Україна проведуть обмін утримуваними особами, стало зрозуміло – Кремль вимагатиме Цемаха. 5 вересня Київський апеляційний суд не продовжив Цемаху утримання під вартою і відпустив його під особисте зобов’язання.

Багато експертів називали його ключовою фігурою, через яку в Путіна погодилися на обмін і, зокрема, звільнити Олега Сенцова.

Цей постфактум підтвердив глава СБУ Іван Баканов.«Рішення (видати Цемаха Росії – ред.) не було спонтанним, а добре виваженим з боку президента, оскільки відсутність Цемаха в списку на обмін автоматично передбачала припинення переговорів з Росією. До речі, як і відсутність прямого авіакоридору з Москви», – говорив він 7 вересня в аеропорту «Бориспіль» після повернення 35 українських військовополонених і політв’язнів.

Зеленський також не раз коментував справу Цемахуа, він упевнений, що мав рацію, віддавши екс-терориста «ДНР» Росії.

«Нідерланди розуміють, чому у мене було таке рішення. Вони знали, що у мене буде таке рішення, я їх попередив і дав усі можливості, які ми могли як влада їм надати, для будь-яких слідчих дій до цього. Всі розуміють, що я мав рацію», – заявив президент під час свого пресмарафону .

Що ж зробила Росія з Цемаха?  Вона, як всі й очікували, сховала його на своїй території. Тільки не де-юре, а де-факто – його повернули на тимчасово окуповані території Донбасу, які цілком і повністю підконтрольні РФ.

10 вересня дочка Цемаха Марія Левченко-Цемах опублікувала у заблокованій в Україні соцмережі «ВКонтакте» статус, з якого випливало, що її батько повертається з Росії в ОРДО .

«Поки настійно попросили на цю тему (місцезнаходження Цемаха – ред.) помовчати. І він (просив – ред.), і відомства, які займаються державною безпекою. Рекомендації таких людей не варто ігнорувати», – заявила жінка.

Але цивілізований світ не зупинявся, він вимагав повноцінного розслідування ймовірної причетності Цемаха до авіакатастрофи, яка забрала життя 298 осіб.

Тому Кремлю потрібно відбілити репутацію Цемаха, як мінімум, для внутрішньої аудиторії. Допомагати в цій справі взявся вищезгаданий Кирило Вишинський, який взяв у Цемаха інтерв’ю для свого пропагандистського проекту «Люди Донбасу».

Цей псевдожурналістських цикл гідний окремої тексту, а поки сьогодні головне з бесіди Цемаха з Вишинським.

ПРО ВІЙСЬКОВЕ МИНУЛЕ

«У 1978-му вступив до Полтавського вищого зенітного ракетного командного червонопрапорного училища імені генерала армії Ватутіна Миколи Федоровича. У 1982 році закінчив. Далі потрапив служити в 40-у армію, це Афганістан. Там був два роки і 3,5 місяця, після цього потрапив на Далекий Схід з обміну досвідом, де послужив до 1992 року і вийшов в запас в 1992-му на День перемоги. Після повернувся в рідне місто.

До 2019 року проживав благополучно, не рахуючи 2014-го, звичайно. Тут робота була різноманітною. На одному місці не сидів».

ЯК СТАВ ТЕРОРИСТОМ «ДНР»

«Підійшов до (так званого – ред.) «коменданта» міста, запитав: я потрібен? Так, каже, геть «зэушки» (зенітні установки – ред.) стоять, не працюють. Це було 26 червня 2014 року. Коли я зрозумів, що цей цирк у Краматорську і Слов’янську (Цемах говорить про деокупацію ВСУ цих міст від терористів – ред.) не закінчиться так просто. Семенівка… Я зрозумів, вони не заспокояться. Українськка влада (нібито – ред.) не захотіла розмовляти з народом (нібито – ред.) вирішили поговорити з позиції сили. Якщо так подумати, що мої онуки будуть думати не на моїй мові… Українською думати (нібито – ред.) могли змусити.

Це неправильно, я вважаю, тому довелося йти в (так зване – ред.) «ополчення», а після штурмових дій авіації по центру міста у мене і люди з’явилися відразу. В цей же день у мене виявилося дуже багато народу. Озброєння було дві «зэушки» і два переносних зенітно-ракетних комплекси… Я в 2017 році закінчив (так звану – ред.) «службу», був компресійний перелом хребта, тому вже здоров’я не дозволяло служити».

ПРО ЗБИТИЙ BOEING

«Що населенню було відомо, то (нібито – ред.) і мені. Я (нібито – ред.) дізнався або ввечері, або на наступний день вранці, що сталося».

ЯК ЦЕМАХА ВИВЕЗЛИ З ТЕРИТОРІЇ ОРДО

«Буквально відразу мене на лінію розмежування повезли. Там він постійно тримав зв’язок з тією стороною. За кермом сидів. Брав участь у викраденні, дві людини було. З тієї сторони (підконтрольної ВСУ – ред.) здійснили мінометний обстріл. Сказали, що будуть кидати п’ять мін. Мене почали везти в колясці, вони чомусь кинули шосту. Я кажу, напевно, відразу прикопайте. Що далі знущатися? Мене обсипало. Ми трохи не потрапили під цю шосту міну.

Там – у відповіді я так і не зрозумів, наші (терористи – ред.) вже почали стріляти. Здається, ці дві людини підірвалися на власних мінах. Здається, це було до обстрілу. Стан, самі розумієте, я під транквілізаторами, іноді навколишню дійсність не дуже добре сприймав. Пересиділи ми обстріл, потім мішок на голову. У підвалі мене протримали хвилин 20.

Буквально через струмок метрів 20 – їхня позиція. Недалеко виходить. З мішком на голові пробігли з півкілометра до мікроавтобуса. Тиск поміряли – 190 на 110. Сказали: бугай здоровий, нормально. Голову перебинтували і відправили на мікроавтобусі відразу в Київ.

До струмка в колясці, а потім просто поставили на ноги, ноги підгиналися, притримали, штовхнули в спину. Я тим в руки впав, та й все.

Ноги підгиналися. Я навіть, коли саджали в крісло-каталку, не зміг сам ногу поставити на сходинку. Ногу піднімали. Вона відривалася від землі сантиметрів на п’ять, не більше».

ДЕ ТРИМАЛИ В КИЄВІ

«У слідчому ізоляторі на Аскольда (спецізолятор в Головному управлінні СБУ в Києві та Київській області на Аскольдовому провулку 3а – ред.). Камера два на п’ять, два ліжка. Я там був один, буквально перед самим звільненням мені підселили людину, а так постійно один. Перші два тижні навіть шматка мила у мене не було. Я просив: дайте хоч змилок. Ні, взагалі ніяк. Нічого не дають. Така серйозна структура. Могло б вистачити грошей хоч на шматок мила. Не вийшло. Харчування – жити можна, з голоду не помреш. Відбій о десятій, підйом о шостій».

ПРО ДОПИТИ

«Якщо приїжджали австралійці і голландці, то це відбувалося в приміщеннях СІЗО, а якщо проводили слідчі СБУ, везли до них.

Представник Генпрокуратури мене чомусь дуже «любив» – постійно лякав довічним ув’язненням. Але що цікаво. Коли, другий допит, здається, був, а представник австралійської або голландської сторони, видно було, що виховувалися в наших слов’янських сім’ях. Представник Голландії Ара Хатарян – прізвище точно не пам’ятаю, начебто вірменин, але володіє мовою виключно. Мова без акценту, чудово знає мову. Представник Австралії Сергій – теж видно, що він або іммігрант, або виховувався в нашій родині. Теж володіє добре мовою. Але і ось – перед допитом як раз був присутній Ара, представник Генпрокуратури при ньому ж говорить мені: ти дивись, тобі не обмін, тобі тільки довічне світить, але дуже багато чого буде залежати від того, які ти даси відповіді ось цим товаришам . Тут же включається камера. Стандартна процедура, запитують: чи були погрози? Я відповідаю: якщо довічне ув’язнення – це не загроза, то все нормально, добре. Я людина військова.

Постійно, якщо англомовний товариш сидить з голландської сторони, значить, російськомовний – австралієць. А останній допит – Ара і Сергій були російськомовні.

Пропонували програму захисту свідка, пропонували громадянство, будиночок в Голландії чомусь, чому не в Австралії? Ось це мене здивувало, я торгуватися не став.

Ні, я де народився, там і пригодився. Якщо я з Хабаровська сюди повернувся … Мені ближче все-таки рідні місця. Мені пропонували в 14-му році квартиру в Москві, у мого солдата-афганця стояла порожня, каже: плати комуналку, живи. Але як я можу кинути? Тут же люди похилого віку залишаються, діти залишаються. Бігти – це завжди просто».

ЯК ОЦІНЮЄ СВОЮ СПРАВУ 

«Я вважаю це (нібито – ред.) актом тероризму української держави по відношенню до мене – намагатися навішати. Ну був я начальником ППО. Я їм пояснював, що, за великим рахунком, я перелякав їхню авіацію. Один раз літаки пролітали і більше в районі Сніжного не літали.

Я попросив: хлопців, мені привезіть труби порожні. Ми набили їх піском, з жерсті зробили пускові механізми, пофарбували, і у мене «по красі» ходили вісім груп і показували, що у нас дійсно є ПЗРК – і дуже багато. Хоча реально (нібито – ред.) дві «зеушкі» і два ПЗРК тримали оборону такої території! Це просто назва у мене була, що я начальник ППО. Це навіть взводом складно назвати, за великим рахунком.

Це (нібито – ред.) беззаконня якесь. Адже у них реально проти мене (нібито – ред.) нічого немає і бути не може. Тому що я (нібито – ред.) не брав участі в цих подіях. І намагатися зробити з мене козла відпущення? Це не цікаво».

P.S. Замість аналізу словесного єлею Цемаха по кремлівським мощам пропоную подивитися це відео.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook