ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
2
8
4
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
2
8
4
Особлива думка
Водолаз – не дайвер: хто захищає води України. І від коронавірусу теж
  12 May 2020 20:01
|
  2601

Водолаз – не дайвер: хто захищає води України. І від коронавірусу теж

Водолаз – не дайвер: хто захищає води України. І від коронавірусу теж

Костянтин Миргородський – волонтер, засновник Школи військових водолазів. Сам колишній військовий водолаз, він став одним із тих, завдяки кому в Україні з’являється своя водолазна традиція.

Крім усього іншого, він є прикладом того, що сам Миргородський назвав волонтерською інерцією. Коли неготовність однієї людини спокійно спостерігати, як на країну насувається серйозна загроза, може змінити життя багатьох на краще. І зовсім неважливо про яку загрозу йдеться – про російську військової агресію або про епідемію коронавірусу.

Про те, з чого починалася підготовка військових водолазів в Україні після окупації Криму, для чого їх готують і яке відношення водолазна справа може мати до коронавірусу – читайте в інтерв’ю Костянтина Миргородського «Чорноморці».

Як ви стали водолазом? Все ж, не найпопулярніша спеціальність.

Випадково насправді. Коли я призивався на строкову військову службу в 2002 році, хотів стати десантником – здоров’я дозволяло, дурі було багато. У десантники не потрапив – не було відбору.

Про російських водолазів, які в Орлі пройшли з портретами ветеранів дном Оки, і який урок із цього треба винести – читайте блог: Безглузда пам’ять про перемогу

Це була армія 2000-х, там щось нормально зробити було практично неможливо. Але якщо ти сам приходив до військкомату і говорив: «Хочу служити», тобі давали якийсь вибір. Так що – якщо ти не зовсім дурень, – то міг вплинути на свою долю. Ось я тоді обрав поїхати в ВМС і абсолютно випадково потрапив до частини, де були водолази.

У цій частині нічого хорошого не було, поки туди не прийшов молодий командир водолазного взводу з Інституту Нахімова – червонодипломник, завзятий і грамотний. Він відібрав собі чотирьох хлопців – мене в тому числі. І відправив вчитися на курси водолазів-підривників, взявши з нас чесне слово, що після строкової служби ми підпишемо контракт. Тому що вкладати колосальні сили і ресурси в підготовку людей, які тут же підуть, не має сенсу.

Так ви залишилися служити за контрактом?

Так. Спочатку в мене були ще якісь райдужні думки про те, що попереду чекає цікава служба. Але спусків не було, реальної роботи не було. Займалися підводним розмінуванням, коли нас викликали. Але командування частини дуже морозилося від таких викликів – не хотіли нікуди їхати і не збиралися щось робити. Через рік нашу частину розформували. Був вибір: або продовжувати служити, або піти на цивілку. І я пішов. Тому що прожити в Севастополі на зарплату контрактника в 370 гривень було нереально.

Коли повернувся до Києва, у мене було величезне бажання працювати. Тоді в столиці було кілька водолазних фірм, але до них без досвіду роботи не брали. Я пішов працювати в рятувальну службу, працював на водолазних станціях. Там отримав хороший досвід, тому що рвався під воду. Потім потрапив в одну з найкращих компаній з підводно-технічних робіт. Ось ці хлопці мене навчили практично всьому, я в цьому колективі виріс.

Чому саме там?

У моєму підрозділі спуски під воду могли бути раз на місяць, а то й рідше. І вони супроводжувалися складнощами: підписанням папірців, біганиною, узгодженнями. Хлопці, які займаються підводно-технічними роботами на цивілці, приходять на роботу, одягаються і йдуть під воду. Так кожен божий день по кілька годин. Досвід робіт і години під водою можна отримати просто відмінні.

А у світ волонтерів як потрапили?

Перед Майданом у мене полетіло здоров’я, і я втратив роботу. Довелося скористатися своєю освітою в Академії керівних кадрів культури і мистецтв і йти працювати на ТБ. Із початком війни у 2014 році мене призвати ще не могли за станом здоров’я, тому почав їздити волонтером. Потім, працюючи на «Новому каналі», я познайомився з Сергієм Притулою. На той момент, це було після Дебальцевого, вже стало зрозуміло, що треба концентруватися на якихось спеціалізованих штуках, тому що всі ці історії з привозенням камуфляжу відходять в минуле.

Важливо: Про Крим «без крові»: нагадування про міф Кремля у День кримського спротиву російській окупації

Одного разу я випадково побачив пост Притули в Facebook, де він збирав всілякі потрібні для військових речі. Підійшов до нього, сказав, що сам навряд чи повернуся в водолази, а спорядження залишилося багато, запропонував все забрати і передати тим, кому воно зараз дійсно потрібна. Він мене звів із тими, кому воно було потрібне. Це був маріупольський загін морської охорони. Ми поїхали їм це все передавати. Вони попросили ще провести їм якісь курси, бо вчити хлопців було нікому. Ось так ми залишилися їх вчити.

І з того моменту – понеслося?

Так. Я повернувся до Києва, став планувати, як провести ці навчальні курси, кого залучити. Задіяв тих же хлопців, з якими працював, з якими займався волонтеркою. І на початку 2016 року ми провели перші курси.

Першу групу вчили в той час, коли ще все було дуже неспокійно. Ми, коли на катері виїжджали на водолазний полігон, екіпаж зі зброєю був, тому що в Маріуполі все тільки затихло і було незрозуміло, що і як буде далі.

Читайте також: Заступник голови прикордонної служби ФСБ – ключовий фігурант справи MH17: подробиці розслідування

Ми в прикордонників дуже серйозно вклалися – вчили на совість, закуповували і ремонтували снарягу. Їх основним завданням тоді було проводити огляди суден у порту. Якщо заходить судно торгового флоту – його треба швидко оглянути. Тому що це може бути одним із найпростіших способів провезення не тільки контрабанди, а й усього, чого завгодно. До підводної частини корпусу судна запросто можна прикріпити контейнер і доправити в ньому ПЗРК, з якого в «годину Ч» хтось шмальне і повториться історія зі збитим Боїнгом. Це абсолютно реальна загроза.

Хоча нам швидко стало зрозуміло, що так, як ми готуємо цих хлопців, їх ніхто використовувати не буде. Але ми їх підготували на совість. І самі при цьому отримали колосальний досвід. Наприклад, зрозуміли, що треба консультувати з початкової водолазної підготовки. Деякі бійці, які були дуже міцними фізично, елементарно не вміли плавати.

Зовсім?

Зовсім. Кандидати в водолази могли проплисти 100-150 метрів, а кілометр проплисти не могли. Якщо хочеш нормально навчатися водолазній справі, цього замало. Треба підтягувати фізпідготовку на воді.

Потім ми готували загін Нацгвардії. Потім були парашутисти-рятувальники. Потім ми почали збирати групи конкретно під спеціалізовані завдання. У всі процеси було залучено безліч волонтерського народу, ми залучали всіх фахівців, які були потрібні в тому чи іншому місці.

Я собі роботу водолаза уявляю більше з досвіду дайвінгу. А як вона насправді виглядає?

Насправді, це різні світи. Дайвінг – це індустрія туризму, іноді – спорту та наукових досліджень. Класичний рекреаційний дайвінг тримається багато в чому на рекламі, понтах і особистій харизмі інструктора. Це його хліб – привернути неофіта в індустрію, навчити, видати картки, продати спорядження. Мета дайвера – сходити під воду, щось побачити, спробувати свої сили, досягти нових глибин.

Цікаво: Психіатр: З війни не можна робити свято

Мета водолаза – виконати роботу під водою. Ти повинен вміти грамотно ходити під воду за замовчуванням. У середовищі професійних водолазів, наприклад, вважають моветоном говорити про те, скільки у тебе годин під водою. Години собі можна приписати будь-які, що багато хто успішно і робить. Водолаз – це, в першу чергу, виконання роботи. У нашому середовищі головне – що ти вмієш робити, а не те, як добре ти вмієш пускати бульбашки під водою.

В чому ключова складність роботи?

Я не можу сказати, що бути водолазом – це складно. Як будь-яка робота, ця професія комусь заходить, а комусь – ні. Є види робіт, які вимагають серйозної індивідуальної підготовки.

Наприклад, є військова спеціальність водолаза-мінера. Потрібно володіти спеціальним глибоководним спорядженням. Ти працюєш на значних глибинах, до 100 метрів. Це реально глибоко. У разі аварії спливти не можна, тому що отримаєш декомпресію. На тобі спеціальне обладнання, на тобі висить або електронний, або механічний апарат, який з поверхнею ніяк не пов’язаний. Якщо щось трапитися, можеш розраховувати тільки на себе. Іноді на свого напарника, якщо він є. Необхідно бути гранично обережним: морська міна може мати пастки, для того, щоб її було складно знешкодити, і реагувати на магнітне поле, на світло, на гідроакустичні шуми. Працювати іноді потрібно в темряві, без зв’язку, без електроніки, в холоді, тільки руками. Робота вимагає великої точності.

Мені здається, що ще й залізних нервів?

Залізних нервів вимагає робота з пошуку загиблих. Коли трапляються катастрофи на морі – тонуть пороми, відбуваються аварії кораблів – ось там психологічний тиск дуже серйозний. Тобі треба заходити в ці каюти, бачити людей. Це складно. Але це теж робота, якої водолазам іноді доводиться займатися.

Також цікаво: Психолог: Поруч з Україною завжди буде старий, скажений і привчений до алкоголю ведмідь

Є роботи, які вимагають великої і складної технічної підготовки. Наприклад, підводне зварювання металу – це практично мистецтво. Є багато робіт, які на глибині поки не можуть виконувати роботи, але їх можна зробити людськими руками. Наприклад, робота з демонтажу обладнання нафтової свердловини, в умовах нульової видимості на стометровій глибині. У цьому випадку на трьох водолазів, які спускаються під воду, працюють сотні людей – величезне судно забезпечення.

А приємні моменти в роботі є?

Звісно. По-перше, погані люди в цій роботі не затримуються. Водолази за своїми людськими якостями – хороші хлопці. Це робоча спеціальність вищого пілотажу, яка вимагає великих знань з різних галузей і хорошої фізичної підготовки. Робота кайфова, тому що вона не тривіальна.

Звичайно, військовий водолаз – це дещо інше. Людина повинна бути готовою виконати завдання – і все. За будь-яку ціну. Якщо це диверсант, то він розуміє, що може не повернутися і шансів на його евакуацію може бути обмаль.

Навіщо взагалі Україні зараз потрібні військові водолази?

Здалеку зайду. Українці – континентальна нація, яка не вміє мислити морем і усвідомлювати його важливість. Ми не розуміємо, наскільки море важливо для існування держави та її розвитку. Море – це комунікація, торгівля, прибуток і зростання. Море – це незалежність держави. Море потрібно захищати. Завжди будуть ті, хто захоче в тебе це море відібрати. Якщо Україна позбудеться моря – вона втратить великий шматок свого товарообігу, і ми почнемо повільно загинатися.

Водолази Військово-Морських Сил – це підтримка операцій флоту. Це протидиверсійна охорона і оборона баз. Зараз ця загроза зростає з кожним днем. З розвитком робототехніки це особливо актуально. Тим більше, що росіяни дуже просунулися в цьому питанні.

Водолаз – це частина системи протимінної боротьби, яка у нас тільки створюється. Для прикладу. Судна торгового флоту завжди ходять по певних маршрутах – судноплавним трасах. Морська міна – страшна зброя. Досить пари підривів цивільних суден на мінах, щоб паралізувати роботу портів та судноплавство. А у нас тільки один тральщик, протимінних роботів і техніки теж поки немає. Міни зняти буде нічим.

Які ще напрямки роботи військових водолазів важливі?

Вкрай важливі водолази-розвідники Сил спецоперацій. Це універсальні бійці, одна зі спеціалізацій яких – розвідка і диверсії на воді і під водою. Якщо грамотно розвивати цей напрямок, то через кілька років можна отримати можливість у разі агресії нанести потужну асиметрична відповідь. Морський спецназ – важливий інструмент стримування агресії.

Згадайте: Росія, моряки, суд: що чекає Україну після повернення захоплених суден

Рятувальники – це теж важливо. Коли цієї осені зазнав аварії танкер Delfi – екіпаж знімали інструктори водолазної школи. Якраз у той момент передавали катери, які росіяни захопили, і оперативно-рятувальна група разом із протидиверсійним загоном були кинуті на прийом катерів, тоне Delfi. Підняли досвідчених інструкторів, і вони разом з ДСНС (Державна служба України з надзвичайних ситуацій – ред.) Організувалися і оперативно зняли звідти людей.

Якщо говорити про водолазів інженерних військ, то такі фахівці потрібні для розмінування водойм Донбасу. Там залишилося дуже багато всього на дні лежати. Загони ДСНС, і водолази-сапери інженерних військ там працюють постійно, вони це все піднімають, обстежують, чистять. Тому що це – відлуння війни.

Цікаво: Наслідки крадіжки: «Адмірал Кузнєцов» як дзеркало російської історії

Є ще робота з охорони мостів, якою займаються хлопці з Нацгвардії. Їхнє завдання – не допустити захоплення мостів диверсантами. Греблі, гідроелектростанції, всі стратегічні об’єкти, які у нас на воді знаходяться – а їх дуже багато! – повинні постійно оглядатися, щоб диверсанти не могли там зробити якусь гидоту.

Як ви прийшли до того, що вирішили адаптувати маски для снорклінгу під засіб захисту від коронавірусу?

За волонтерською інерцією. Коли насувається очевидна срака – треба щось робити, щоб виправити ситуацію. Побачив на водолазному форумі, як в Італії застосовують маски для оксигенації. Ці маски – дуже проста штука: на вдиху свіже повітря омиває скло, тобто маска не пітніє, а на видиху, повітря, збагачене вуглекислим газом, йде по іншому каналу і видихається в трубку. Італійці здогадалися, що ці маски можна використовувати для оксигенації. Якщо пацієнта ще рано класти на апарат ШВЛ, то можна під невеликим тиском подати кисневі суміші і це ніби допомагає, якщо вже уражені легені.

Я проконсультувався з лікарями, з інфекціоністами. Мені сказали, що це все круто, але нам зараз більш потрібний захист для лікарів, який теж може бути зроблений на базі масок.

Італійці виклали у відкритий доступ креслення спеціального перехідника, за допомогою якого маску для снорклінгу можна перетворити, грубо кажучи, в протигаз, який захистить лікаря від можливості отримати вірус повітряно-крапельним шляхом. Маска м’яка, силіконова, не пітніє, вона закриває все обличчя, дихати в ній легко. Найголовніше – туди можна вставити фільтр від апарату ШВЛ, яких дуже багато є в лікарнях. Цей фільтр противірусний. Він захищає саме від вірусів. Фільтрів цих у країні достатньо, коштують вони копійки. Його вистачає на добу безперервного дихання. Тобто ти цей фільтр клацаєш на маску – і зміну можеш працювати. Так, є певний дискомфорт. Але м’який силікон маски на обличчі – це набагато краще, ніж пластикові окуляри.

Ви ж якось адаптували італійську ідею під українські реалії, правильно?

Італійці все це робили за допомогою 3D-друку. Але у них 3D-принтери дуже високої точності. А у нас були побутові принтери, які такої точності не дають. Тому перші перехідники, які ми зробили, були дуже поганої якості, вони просто ламалися в руках.

Цікаво: Майстер крафтових гуморесок: Привід для жартів №1 на найближчі роки – саме Зеленський

Нам треба було, щоб всі деталі прилягали герметично, тому що це, все-таки, має бути захист. Мені знаючі люди підказали, що треба не друкувати ці деталі, а відливати з поліуретану. Дали мені компанію, яка займається таким вакуумним литтям із поліуретану, тиждень у нас пішов на те, щоб доопрацювати креслення і відлити силіконові форми. Тільки після цього пішли серійні перехідники. Так, наш перехідник складніший і дорожчий, ніж найпростіші зразки, надруковані на принтері, але в ньому стоїть зворотний клапан. Тобто те повітря, яке ти видихнув, вже насичене СО2, назад не вдихаєш. Коли ти працюєш 6 годин поспіль, це важливо.

Чому?

Тому що постійне вдихання повітря, збагаченого вуглекислим газом, призведе до того, що лікар втомиться, у нього разболиться голова і йому просто стане погано.

Ось ми зробили кілька десятків таких масок і передали їх у Київські міські клінічні лікарні №4 і №9, у Жовтневу лікарню і до Київського військового госпіталю.

Що лікарі сказали?

У 4-ій лікарні вже були схожі маски, вони нам сказали, що треба ставити два фільтри, бо так легше дихати. В 9-й лікарні – забрали з руками і ногами, сказавши: «Офігенно! Дайте ще!».

Робили ви це за свій рахунок?

Ну, своїх туди теж довелося трохи вкласти. В основному, ми як почали ще на війні працювати з «Народним проектом», так і продовжуємо з ними працювати. Цю задумку теж вони оплачують, у рамках проекту «Другий фронт», який допомагає медикам. Ну і плюс у нас невеликий запас коштів був на рахунку «Школи водолазів» – тисяч п’ятнадцять. Ось ми їх усі зняли і теж пустили на виготовлення цих масок.

Про спротив «зеленим чоловічкам» і бойовикам із так званої «самооборони», переселенні з Криму, а також участі в бойових діях на Донбасі читайте інтерв’ю кримчанина Ігоря Руляка.

Читайте також спецпроект «Чорноморки»: «Новатор»: машина, яку чекали військові

«Чорноморка» в Telegram і Facebook

Фото з архіву Костянтина Миргородського

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2020Всі права захищені