ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
2
8
1
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
2
8
1
Голоси з-за
Мешканка Севастополя: ЗМІ забувають, що в Криму живуть реальні люди
  13 April 2020 14:45
|
  1993

Мешканка Севастополя: ЗМІ забувають, що в Криму живуть реальні люди

Мешканка Севастополя: ЗМІ забувають, що в Криму живуть реальні люди

Питання відновлення водопостачання в окупований Росією Крим спровокувало безліч бурхливих обговорень. Вони продовжуються навіть попри офіційні заяви представників/представниць влади про те, що відновлення подачі води на окупований півострів можливе лише за умови звільнення Криму від російських військових. Крим обговорюють у глобальному контексті. Але там залишаються люди, громадяни та громадянки України, які були змушені протягом шести років пристосовуватися до нового способу життя, нав’язаного державою-агресоркою. Про те, як живуть у Криму сьогодні, розповіла Світлана, мешканка Севастополя (задля безпеки спікерки «Чорноморка» не називає її справжнього імені – ред.).

Читайте також: Коронавірус, «Гоблін» і декоративні «активісти»: підсумки візиту Путіна в окупований Крим

Після окупації Криму життя Світлани, як і всього населення півострова, круто змінилося. Жінка сама виховує двох доньок, з чоловіком розлучилася декілька років тому. Працює кримчанка у навчальному закладі. Про інтерв’ю попросила сама, за її словами – через бажання прояснити населенню підконтрольної Україні території деякі нюанси проживання в окупації. Також, на наполегливе прохання Світлани, зауважимо: текст – це не переклад, розмова відбувалася українською мовою.

Коли українські ЗМІ пишуть, що ми не боролись проти окупації – це неправда

Світлано, ви маєте доступ до українських ЗМІ?

Так, звісно. Правда, багато сайтів заблоковано, але завжди є можливість обійти заборону. Я вже давно не дивлюся російську «інтерпретацію» українських новин, набридло; а раніше дивилася, мов якийсь цирк. Мені здається, що українські ЗМІ не дуже точно уявляють собі, що означає життя у рідному місті, де тобі більше фактично нічого не належить. Парки, зони відпочинку, архітектурні пам’ятки та цінності, музеї, бібліотеки, – це все було підконтрольне нам, кримчанам, ми могли напряму впливати на покращення догляду за нашими цінностями, могли проконтролювати хід реставрацій, могли вимагати відповідальності у разі недотримання якихось норм. Ми жили вільно, розуміли, що – от, зараз я тут, а завтра хочу піти туди, і ніхто мені не заборонить. Тепер ми розуміємо, що нам у нашому місті, взагалі, нам у Криму нічого не належить. Ми більше нічим не розпоряджаємося, нічого не контролюємо.

Так, звісно, у нас є передбачені російським законодавством механізми та засоби громадського контролю, система звернень, можливість звернутися до чиновників через приймальні та «гарячі лінії». Але це схоже на скарги в’язнів концтабору, коли наглядач знущається, уважно слухаючи тебе, а потім несподівано валить на землю та б’є ногами. І не завжди це фігурально. Ми забули, що таке свобода слова. І коли українські ЗМІ пишуть, що ми не боролись проти окупації, то я скажу, що це неправда, бо у нас був дуже сильний спротив і сильний активізм. Активісти багато зробили, але як вони могли вплинути на події, якщо вже росіяни сюди ввели сили ( не кажу, що вони взяли й зайшли раптово, бо російська присутність завжди в Криму була сильною)? Ну, що ми мали робити? Підводити власні сім’ї під в’язницю? Там пишуть ще, що спротиву було недостатньо. Ну, слухайте, коли тебе ґвалтують, і ґвалтівник набагато сильніший за тебе, то, звісно, спротиву буде недостатньо. На мою думку, ЗМІ забувають про найголовніше: що в окупованому Криму залишаються реальні, живі люди, і вони бачать все, що про них пишуть.

Важливо: Євромайдан у Донецьку, Луганську та Криму: історія спротиву, яку намагаються «забути»

Багато такого у російському законодавстві, що скидається на фашизм

А як люди ставляться до теперішньої влади?

А хто як ставиться. Як і в Києві – хтось гроші та продукти у військовий шпиталь носить, а хто – волає «путінпамагі». Насправді від нашого ставлення політична картина не залежить. Я не люблю обговорювати сусідів, що мені їм – диктофона підкласти у спальню? Ну як мене стосуються їхні погляди? Якщо ви думаєте про вплив наших поглядів на результати референдуму 2014 року, то, мені здається, вже абсолютно ясно, що він був спектаклем, ширмою, за якою Росія ввела сюди свій контроль. По факту ж Росія зайшла набагато раніше – просто зайшла, спокійно, і швидко змінила наших на «їхніх», і все. Я не хочу навіть чути про якусь свою відповідальність за те, що українська влада не змогла убезпечити власних громадян і свою землю. Вони сюди мали повний доступ. Хто це допустив? Його судитимуть? Чи, може, судитимуть мене за отримання російського паспорта, без якого життя тут неможливе?

Люди ставляться залежно від того, як їм живеться. Є відсоток хворих на голову, яким і в калюжі буде добре, аби тільки називатися росіянами, але я таких не сприймаю як показник, це щось таке, незрозуміле,, а взагалі ставляться об’єктивно погано. Багато такого у російському законодавстві, що скидається на фашизм, проти якого вони начебто активно боряться. І дуже багато норм про екстремізм, тероризм, про обмеження масових зборів тощо. Нещодавно по телевізору говорили, що в Росії хочуть прирівняти відмову від вакцинації до екстремізму. Це взагалі нормальні люди? І оці люди керують моїм життям тепер.

Цікаво: Коронавірусне звернення Путіна: цей російський диктатор зламався

Народ, який опинився на окупованій території, є заручником окупантів

До речі, про російські паспорти. Можна відмовитися від отримання?

Ну, звісно. Тоді в Криму ви не будете вважатися громадянкою, сидіть без зарплатні, і ще «на бесіду» можуть викликати, і «ввічливо», як у них заведено, поцікавитися, чому не отримала паспорт. Я знаю декілька прикладів, коли люди відмовилися від російського паспорту. Але ж по факту Росія визнає тільки російські паспорти. Людина без російського паспорту не має тут права влаштуватися офіційно на роботу (і от просто повірте, якщо ви не отримаєте паспорт або вид на проживання, то влада прослідкує, щоб роботу ви не отримали навіть неофіційно). Така людина не може звернутися в лікарню, до державних служб, нікуди взагалі не може звернутися, бо вона не вважається громадянином в окупованому Криму. От поясніть мені, яким чином я могла відмовитися від того паспорту? У мене двоє доньок, їх потрібно вивчити, виховати, годувати, одягати, лікувати. Я не можу дозволити, щоб вони через мою хибну «принциповість» постраждали.

Не сильна в юриспруденції, просто поверхнево читала закони, як де в світі робилося. І зрозуміла так, що народ, який опинився на окупованій території, є заручником окупантів, і не може відповідати за дії окупаційної «влади», і, тим більше, не може бути в них обвинуваченим. Якщо я правильно розумію, що звичайні громадяни, які не стосуються державного управління, не можуть бути обвинувачуваними. Так чому і хто вирішує, яке ставлення до мене та моїх дочок може бути на підконтрольній території?

Важливо: Говорить Крим: Росія намагається своєю пропагандою замінити нам хліб

Всюди і завжди розділяли і володарювали. І зараз так само

А як ви ставитеся до слів про те, що населення має виїхати з окупованого Криму, щоб не мати справ з окупаційними «адміністраціями»?

Прекрасно ставлюся. Їхати мені куди? Куди мені їхати з «гуманітарним» дипломом, двома дітьми та старою мамою? Може, український уряд попіклувався про мене як про громадянку, може, нам як громадянкам приготували бодай по кімнаті в гуртожитку? Може, мені приготували роботу? Може, за те, що мене з двома дітьми кинув чоловік в окупації напризволяще, мені призначать психолога? А може, не пудрили б мені краще мізки оцими балачками? Якщо спокійно, то можу сказати так: у власній хаті я знаю, як пережити складні моменти. А в незнайомому місті бути залежною від оренди, соціальної допомоги, настроїв тощо я не можу собі дозволити, бо на мені три людини, дві з яких ще навіть не можуть потурбуватися про себе.

Взагалі, ця ситуація для мене незрозуміла. «Виїжджайте звідти», «Виганяйте їх», «Ви самі так захотіли». Я намагаюся не робити висновків про життя навіть дуже близьких людей, поки прямо у цих людей не запитаю, так було чи ні. Ну невже історія зовсім нічого нас не навчила? Всюди і завжди розділяли і володарювали. І зараз так само. Щодо «самі виганяйте»… Я от думаю, може, люди не зовсім собі уявляють російську карну машину? Ну от навкруги вас – колючий дріт, озброєні люди, собаки, автомати. «Виганяйте» тепер, давайте. Не смішно?

Ми говорили про ЗМІ. Чи достатньо, на вашу думку, українські ЗМІ розповідають про життя Криму?

Мені б хотілося бачити більше не розмірковувань про те, яким чином покарати чи позбавити прав населення Криму після деокупації, а новин про моє життя. Про те, як можна захистити свої права, що робити, коли відібрали український паспорт, коли не пропускають через блокпост, де контакти міжнародних правозахисних організацій. У мене безліч питань про тонкощі законодавства, про те, як мені убезпечити моїх дівчаток, як захиститися від складних наших обставин. Ось про що я хотіла б чути. Ще було б непогано випускати якісь передачі цілеспрямовано для кримчан. Щоб ми відчували підтримку, щось на кшталт: «Ми з вами, тримайтеся, ми один український народ, ми чекаємо часу, коли знову будемо разом». Якось так.

Читайте також: Андрій Сенченко: Настав час зруйнувати стіну ненависті

РФ – це держава-гопник, банальний грабіжник, насильник і вбивця

Як змінилася ваша робота під час окупації?

Я не викладаю уроків щодо щастя отримання російського громадянства, чи про те, який Путін маладєц, якщо ви про це, але мушу супроводжувати дітей на масові заходи різного характеру, наприклад. А взагалі, звісно, дуже робота змінилася. Все тепер за російським зразком, все має відповідати їхнім стандартам і нормам. Мені дуже важко бачити у шкільній програмі тексти, які прямо чи завуальовано говорять про «велич» і «міць» Російської Федерації, коли насправді це держава-гопник, банальний грабіжник, насильник і вбивця.

І змінилася не лише робота, все життя і навіть оточення кардинально змінилося. Почнімо з того, що дуже-дуже багато росіян завезено сюди. Я не оцінюю людей за національністю, і мене більше цікавить, чи законно вони сюди потрапили, а я знаю, що стовідсотково вони сюди потрапили незаконно, не через український офіційний кордон. І от через це я не можу їх спокійно сприймати. Хоча багатьох знаю цілком адекватних, наприклад, таких, які дуже сумують за домом, а їм просто наказали переселитися у Крим. І чиновників російських, які звикли відпочивати десь у Єгипті чи на Балі, зобов’язують відпочивати саме у Криму, бо «Кримнаш» нікуди ж із російського телевізору не подівся. Ви бачили кіно про Кримський міст, здається, називається «Зроблено з любов’ю», якось так (йдеться про фільм «Крымский мост. Сделано с любовью!», продукт російської пропаганди – ред.). Тобто, вони в будь-який спосіб намагаються показати, що навколо теми Криму можуть бути лише позитивні емоції. А всі проблеми півострова, всі справжні проблеми, замовчуються.

Важливо: Підкидьки: Як РФ заселяє Крим своїми «чужими»

Всі проблеми півострова, всі справжні проблеми, замовчуються

Наприклад?

Наприклад, те, як «нова влада» доглядає за комунальним господарством. Так, відверто кажучи, комунальна сфера ніколи не була сильною стороною Криму, але, я перепрошую, г*вно в морі – то вже, на мою думку, буде трохи занадто. Взагалі, догляд за спорудами, реагування на звернення та скарги, вчасний ремонт комунікацій, – де все це? А найбільший біль – це поступове руйнування наших архітектурних об’єктів, палаців, парків, пам’ятників. Росія прийшла сюди, щоб знищити нашу історію, випалити навіть пам’ять про Україну. І це дуже страшно. Бо тут наш дім.

Якщо б у вас була можливість звернутися до всієї України одразу, що б ви сказали?

Будьте розумнішими. Бо розуміння того, що людина в кризових ситуаціях нічого не вирішує, краще здобувати не на практиці. Будьте більш дружними. Мабуть, це все.

Читайте також: Шоста річниця окупації: Крим не їхній

«Чорноморка» в Telegram та Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2020Всі права захищені