ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
4
3
3
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
4
3
3
Особлива думка
Якщо такий треш стався з окупацією, то повернути Крим теж не проблема, – боєць ВМС Руляк
  11 Травня 2018 07:21
|
  5459

Якщо такий треш стався з окупацією, то повернути Крим теж не проблема, – боєць ВМС Руляк

Якщо такий треш стався з окупацією, то повернути Крим теж не проблема, – боєць ВМС Руляк

Ігор Руляк виріс в Севастополі. З дитинства мріяв про флот. Був одним з лідерів ультрас ФК «Севастополь», які чинили опір «зеленим чоловічкам» і бойовикам з так званої «самооборони». Після того, як йому довелося залишити Крим – воював на Донбасі в складі одного з добробатів, на ротаціях намагаючись вступити до лав ВМС. Після того, як мрія дитинства здійснилася, і Руляк опинився в лавах 801-го загону, він став відомим завдяки серії скандальних публікацій про кумівство та корупцію у ВМФ. Зараз старшина першої статті Руляк готує курсантів Інституту військово-морських сил України.

Він один з найяскравіших бійців військово-морського флоту України. І в інтерв’ю «Чорноморці» він розповів про те, як йому довелося залишити Крим, чому, не дивлячись ні на що, він вирішив пов’язати своє життя з флотом і пояснив, чому Севастополь – місто слави українських моряків.

1.1.

Чому ви вирішили виїхати з Криму?

Ситуація, яка на той момент склалася в Криму, давала будь-якій здоровій людині зрозуміти, що іншого рішення бути не може. Нас вже переслідували правоохоронні органи. Ми всі вже були «на олівці» у Служби безпеки України, яка на 99,9% перейшла на бік ворога. Занурившись в усі перипетії того, що росіяни називають «кримською весною», ставало зрозуміло, що через мою позицію щодо України рішення залишитися в Криму не обіцяє нічого доброго.

Ми бачили, як катують людей. Ми самі були в полоні у «самооборони». Ми були на цих так званих «мітингах». Ми бачили, хто на той момент був наділений повноваженнями вирішувати долю інших – це були і бандити, і менти в одній упряжці.

Перспективи були безрадісні?

Так. Тобто, справа була навіть не в якомусь супер-патріотизмі. Просто будь-яка нормальна людина, зваживши всі «за» та «проти», збирала речі та їхала. Так вийшло і з нами. Ми це рішення ухвалили під тиском СБУ.

Тобто?

Подзвонили і сказали: «Ну, що ви там? Надвіжевалі? У вас один день. Яцуба вже пописує папірці, кого до в’язниці відправляти». Спасибі, що подзвонили. Інакше б мені теж зараз писали «листи щастя» куди-небудь в район Лабитнангі.

2

Як в полоні у самооборони опинилися?

Наш тупіж був. Нашого проукраїнського руху – ультрас Севастополя. Ми брали участь у мітингах за Україну і реально не думали, що вся міліція перейшла на бік ворога. Це не просто якийсь політичний рух, як було в Києві, коли вся міліція підтримувала Януковича. У Севастополі міліція перейшла на бік іншої держави. Ми попалися в лапи абсолютно випадково – в райвідділі, де вже заправляла «самооборона». Тому довелося усілякими хитрощами витягати людей з цього полону.

Як ви опинилися в райвідділі?

Це зараз важко пояснити людині, яка там не була. Нас побили біля пам’ятника Шевченку, коли було його 200-річчя, куди ми вийшли на мітинг. Після цього мітингу нас привезли в райвідділ. Про саме цю ситуацію можна цілий день говорити.

3

Мені зараз з комфортного Києва здається, що тоді перед кримчанами вибір стояв не такий вже і складний. Як вся ця ситуація виглядала зсередини? 

У кожної людини дуже своєрідне уявлення про всю цю ситуацію. Багато ліберальних настроїв, коли люди за Україну, але нічого протиставити поганим дядькам вони не можуть. З іншого боку, їх можна зрозуміти, бо самій державі Україна навіть не свербіло, ні з приводу евакуації звідти цивільного населення, ні з приводу евакуації того ж бізнесу.

Всі ці пафосні статейки зі словами, типу «Військово-морські сили принесли себе в жертву, щоб Україну не розірвали на шматки»… У чому проявлялася ця жертва? Люди, які повинні були мене захищати, яких я годував, через яких і потрапив в поле зору спецслужб, коли ми намагалися деблокувати частини, просто сіли в свої автобуси і виїхали на територію України. Цивільне населення Криму залишилося на поталу силовиків. Ніхто, жоден адмірал, не сказав: «Ми звідси не поїдемо, поки в автобуси не сядуть всі цивільні і всі активісти, які нам допомагали. Вони просто поїхали  – і їм класно. Ось якби не дзвінок СБУшника, який за давнім знайомством нас попередив, нас би вже етапували по території «неосяжної Рассеюшкі» або працювали на уранових рудниках.

4

Ну, і знову-таки. Який вибір? Вибір чого? Стріляти – не стріляти? Або виїхати – не поїхали? Насправді, якщо уважно придивитися, військовослужбовців-кримчан, саме кримчан, які виїхали – їх не так-то багато. Ці історії про вибір, про те, що вони не зрадили присягу – це все дуже голосно. Насправді, вони просто поміняли одне місце служби на інше. Вони нічого не втратили. Можливо, у когось в Криму залишилася службова квартира. Але ніякої прихильності до території у них не було. Так, в Криму класно служити – красиво, клімат хороший, частини були великі. Але більше – нічого. Я таких називаю «герої кримського котла», коли людина сама із Запоріжжя або Тернополя, але розповідає, як він в Криму присяги не змінив.

Їхати, коли тебе там нічого не тримає, набагато легше?

Звичайно. Коли там бізнес, дитячі садки, будинки, дружини, діти, сім’ї, друзі, дідусі, могилки і все життя переплетено з цією землею – це вже складніше. Тому той героїчний образ, який нам показують, незрозуміло на чому заснований.

5

Чому вирішили йти у флот?

Мрія дитинства. Все життя читав книжки про флот, робив якісь прив’язки до України, шукав у всіх цих великоросійських історіях українські прив’язки. Той же матрос Кішка – один з героїв оборони Севастополя 1854 року. Москалі досі намагаються його піднести, як свого співвітчизника, але він був українцем, розмовляв українською мовою. Майже всі, хто обороняв Севастополь, – 90% з них, були українцями. Від цього нікуди не дінешся. Але чомусь наша країна їх не героїзує.

Здається, будь-яка кримська військова кампанія трималася саме за рахунок українців.

Так, звісно. Більшість людей, які брали в них участь, були українцями. Просто тому, що пригнати 100 тисяч з Смоленської губернії або з Вінниччини – це різні речі.

Виходить, те, що ми про них не знаємо – конкретно прокол України?

Так. Ми їх не героїзуємо, ми не знаємо про цих людей, які прославляли націю.

Я завжди марив флотом, мріяв там служити. Відучився в юридичній академії, але все одно не зміг працювати за професією. Пішов на строкову службу в морську піхоту, і з того часу почалася моя подорож по підрозділах флоту.

6

Ви родом з Севастополя. Реально, на вашу думку, розбити ось цей міф, що Севастополь – місто російської слави?

Звичайно, реально. Звідки це пішло? За збігом обставин, коли формувалася і зароблялася ця слава, країна називалася «Російська імперія». Але 95% тих, хто виборов цю славу – українські моряки. До війни ми, проукраїнські севастопольці, особливо не надавали цьому значення. Думали, що з пісні слів не викинеш. Була Російська імперія – ну, що поробиш? Флот – справа багатонаціональна.

Нам є, що протиставити. Просто потрібно популяризувати своїх героїв, україномовних. Розповідати про тих, хто воював у Другу світову. У тій же Кримській оборонній операції воювало дуже багато українських моряків. У нас є багато героїв. У нас є багато крутих флотоводців. У тому числі – серед сучасників. Зараз багато крутих хлопців вже показали, що флот не пасе задніх і гідно воює, захищаючи свою країну.

Зараз суть флоту – у чому? Флот – це завжди традиції. Чи можна спиратися на ті традиції, які були раніше? Здається, вони більше великоімперські…

Як сказати. Російська імперія, все-таки, ці традиції крала у моряків усього світу. Флотські традиції в усьому світі – практично однакові. Флотан з Голландії завжди зрозуміє флотського з України або Франції. Просто у нас ці традиції «осовковілись» і почався сундуковий дебілізм. Хоча самі традиції, які зараз вбивають, вони дуже класні. Та їх треба шанувати: і традиції морпіхів, і традиції флоту.

7

Якщо говорити про тактичне призначення – завдання у флоту колосальні. Тим більше що у нас такий величезний морський кордон з ворожою державою. Нам треба тренуватися, вчитися, розвиватися все більше і більше, а насправді все йде на спад.

Чому?

Не знаю, чим це пояснити. Саботаж вищим керівництвом самого флоту всіх якихось починань – це просто конкретний саботаж, який прикривається тим, що для виконання немає якихось телеграм або призначень.

З урахуванням усього досвіду, ви б ще раз вирішили зв’язатися з флотом?

Так. Я ні про що не шкодую. Взагалі ні про що. Зрозумів, хто я є, хто мої друзі, з ким я служу. Я для себе багато пізнав, завдяки всім цим подіям. Став ще більш твердим у своїх переконаннях. 

Я іноді думаю: «Жесть! Таке тільки в книжці могло статися: війна, Крим, окупація, друзі, мертві друзі»… Але я живу так само, як і жив.

8

Що було найскладнішим після переїзду з Криму?

Побутові умови. Ну як, складним. Зрозуміло, що всі ці проблеми були вирішувані, але побутові проблеми – це те, що дуже гальмує розвиток і як військового, і як особистості. У всьому іншому – все клас.

Колишні друзі в Криму залишилися?

Так, але я зараз ні з ким там не спілкуюся, навіть з родичами. Як відрубало.

Хочете повернутися?

Годі! Мрію! Весь час згадую все: нашу природу, запахи, побут в Криму. Кримчани – це була окрема каста людей в Україні завжди. Дуже хочеться додому. Але поки так.

Чи вірите, що повернетеся?

Звичайно. Якщо такий треш стався з окупацією, то повернути Крим, думаю, теж не буде проблемою.

9

«Чорноморка» в Telegram и Facebook

Фото: Едуард Крижанівський

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2020Всі права захищені