ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
3
1
9
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
3
1
9
Історії переселенців
Вірус нерозуміння: Що українці не знають про переселенців
  02 Квітня 2020 14:50
|
  1338

Вірус нерозуміння: Що українці не знають про переселенців

Вірус нерозуміння: Що українці не знають про переселенців

Поки нашою планетою крокує коронавірус COVID-19, і всі новини так чи інакше пов’язані з загрозами, які несе людям пандемія, інші проблеми не лише нікуди не поділися, але й поступово загострюються. В Україні, що вже шість років обороняється від агресії Росії, в першу чергу йдеться про мову ворожнечі та небажання певної частки населення усвідомити, що, хоча всі громадяни нашої країни мають рівні права, але не всі вони мають рівні можливості. А певним категоріям права та можливості обмежуються, на жаль, або під тиском обставин, або, як можна припустити, – свідомо.

6 березня «Чорноморка» через свою сторінку у Facebook опублікувала наступний пост-опитування:

«Друзі, ТРК «Чорноморська» пропонує вам долучитися до опитування щодо проблем і потреб внутрішньо переміщених осіб (переселенців). З якими труднощами, на вашу думку, ця група громадян стикається в Україні? Чого потребує? Які і до кого може мати претензії? Діліться своїми думками в коментарях до цього допису. А якщо ви маєте знайомих/родичів з числа ВПО (або самі належите до вказаної категорії), і вважаєте, що історія гідна висвітлення в медіа, пропонуйте! Дякуємо!».

Читайте також: Олександр Махов: З мікрофоном або з автоматом, але я повернусь у свій Луганськ

«СВІЙ – СВОЄМУ – ПРО СВОЄ»

Звісно, ми очікували, що коментарі будуть, м’яко кажучи, неоднозначними. Перш за все, зазначимо, що коментарі за суттю поставленого питання під дописом залишили самі внутрішньо переміщені особи (авторські стилістику та орфографію збережено – ред.). Ось деякі з них:

«Я маю статус ВПО. Немаэ пiдтримки держави, як матерiальноï так i iнформативноï. Дали довiдки ВПО i все. Все робимо самi. Iнформaцiю отримаэмо телефоном. Э багато питань з утиском прав громадянина Украïни».

«У переселенців з Криму існує проблеми з поверненням коштів, яки були на картах Приватбанку. Навіть після того як Приват став державним банком ця проблема не вирішена».

«Ми переселенці із Сімферополя. Просто хочеться додому. Представництво АР Криму в м. Херсон дуже негативні враження, нічим абсолютно не допомогли, тільки підпортили відносини з міськвиконкомом. На прийом до головного не реально. Потрібно напевно групуватись своїм і вимагати чітку реальну стратегію щодо повернення Криму до складу України».

«Живу без прописки..без квартиры…хожу со справкой “конченого” переселенца.жизнь разрисована одной краской…надеюсь,что еще чуток осталось.нервы на пределе…еду за бугор зарабатывать на жилье.в Украине это сделать нереально(((останусь без пенсии но с квартирой)))».

«Держава на законодавчому рівні не прийняла жодного закону на захист перемішених осіб, немає юридичного супроводу в міжнародних судах постраждалих громадян від вііськових дій в зв’язку з втратою майна на окупованих територій. Немає гарантій у виплаті грошових компенсацій за втрачене здоров’я та майно, немає програми забезпечення житлом. Зате є мінімтерство, яке з бюджету вимиває на своє утримання 75 мільйонів гривень. Відсутнє транспортне сполучення до пунктів пропуску до алмінмежі з Кримом. Нічогісінько держава не зробила, сама глибока стурбованість».

Як бачимо, попри заклики «за п’ять років стати на ноги», покращити умови проживання вимушено переміщені особи не могли. Цей час пішов на елементарні спроби боротьби за життя. І дивно, що перелік негараздів не змінюється при жодній владі: відсутність житла, непідйомна плата за оренду, низька зарплатня, вимушена згода працювати на декількох низькооплачуваних роботах, оскільки інших немає.

Цікаво: Кримчанин-ветеран російсько-української війни: Росіяни ставляться до татар як до рабів

На жаль, станом на 24 березня так і не з’явилися коментарів від людей, які не є переселенцями, і могли б написати про своє бачення. Але у коментарях до іншого допису з подібними запитаннями громадяни, які не належать до групи «внутрішньо переміщені особи», залишили наступні коментарі:

«Моя подруга переселенка з Луганська. Вона мама-одиначка, яка виховує 3 дітей. Проблеми такі: тієї допомоги, яку вона отримує від держави, бракує навіть для оренди житла. Основна робота, де вона працює офіційно не покриває і двох тижнів життя родини. Вона постійно шукає додатковий заробіток, щоб прогодувати родину. Державна програма отримання житла має зовсім непрозорі перспективи…».

«Де жити (за що), де працювати, боліти за близьких, друзів, боліти за землю, чути про “вони самі винуваті”, можливо бути чужим одночасно тут і там, бути на роздоріжжі, відчуття чужинця у своїй країні, “незручність” для суспільства хоча б тому, що думати про таке боляче, якщо глибоко, а діяти – потребує ресурсу і зусиль, небажання почути і випадки засудження, слабка інформаційна підтримка, неспроможність держави ефективно допомогти людям, позбавлених СВОГО дому, чути, як війну “сором’язливо” не визнають війною на сьмому році війни… Це так, з поверхні».

«Одного разу допомагала соціологу, своїй подрузі знайти людей для соц. опитувавання. Треба було затратити годину-півтори. Місцеві відмовлялися, мовляв, навіщо мені тих 100 грн. То я написала в місцевій групі переселенців. Бажаючих було вдосталь. Але перевіряючі були вражені, що в нашому місті так багато розведених! Насправді той процент дали ВПО. Жінки поголовно матері-одиночки».

«Пам’ятаю, як поїхав дивитись квартиру. Господар спочатку подумав, що я переселенець, і хотів відмовити, але коли визнав, що я іноземець, змінив свій настрій. Але… я вже відмовив йому. Не подобається таке ставлення до людей. Ну і бабуся моя з Донецьку, зіграла роль якась солідарність…».

«Не буду, мабуть, оригінальною, коли скажу, що дуже гострою є тема житла для переселенців. Маю родину знайомих переселенців, чоловік ремонтує комп’ютери і ноутбуки, встановлює програми +сисадмін, дружина в декреті підпрацьовує копірайтером і літредактором, то оце тільки на 5 рік свого життя в Києві, коли чоловік знайшов постійну роботу у фірмі, над родиною перестала висіти загроза виселення з квартири, жили від заробітку до заробітку…».

«Слышал от своего друга, переехавшего из Луганска во Львов, о проблемах с арендой жилья. Много отказов было в связи с “неправильной” пропиской…Тупо отказывали при словах “переселенец” из Луганска… Ценой усилий он таки нашел вменяемого арендодателя, но стыдно было от него слушать о его приключениях в суперпатриотичном городе Львове…».

Читайте також: Ветеран АТО з «ДНР»: Сім’я підтримала «республіку», але від моїх «бандерівських» грошей теж не відмовлялися

«Думаю, по-перше це стигма, що створює проблеми при пошуку житла чи роботи».

«У дочери нет прописки. Так вышло, что на момент начала войны она была временно прописана в студенческом общежитии столицы. 2 года назад закончила магистратуру и из общежития ее заставили выписаться. Прописаться на место постоянной прописки она не может – это в зоне АТО. Без прописки: не берут на работу в школу, были проблемы с голосованием на выборах президента, были проблемы со вклейкой в паспорт по достижении 25 лет фото, есть проблемы с получением дубликата утерянных прав, с покупкой автомобиля, например, МВД вообще справку не считает документом, видимо, и т.д. Справка переселенца нигде из этих инстанций практически не берется во внимание. Поставить прописку можно в центре для бездомных, но это всего лишь на 6 мес, друзей-знакомых-родных, готовых прописать дочь, мы не имеем. Остается покупать прописку. НЕужели законодатель не в состоянии урегулировать этот момент? Это достаточно широкий круг людей: студенты, выписанные из общежития, дети, получившие паспорт в связи с совершеннолетием, взрослые, поменявшие паспорт по каким-то причинам (утеря, замужество, смена фамилии и т.д.). 6 лет прошло. Нафик никому не нужно. Долбитесь, дорогие граждане, как хотите».

«Пошуки житла: не знаю, як зараз, а раніше ОРДЛОвська реєстрація – як тавро була. Робота. Нерозуміння з боку ватних потенційних роботодавців (А зачєм Ви в Криму всьо бросілі?), складні стосунки з ватними родичами, нерозуміння нового оточення (хто хоче працювати – туалєти буде мити! Бухгалтером, відітєлі, вона шукає роботу), відсутність близького кола спілкування та емоційної підтримки, безгрошів’я, проблеми з документами (закордонний паспорт, наприклад – 30 днів перевірка документів), розчарування в умовній «материковій Україні»… Мої родичі з Луганщини якраз адаптувались чудово і почуваються краще за мене. А моя подруга – переселенка з Криму – хлєбає все це ситечком».

«От мене найбільше вразило, що за встановлення факту смерті на ТОТ в Київській області доводиться платити збір. Інакше справу в суді лишають без руху. Закон так написаний. Хоча Донецький апеляційний суд роз’яснив, що за це не треба стягувати збір, та мабуть Київщина “далеко” від війни…».

«Втрата родинних і дружніх мереж і соціальної павутини. Втрата дому. Втрата надійного завтрашнього дня».

Важливо: Євромайдан у Донецьку, Луганську та Криму: історія спротиву, яку намагаються «забути»

«ВИ НЕ ЗУПИНИЛИ» ТА «ЙДІТЬ ВІДВОЙОВУЙТЕ»

Судячи з коментарів, фейки та стереотипи про переселенців і мешканців окупованих Росією територій Донбасу, як і раніше, мають доволі сильний вплив на аудиторію.

Ось красномовний приклад змішування докупи одразу декількох стереотипів, перший з яких звучав як «вони обрали Януковича»: «Ви самі зробили все, щоби зелені злодії прийшли до вас».

Практично такий самий коментар, але більш розгорнутий, залишив один із користувачів, звертаючись безпосередньо до «Чорноморки»:

«Шановна Чорноморська телерадіокомпаніє! З усією повагою, маю надію, що Ваші працівники це читатимуть, але- найбільше проблем створює саботаж протидії зеленськоїї ”влади” дім срасіянскіх ботофєрм. Не всі українці (у т.ч. кримчани, жителі ордло, та і інші) мають фізичну можливість приділити достатньо часУ, щоб розібратись, хто ‘ насправді ворогом для них, та й їх держави, та чи усвідомлюють вони себе її частиною…. Доброго Вам дня, хто прочитав….».

Зрозуміло, що в обох випадках йдеться про ЗЕ-владу. Але її не було шість років тому, коли Росія розв’язала агресію проти України. Крім того, звідки відомо про політичні уподобання мешканців окупованих територій, де шість років не проводилися вибори і немає української законної влади? Де неможливо провести адекватні та об’єктивні опитування населення? Де населені пункти перетворилися на гетто, на місця несвободи?

Як бачимо, Україна суттєво програє в інформаційній війні, яка, хоча й не відбувається фізично, але має не менш криваву лінію зіткнення, аніж бойові дії на Донбасі. Жертвами інформаційної війни стали і кримські татари, і переселенці, і мешканці окупованих територій.

Подібна «каша» утворилася і в інших коментарях:

«Хай ідуть відвойовують а то прийшли і займаються бандитизмом не всі правда, але більшість із них так».

«Підтримую люди вам дали прихисток у Львові а ви барани блеєте що Львів говорить російською та не буде цього ніколи чуєте».

«Я знаю багато таких що повтікали, а є ті що залишилися і вони там відстоюють свою свободу, але їх дуже мало, як би вони тоді всі встали проти то не було такого пролиття».

«Ви сами накликали біду, а тепер як криси тікаєти, ви хотіли руцького міра, то валіть нах****й до расєі!!!!».

«Ваш дім забрав рашизм. Бери автомат і вперед за свій дім».

«Іди і захищай свій дім! !! Соплі розпустив».

Крім того, деякі автори коментарів, як можна зрозуміти з їх висловлювань, не володіють інформацією про те, що в українській армії проти російської агресії воюють і військові з «донецькою», «луганською» та «кримською» пропискою. У подібних випадках важливо нагадувати про склад добровольчих батальйонів, які стримували загарбників у перші, найважчі роки війни.

Ось один з прикладів:

«Ви тікаєте зі свого дому , спасаєте своє життя. Хлопці з західної України, йдуть на передову, і відають своє життя за Україну. І ви ще стогнете , що вам ще зле?».

Якщо ви не бачите проблеми, або якщо ви бачите проблему по-своєму, це не означає, що суть проблеми змінюється. Можна робити вигляд, що на вулиці немає зливи, можна ігнорувати зливу і вийти без парасольки, але незмінним буде одне: ви вимокнете до нитки.

Цікаво: «Я не прийняла бік Росії, яка прийшла з кулеметами»: історія 67-річної жінки, яка працювала на Україну в Донецьку

НЕРІВНІ УМОВИ ТА ПОТРЕБИ

Важливо розуміти, що зараз, коли COVID-19 нас атакує, абсолютно неправильно було б стверджувати, що все населення України опинилося нібито в рівних умовах. По-перше, за всю історію людства жодного дня люди не жили в рівних умовах. По-друге, сучасна Україна не може похвалитися навіть спробами усвідомлення, що в нашій країні існують соціально незахищені категорії, яким допомога потрібна в першу чергу. Нерівними є як умови, так і потреби.

Зараз в умовах ізоляції живуть люди з інвалідністю. Переселенці здригаються, дивлячись на календар в очікуванні дня оплати оренди. Жителі окупованих територій залишилися в умовах самостійного виживання. Безпритульні люди мають ще більш жахливі перспективи. Важкохворі, пацієнти з хронічними захворюваннями також потрапили під удар. І так – я серед тих, хто думає ще про бездомних тварин (до речі, почитайте дописи за хештегом #яневірус, там пишуть корисні речі і спростовують фейк про те, що тварини можуть передати людям короновірус).

Звісно, це неповний перелік тих, кому зараз потрібна допомога. І це лише початок: об’єктивно, без паніки, – це лише початок. Ми всі мусимо усвідомити, що на невизначений час опинилися в реальності, де нас «витягне» те саме, що «витягло» під час Революції Гідності, і що «витягує» всі ці роки, поки йде російсько-українська війна. Людяність. Жертовність. Готовність поділитися. Милосердя. Жалість. Співчуття. Прості речі, що вирішують складні та страшні ситуації.

Метою цього опитування було на прикладі аудиторії нашого видання продемонструвати, що всі ми, залишаючись громадянами України, маємо різні точки зору, живемо у різних умовах, і, як бачимо, ще й у різних реальностях. Непогано було б зрозуміти, що насправді це одна й та сама реальність, поки світ навколо ще можна впізнати. Точніше, ми можемо не лише втримати світ, а й зробити його кращим. Давайте хоча б спробуємо?

Про спротив «зеленим чоловічкам» та бойовикам із так званої «самооборони», переселення з Криму, а також участь у бойових діях на Донбасі читайте інтерв’ю кримця Ігоря Руляка.

«Чорноморка» в Telegram та Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2020Всі права захищені