ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
1
1
1
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
1
1
1
Історії переселенців
Євромайдан у Донецьку, Луганську та Криму: історія спротиву, яку намагаються «забути»
  21 November 2019 17:12
|
  854

Євромайдан у Донецьку, Луганську та Криму: історія спротиву, яку намагаються «забути»

Євромайдан у Донецьку, Луганську та Криму: історія спротиву, яку намагаються «забути»

21 листопада 2013 року розпочався літопис спротиву міста Донецьк російській окупації. Донецьк – активний, європейський, український – виступив за євроінтеграцію, проти проросійського курсу. Подібні акції майже одночасно проходили в Луганську та у Криму. Минуло шість років. Весь цей час і український півострів, і частина Луганської та Донецької областей залишаються окупованими, мільйони людей отримали статус «внутрішньо переміщена особа», а спроби громадянського суспільства опиратися російській окупації у Донецьку, Луганську та Криму, на жаль, так і не посіли законного місця серед топ-тем українських медіа, на відміну від «новин» про те, що «терористи у Донецьку провели мітинг». Зима-2013 стала переломним моментом в українській новітній історії. І сьогодні хочеться нагадати про те, як усе відбувалося.

Жорсткі переслідування активістів/активісток Донецького, Луганського та Кримського Євромайданів почнуться взимку 2014 року. 13 березня у Донецьку проллється перша кров «російської весни». А тоді, у листопаді – грудні 2013-го, ще була надія. І цю надію люди, яких залишили наодинці з окупантами, захищали, як могли, незважаючи на бездіяльність правоохоронців, «ввічливих зелених чоловічків» та завезених із Ростову «активістів».

ДОНЕЦЬК

Координаторка проектів і менеджерка програм ГО «Донецький інститут інформації», активістка Донецького Євромайдану, переселенка з Донецька Любов Раковиця написала сьогодні у своєму Facebook: «Так розпочинався НАШ маленький Євромайдан в нашому українському Донецьку. Саме там, під пам’ятником Шевченка, щодня збиралася невелика купка людей, щоб показати, що ми – є. І що Донецьк – це Україна. Це місце змінило країну, змінило нас, змінило мене. Вже 5 років ми обіцяємо один одному одного разу зустрітися під нашим пам’ятником Шевченка. А сьогодні я буду на Майдані в Києві. Прийду обіймати тих рідних людей, з ким зараз вкрай рідко зустрічаюсь, згадувати тих, кого вже не має з нами. І знов обіцяти один одному зустріти 7 річницю нашого Євромайдану в нашому українському Донецьку».

У фотоальбомі «Євромайдан в Донецьку 24 листопада 2013» можна переглянути більше світлин

Менеджерка з комунікацій Громадянської Мережі «ОПОРА», переселенка з Донецька Катерина Жемчужникова згадує: «6 років… так, після 22:00 21 листопада 2013 року починався #Євромайдан #Евромайдан #Euromaidan в #Donetsk #Донецк #Донецьк. наступного вечора на тому ж місці нас було вже близько 150-200 осіб. Євромайдан у Донецьку пройшов кілька етапів: збирався двічі на день о 12:00 та 18:00, був цілодобовим із нічними чергуваннями, організував три марші вулицями міста для активізації населення, кожного вечора о 18:00 проводив культурно-просвітницьку програму, приймав відомих гостей з виступами – Жадан і Собаки, Гайдамаки, Вахтанг Кіпіані та інших… Гаряча фаза у нас почалась паралельно з Києвом. У січні – моральний пресинг і легенькі тілесні ушкодження (обливання зеленкою, штовханина, пошкодження техніки журналістам, витіснення з місця іншими «мітингами»), а в лютому вже – повномасштабні виловлювання, побиття і, зрештою, вимушене рішення не виходити… А в березні вже почались акції за єдність України. Це вже інша історія. Але не менш сумна і болюча. Бо саме там, 13 березня Україна понесла свою першу втрату в подальшій російсько-українській війні – на центральній площі Донецька вбили нашого Діму Чернявського, який посмертно зарахований до Небесної сотні… давайте пам’ятати всіх і не забувати про все це».

Події, які відбувалися на Донецькому Євромайдані, фіксував донецький фотограф Сергій Ваганов, ось лише декілька світлин від 22 листопада 2013 року. Більше фото про життя та спротив Донецька можна знайти під хештегом #иллюстрированнаяэнциклопедиядонецкойжизни у Facebook.

Новорічне звернення Донецького Євромайдану до тодішнього президента України Віктора Януковича. Активісти та активістки закликали голову держави піти у відставку:

А це відео записано вже 13 березня 2014 року. Донецький Євромайдан співає Гімн України. Саме в той день було вбито донеччанина, активіста Дмитра Чернявського – Героя Небесної Сотні.

ЛУГАНСЬК

Допис журналіста, активіста Луганського Євромайдану, переселенця з Луганську Євгена Спіріна від 23 грудня 2015 року: ««Двокольоровий п’ятидесятиметровий» – 22 декабря 2013 года, мы вышли на площадь к памятнику Шевченко с огромной простыней флага и показали городу, что мы живые и мы есть и е**ли мы Партию регионов и президента Януковича. Машины сигналили, может думали, мы дураки, а может поддерживали, кто теперь знает, люди кивали головами и улыбались. Никто тогда не злился: завезенных из Ростова алкашей еще и из далека не было видать. Это потом уже скажут, что мы де-ложились под технику украинскую и помешали тем самым #перемоге, и что мы сепары и жить на земле великой, кровью национальной орошенной не достойны. А тогда мы четко знали – впереди Майдан, позади коррупционеры и воры во главе с Ефремовым, а тут, под ногами, наша родная плитка, которая первой услышала гимн Украины из ртов луганчан. Я коряво произносил слова, но ведь не в гимне было дело. А в том, чтобы каждый луганчанин понял, что мы боремся за права. За право каждого жить достойно, не быть стадом и добиваться своего».

«2 марта 2014 года, Луганск, сквер Памяти #евромайдан», – пише на свої сторінці у соціальній мережі правозахисник, активіст Луганського Євромайдану, переселенець з Луганську Сергій Стулов.

Фото з Луганського Євромайдану також публікував журналіст, переселенець з Луганську Андрій Діхтяренко.

КРИМ

«Коли 21 листопада 2013 року в Києві почався Євромайдан, до нього приєдналися й інші регіони України. Зокрема і Крим. З українськими, кримськотатарськими та європейськими прапорами кримські активісти виходили в Сімферополі на площу Леніна, а також під стіни Верховної Ради Криму », – пише сьогодні «Крим.Реалії».

Видання опублікувало хроніки Кримського Євромайдану.

Симферопіль, 1 грудня 2013 року:

У листопаді 2013-го та грудні 2014-го Олександра Дворецька (тоді – активістка Євромайданів у Луганську, Криму та Києві, яка була вимушена через переслідування та погрози розправою залишити Крим, а сьогодні – координаторка напрямку гуманітарної та інформаційної політики на тимчасово окупованих територіях у Офісі з розробки гуманітарної політики України) писала про таке:

1 грудня 2013: «Горжусь жителями своего города. Наверное, для власти это больнее, чем Львов или Ужгород, например (пусть не обижаются мои западноукраинские друзья), хоть людей и меньше. Они ожидали что «промолчат», «не поддержат», «осудят», мол, это ж «наш электорат», а люди начиная с 2010 года уже «покращенны» и в Крыму. Интересно, как будет дальше, но простым заявлением «жаль» Яныку не отделаться, надо будет отвечать. И это требование и крымчан в том числе».

22 листопада 2014: «Симферополь, Киев и Луганск. Даже не знаю, на каком из Майданов я провела больше вечеров. Знаю точно, что в каком из этих городов я бы не оказалась зимой 2013 – обязательно была там. Наверное, хочется прокричать еще раз в Симферополе и в Луганске был Евромайдан, каждый вечер. Всю зиму. В Киеве, нет, не на Майдане даже я была, много вечеров, ночей и дней, в БСП, с дня захвата Украинского дома».

Костянтин Реуцький, журналіст, правозахисник, активіст Євромайданів, у липні 2017-го оприлюднив інформацію про те, як окупанти переслідували активістів у Луганську, Донецьку та Криму.

«Мы уже мешали. Коррумпированным региональным элиткам. В Луганске, в Донецке, в Крыму. Нас уже заказывали. Клеймили грантоедами, агентами госдепа. Публиковали «разоблачительные» статьи о нас в коммунальных (и не только) газетах и бложики в социальных медиа. Выводили на площади титушек с плакатами с нашими именами», – зокрема, пише журналіст.

«ВАС НЕ БУЛО» vs «ДОНБАСС, КОТОРОГО ТЫ НЕ ЗНАЛ»

Добірку спогадів учасників/учасниць цих подій щорічно публікують, в основному, або лише ті, хто брали участь у подіях, або небайдужі. А варто було б оголосити 21 листопада Днем пам’яті. Варто було б запрошувати тих, хто опиралися окупантам, у навчальні заклади та на зустрічі з активістами у нових громадах, де осіли переселенці, для того, щоб народ знав істинну ціну Незалежності, і це не красиві гасла, а протистояння реальній небезпеці. Але, на жаль, в Україні є ті, кому вигідно «поховати» частину української новітньої історії: так, ніби спротиву Донецьку, Луганську та Криму не було.

Так, у травні 2016 року правозахисниця, активістка, переселенка з Донецьку Тетяна Матяш опублікувала допис про те, що в одному з довідників, який містить тестові завдання для складання ЗНО з історії, вказано, що «у всіх областях, окрім Донецької та Криму проходили мітинги на підтримку Євромайдану». Луганськ не згадано взагалі. «Посібник» (з купою помилок) було «схвалено для використання у загальноосвітніх навчальних закладах комісією з історії Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки України». І лише спільними зусиллями активістів/активісток вдалося відновити справедливість – МОН скасувало гриф «посібнику».

«У зв’язку із численними зверненнями громадськості та ЗМІ щодо некоректного трактування історичних подій в посібнику «Історія. Довідник. Тестові завдання» автора Гісема О.В., пов’язаних із Революцією Гідності, Міністерство освіти і науки повідомляє. (…) Після вивчення ситуації Інститутом модернізації змісту освіти скасовано гриф «Схвалено для використання у загальноосвітніх навчальних закладах», що був наданий посібнику «Історія. Довідник, тестові завдання»», – йдеться в повідомленні Міністерства від 17 травня 2016 року.

На жаль, подібні випадки не поодинокі. За п’ять років переселенського життя я багато разів чула питання: «А чого ж ви не опиралися?».

Водночас існує багато свідчень про спротив Донбасу. Наприклад, «Молитва за Україну», що об’єднала різні релігійні конфесії в Донецьку, стала останньою акцією, де українці могли висловити свою позицію. Після арештів, погроз і розправ вона тривала до листопада 2014 року – вже у підпіллі, і тільки дивом активісти, на слід яких напали так звані «спецслужби» угруповання «ДНР», врятувалися. Протестантський пастор, донеччанин Сергій Косяк описав події «російської весни» в Донецьку у своїй книзі «Донбас, якого ти не знав. Щоденник священика». Назву обрано не випадково, адже жителі мирної України не знають всієї правди про те, що насправді сталося в Донецьку в перші місяці російської агресії.

Сьогоднішня добірка – лише крихти інформації про події «російської весни» у трьох українських регіонах. Луганський, Кримський, Донецький Євромайдани – частина новітньої історії України, її героїчні сторінки. Протягом шести років варто було б добре вивчити цю частину.

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook

Головне фото: Volodymyr Prytula | RadioSvoboda.org

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2019Всі права захищені