Чим більше суспільство розвивається, тим інтенсивніше додається роботи умам психологічних наук. Наприклад, у 1960-х роках Річард Томпсон і Вільям Спенсер написали і нині популярну працю «Габітуація: модель феномена для вивчення нейрональних субстратів поведінки».

Говорячи простою мовою, габітуація – це звикання.

Максимально доступно, при цьому зберігаючи науковий канцелярит, габітуація пояснює франко-канадський психолог Жо Годфруа.

«В результаті частого або тривалого впливу стимулу, мозок звикає до нього, і реакція, що викликається цим подразником, зникає зовсім або значно слабшає. Іншими словами, все, що мозок перестає вважати новим і потенційно небезпечним, перестає його цікавити і, як наслідок, викликати бурхливу реакцію», – пише він у книзі «Що таке психологія».

З цим стикалися і ви, шановні читачі. Напевно, більшість ы вас застала перехід від грошових купюр до безналу, від дискових і кнопкових телефонів до бездротових мобільних, від касетних і CD-плеєрів до флеш-накопичувачів із навушниками і так далі, і так далі.

Але є і соціальна габітуація. Це коли після 2014 року український обиватель спокійно ставиться до повідомлень про обстріли або загибель військових і цивільних на Донбасі, а також нехтування правами людини в тимчасово окупованому Криму.

Важливо: Згадати Конституцію: Для чого потрібен основний закон України 

На жаль, формується новий тренд – захоплення заручників.  Було страшно, коли 21 липня Максим Кривош захопив маршрутку в Луцьку з 13 пасажирами. Менше страшно стало 23 липня в момент захоплення в заручники Романом Скрипником поліцейського в Полтаві.

А 3 серпня, коли Сухроб Карімов в самому центрі Києва захопив відділення в одному з банків, було більше здивування, ніж страху.

Менш ніж за два тижні три факти захоплення заручників. Такий розклад подій наштовхнув на чимало запитань, які хотілося б задати.

«У мене одного відчуття, що весь цей парад божевільних терористів, які захоплюють мости, автобуси і банки, кимось режисується?» – написав на своїй сторінці у Facebook 3 серпня кінорежисер, колишній політв’язень Кремля Олег Сенцов.

Звичайно, можна скільки завгодно язикувати про «який ваш Сенцов режисер і що він знає про кіно», але маркувати слова Олега брехнею ризиковано.

Багато з нас або виросли, або бачили другосортні бойовики 80-х і 90-х, коли більшу частину фільму неймовірний запал не найприємніших емоцій, адже все в небезпеці. Але! З’являється головний герой, справляється зі злодієм і всіх рятує. Хеппі-енд.

Так було в Луцьку, Полтаві та Києві? Майже. Але одночасно це не привід ставити під сумнів дії силовиків.

З іншого боку, самі поліцейські разом зі спецслужбами дискредитували себе справою Шеремета або свавіллям в Кагарлику. Тому дуже просто зрозуміти, чому громадськість не сприймає за чисту монету події з Кривошем, Скрипником і Карімовим.

Але навіть якщо погодитися з тим, що це все постановки – хто режисер? Арсен Аваков, який хоче довести свою безальтернативність і впливовість? Або таким чином Банкова намагається відвести увагу від кадрових і рейтингових проблем в команді Володимира Зеленського?

Також важливо: Інформаційна окупація в Україні відбувається кожен день, – політик

У перші години після захоплення заручників в Луцьку ЗМІ і соцмережі захоплено смакували той факт, що Максим Кривош є уродженцем країни-агресора.

Звиклі до гібридної агресії РФ проти України, яка полягає в масовій дестабілізації нашої країни, ми бачимо руку Кремля всюди: там, де вона є, і там, де її немає.

Але чи є она в Луцьку, Полтаві та Києві? Можливо, росТВ спить і бачить сни, в яких Україна – це failed state. Для цього досить включити VPN і подивитися на будь-який сайт кремлівських пропагандистів, які відписували навіть самий незначний інфопривід навколо захоплень заручників в Україні.

Не те, що я переживаю за те, що так буде відбуватися всередині РФ, але «реклама» тероризму породжує новий тероризм.

І якщо ви будете розповідати, що російські спецслужби і силовики будь-який злочин припиняють на корені, то просто подивіться відео нижче.

Цікаво: Вірус нерозуміння: що українці не знають про переселенців

Напевно, ніхто з нас не буде перебувати в тому ж психологічному і ментальному здоров’ї, як це було до початку пандемії коронавірусу COVID-19.

Але чи варто на карантин, який, імовірно, багатьом в нашій країні допоміг зберегти життя, списувати всі біди?

Впала вартість гривні по відношенню до іноземних валют? Це карантин!

Зросло безробіття? Карантин винен!

Розгул злочинності: розбої, грабежі? Це ка-ран-тин!

Але чи варто все підганяти під один знаменник?

Читайте також: «Вони не можуть уявити образ життя за межами окупації»: про що розповіла жінка, яку викрали в Донецьку через прапор РФ

І Кривош в Луцьку, і Скрипник в Полтаві, і Карімов в Києві були в центрі уваги ЗМІ. Більш того, багато журналістів в гонитві за трафіком відписували кожну деталь, навіть не найважливішу, мріючи відхопити частину своєї онлайн-аудиторії.

Але дивні речі почали відбуватися під час суду над Кривошем. Медіа повідомляли не тільки те, що відбувається на процесі або що вирішив суддя, але і приводили цілі абзаци спічів Кривоша.

У цій боротьбі і гонці за кліками обурювало те, що багато, часто респектабельні ЗМІ, готові стати просто майданчиком для ретрансляції ідей людини, яка захопила 13 заручників, а все інше не має значення.

Але ж справа в тому, що життя триває: незважаючи на Кривоша, маршрутки по всій країні виходять у рейси, а банківські операції у відділеннях тривають, без урахування ексцесу з Карімовим.

Ось тільки у багатьох пересічних громадян тепер є страх. Страх сісти в рейсовий автобус або оплатити квитанцію, до якої ще не добралася горезвісна діджіталізація.

Щоб цей страх розвіяти, хотілося б просто отримати відповіді на вищезазначені питання. А також отримати запевнення в тому, що географія захоплень заручників обмежиться трикутником Луцьк-Полтава-Київ.

Важливо: Мінські танці з вовками

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

«Чорноморка» в Telegram і Facebook