П’ять років тому кримчанка Сандра Кротевич стала офіцером київської поліції, щоб на своєму прикладі показати, як країну можна змінювати на краще. Через кілька років служби вона зрозуміла, що реформа правоохоронних органів не принесла ніяких змін, особливо – на краще. Звільнилася, відкрила свій маленький бізнес і стала волонтером ЦК «Азов», щоб продовжувати допомагати людям.

Їй не байдужі всі питання, пов’язані з окупацією Криму та російсько-українською війною. Тому що вони безпосередньо зачіпають історію її сім’ї від втрати дому на захопленому Росією півострові до статусу брата-добровольця, який вирішив протистояти російській агресії на Донбасі.

Цікаво: Військові навчання на тлі скандалу: як Путін в окупований Крим з’їздив

Про те, як її змінила служба в поліції, чим зараз можна вплинути на жителів Криму і Донбасу, і сприйняття українських військових – Сандра розповіла в інтерв’ю «Чорноморці».

Ти побувала в Золотому-4 незадовго до того, як там почалося розведення військ. Розкажи про цю поїздку.

Ми приїхали на Золоте-4. Привезли гуманітарну допомогу. Все розфасували по пакетах. Заздалегідь наші волонтери оголосили, де і коли будуть роздавати гуманітарку. В першу чергу, допомогу видавали людям з дітьми. На той момент шахтарі кілька місяців сиділи голодні, без зарплати, без нічого. У них не було ні грошей, ні харчів.

Мене вразив запис візиту президента в Золоте. Момент, де він зайшов до крамниці, подивився на полиці з продуктами і пожартував кшталт «у вас тут все є, напевно, людям купувати ні на що». Люди в цьому відео посміялися. Мені особисто було неприємно це чути. Ми були в цьому ж магазині, майже в той же період, який знятий на ролику Зеленського, ціни в ньому на порядок вище, ніж у Києві. Так, у них є найнеобхідніше в магазинах – цукор, хліб і так далі. У них грошей на це немає.

Дивіться також відео візиту Зеленського Золоте:

Що тебе там найбільше здивувало?

Вражало, коли люди приходили і питали, чи є у нас макарони. Багато старих людей, які приходили просити солодке – цукерки або баночку згущеного молока. Люди абсолютно маленьких радощів хочуть, які для них виступають як ласощі. Грошей на вермішель або банальну шоколадку у них немає. Але найбільше мене вбило не це.

А що?

Люди, які прийшли і забрали у нас пакети з їжею, розповідали, що їм ще треба, пояснювали, якої вони думки про розведення військ. Я зрозуміла, там люди не розуміють, що означає «розведення військ». Вони вважають, якщо відвести війська – тут же настане мир і у них почнеться те життя, яке було до 2014 року. Вони поняття не мають, що таке «сіра зона», що таке «буферна зона». Вони не розуміють, як це. Їм постійно повторюють, що у них буде мир. Вони в це вірять.

Також важливо: Говорить Луганськ: Російська пропаганда діє у всьому світі

Наш президент постійно повторює, що він хоче, щоб там у людей був мир. Але весь час упускається момент, що мир може наступити або в результаті здачі землі, або після того, як битва за цю землю буде виграна. Якщо відвести війська – це буде не перемога. Покращення життя від цього не настане. Покращення життя настане після того, як українські війська просунуться вперед по своїх землях. Тільки якщо повністю звільнити нашу землю – люди заживуть краще. Якщо за ними перестануть стріляти. Ми намагалися пояснювати, що, якщо наші війська відступлять і люди опиняться в сірій зоні, ми, банально, перестанемо їм возити їжу, одяг і ліки.

І як?

Аж ніяк. Люди хочуть не просто миру. Вони хочуть того життя, яке у них було до війни. Вони не розуміють, що сіра зона не поверне те життя, яке було до 2014 року. Відхід військ не дасть безпеки і достатку.

Виходить, постійна спекуляція миром стирає в людях на Донбасі зміст цього поняття?

Саме так. Слово «мир» для них більше незрозуміле. Люди не розуміють, що таке мир. Вони просто хочуть жити так, як ми зараз живемо в Києві. Я їх прекрасно розумію. Я теж хочу, щоб вони жили так, як ми живемо в Києві, Львові та інших містах, які, завдяки нашим військовим, не відчули те, що довелося пережити жителям сходу України за останні п’ять років.

У Луганській області були люди, які приходили до нас, брали пакетики з гуманітаркою зі словами: «Нам не потрібні ваші подачки. Я живу то тут, то там, мені це не треба». Тоді навіщо ти по них приходиш? Було прикро, тому що цей пакет з їжею могла отримати більш гідна людина, якій дійсно потрібна допомога. А то, виходить, ти прийшла, взяла допомогу у «бандерівців-укропів», і у тебе вистачає нахабства нам в обличчя, у присутності військових і поліції, говорити: «У мене брат в «ЛНР», тут скоро теж «ЛНР» буде»? Мене так зачепило! І ти нічого їй зробити не можеш. Немає закону, який би дозволяв людину після таких заяв затримати до з’ясування обставин. Я б такі настрої називала сепаратизмом.

Уяви, що ось зараз війна закінчилася. Як ми разом далі будемо жити з цими людьми?

Я вже про це думала. Не знаю. Більше того, я не знаю, як ми з ними жили раніше. Я завжди говорила, що наш народ – найкращий, найвихованіший, найграмотніший, найпатріотичнішй. Тому, коли все це починалося, для мене це було майже смішно. Здавалося, що зараз наші швиденько їх задушать – і все. Виявилося, що ні.

Подивися на приклад Криму. Коли мені розповідають, яким нещасним був Крим, коли був українською автономією, я завжди питаю: в чому конкретно було нещастя? Ущемляли російську мову? Неправда. Всі школи були російськомовними. Одна була українською, і в неї черги були такі, що не уявляю, що потрібно було зробити, щоб потрапити туди вчитися. Люди хотіли туди йти туди вчитися.

Цікаво: Говорить Крим: Росія намагається своєю пропагандою замінити нам хліб

Коли сталася (незаконна – ред.) анексія – це була спекуляція на людях, реалізована через телевізор. Мені мама розповідала, що коли вони дивилися те, що телевізор показував про Майдан, то все виглядало як повстання ненормальних націоналістів, які приїхали зі Львова в Київ, щоб влаштувати кіпіш. І далі – поїхати в Крим, щоб там почати вбивати, грабувати і гвалтувати. При цьому ніхто нічого їм зробити не може, тому що навіть президент Янукович зібрав манатки і втік. Це було дивовижно.

Є думка, що окупація Донбасу починалася з того, що Росія хотіла відвернути загальну увагу від Криму. Вдалося, як тобі здається?

Дуже навіть. Якщо за п’ять років правління Порошенко про Крим худо-бідно, але згадували, то зараз про нього забули. Якщо у мене в 2015-2016 році ще була надія, що через 5-10 років Крим повернеться, то зараз я впевнена, що це питання забуте.

Більше не віриш у швидке повернення Криму?

Ні. Він буде під впливом Росії ще дуже довго. До того моменту, поки не помре Путін, Крим 100% буде під Росією. Помре Путін – не знаю. Якщо там буде слабкіший лідер і люди побачать, що з Україною бути вигідніше – можливо, щось зміниться …

З моменту твоєї роботи в поліції ти стала помітно гостріше і більш принциповою в своїх реакціях… 

Я тоді сподівалася і вірила, що можна змінити країну. Я дуже розчарувалася за час роботи в поліції. Я розчарувалася в людях, в першу чергу.

Людях в поліції? 

В цілому. Коли кажуть, що в поліцію понабирали незрозуміло кого з вулиці, то я прошу звернути увагу: понабирали з вулиць міста, в якому ви живете. Ви нічим не кращі за тих, кого понабирали в поліцію. Це – по-перше.

По-друге. Коли деякі кажуть, що «он той хлопець повинен жити за законами, а я – не буду», то у мене виникає питання: а ти чим кращий? Носиш паспорт цієї країни, то, будь ласка, дотримуйся її законів. Я сильно змінилася через те, що побачила багато різних людей і мене це зачепило. Чому я повинна жити за правилами, а хтось собі дозволяє цього не робити?

Президентські і парламентські вибори мене просто вбили. Ще один момент – з ветеранами. Коли ветеранів у Золотому називали «група озброєних людей, яка не має права тут знаходитись, але знаходиться»… Чому в 2014 році добровольцям ніхто не говорив, що не треба сидіти на Донбасі в окопах зі зброєю в руках, треба кидати цю справу і їхати додому? Чому ніхто не обурювався, що добровольці йшли вас захищати, але вас це обурює через п’ять років? Це ж ті самі люди.

До ветеранів змінилося ставлення?

До ветеранів змінилося ставлення, тому що люди добре живуть. Ветерани – це ті люди, які в 2014 році залишили свої сім’ї і добровільно взяли зброю в руки, і пішли захищати свою країну. У найважчі часи вони кинули все заради нашого захисту, щоб ми могли в Києві спокійно сидіти в кафе, пити каву і у нас над головою не літали «Гради».

У 2014, 2015, 2016 роках захищали наш сон. Зараз ці люди пішли на відпочинок, переживши дуже багато. Вони називаються ветеранами. Вони виконали свій громадянський обов’язок і зараз живуть в мирних містах зі своїми сім’ями. Коли вони бачать, що ми повертаємося до 2014 рік і можемо опинитися в тій ситуації, в якій були тоді, вони не можуть сидіти спокійно. Вони готові їхати захищати ті точки фронту, які знову можуть опинитися під загрозою проходження російських військ. Це – нормально. Не розумію, чому вони починають рахуватися якимось злом. Саме ось це, за рахунок відсутності підтримки держави, говорить про те, що ветеранів намагаються знищити і втоптати в бруд.

На побутовому рівні ти зміни у ставленні до ветеранів бачиш?

Так. Раніше в Києві люди, зустрівши в метро людину у формі, підходили і казали «дякую», то зараз реагують байдужістю. Людину в формі можуть штовхнути, можуть проігнорувати. Окрема історія – маршрутки і УБС. Ветерана з посвідченням, яким водій незаконно відмовляє у проїзді, люди просто починають гризти, тому що він їх затримує. Люди забули про те, що ця людина їх захищала. Просто тому, що вони не вважають, що це – їхній захисник, тому, що вони думають «я тебе туди не посилав».

З телеканалів зникла соціальна реклама, яка раніше крутилася в підтримку наших військовослужбовців. Якщо до цього вперше за 28 років незалежності у нас бути військовим стало модним, то сьогодні це вже не модно. Ми знову повертаємося в «совок», коли армію розвалюють постійно. Нам намагаються вбити в голову, що нам не потрібна армія, нам не потрібна військова техніка, що нам нічого не загрожує.

Повагу до поліції ти зараз бачиш?

Повага до поліції сильно впала. Спочатку, перші півроку-рік, вона була. Зараз впала, тому що поліцейські ведуть себе, м’яко кажучи, негарно. Я сама була присутня при декількох таких моментах, робила зауваження, я ставила запитання: «Навіщо ти прийшов у поліцію?».

Коли ми прийшли в поліцію, намагалися завоювати довіру, допомагати людям і робити все максимально в рамках закону. Все, що ми зробили, ці поліцейські просто закопали. На жаль, у нас поліцейські не розуміють, що сто добрих справ легко перекреслить одна погана. Моя особиста думка – зараз поліція опускається ще нижче, ніж було.

Вся чи тільки патрульна?

Вся. У райвідділах я не побачила особливих змін, працюючи з ними. Їх в принципі не було. Можливо, були перетасовки. Але змін не було. Суди теж не реформовані, це не сприяє дотриманню законів.

Як можна говорити про якісь зміни, прагнення до чогось, якщо люди в системі не хочуть працювати? Все починається з райвідділу, який банально не хоче щось пояснювати чи якось допомагати людям або просто відпускають затриманих, тому що не хочуть займатися ними. Із соцслужб, які не реагують на насильство в сім’ї.

Ти після роботи в поліції зміцнилася у своєму прагненні жити за правилами?..

Всі кажуть, що я сильно змінилася. Я стала жорсткіше, ніж була. Можливо, і найпослідовніше теж. Якщо я живу, дотримуючись законів, то навколо мене теж всі повинні жити, дотримуючись законів. Це – правильно. Не хочеш жити по законам і правилам – не живи тут. Тобі не подобається Україна – тебе тут ніхто не тримає. Нехай в Україні залишаться ті, кому потрібна ця країна, хто хоче її розвивати, і хто не почне завтра кричати, як добре живеться в Росії, Америці чи ще десь. Тому що переконати всіх, хто кричить, що десь краще або не зацікавлений в Україні, неможливо.

Це тобі показав досвід і Криму та Донбасу?

Так. Думаю, зараз Донбас і Крим хочуть різного. Донбас потрібно нагодувати і дати там людям те, чого вони хочуть. При цьому пояснити, що мир і процвітання настануть лише після того, як наші війська пройдуть вперед і відтіснять проросійських бойовиків на кордоні.

А що потрібно Криму запропонувати?

Криму зараз нічого немає сенсу пропонувати. Їм за п’ять років вдалося налагодити побут. З ними вирішити якісь питання зараз не вийде. Але якщо наше політичне керівництво країни зараз почне принципово займатися економікою і піднімати країну економічно – Крим сам захоче повернутися.

Крим і Донбас будуть там, де їх будуть краще годувати, де будуть вищі пенсії і кращі оклади держслужбовців. Там живуть люди, у яких немає принципів. Вони думають шлунком.

Чому для тебе ідея – це важливо?

Це моя країна, я тут народилася. Чому хтось може дозволити собі прийти сюди і щось тут наламати? Колись дуже хороший демотиватор по інтернету гуляв: «Прийшла Анна Київська до московського царя, а царя – немає. І Москви теж немає». Бо що таке сучасна Росія? Штучно створена територія. У Росії теж є наші землі. Але ми ж їх не просимо віддати Тюмень. Ми взагалі нічого не просимо у них. Ми просто хочемо, щоб нас – незалежну суверенну державу – не чіпали!

Ти втомилася від війни?

Та я не втомилася від війни! Я від тупості людей втомилася! Я втомилася від того, що відбувається в нашій державі. Я втомилася від неосвіченості людей. Від війни у нас можуть втомитися тільки люди, які не мають до неї ніякого стосунку взагалі. Ця війна закінчилася б ще в перший рік, якщо б у нас була єдність народу. У нас же – кожен сам за себе.

Я хочу закінчити війну більше, ніж багато з тих, хто від неї втомився. Я хочу, щоб моя сім’я жила нормально. Хочу, щоб мій брат розвивався і будував своє особисте життя, а не постійно захищав країну на фронті. Так, я хочу нормального життя. Але я хочу нормального життя в сильній країні.

Читайте «Черноморку» Telegram і Facebook

Фото: Ростислав Лабенський