ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
4
6
7
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
4
6
7
Історії переселенців
Кримчанин-ветеран російсько-української війни: Росіяни ставляться до татар як до рабів
  22 Серпня 2019 18:20
|
  2827

Кримчанин-ветеран російсько-української війни: Росіяни ставляться до татар як до рабів

Кримчанин-ветеран російсько-української війни: Росіяни ставляться до татар як до рабів

За скляними дверима невеликого закладу ховається величезний кримсько-татарський світ. Запах всередині переносить на чорноморський берег сонячного Коктебеля або Сімеїзу. А вітають гостей тут словами – «Мірабо», що в перекладі з кримсько-татарської означає «добрий день». Саме про це мріє переселенець з окупованого півострова і боєць російсько-української війни Аслан Місіратов, який втік від переслідувань ФСБ і зараз знаходиться в російському розшуку. Аслан встиг побувати в російському СІЗО, витягав брата з полону, а в 2014-му –  відправився на фронт воювати за Україну в складі добровольчого батальйону «Правий сектор». Після – в Києві поклав початок історії власне бізнесу з кримсько-татарською традиційною кухнею. Але обставини склалися інакше, і тепер він розраховується з боргами і планує відкрити ресторан. Не сумує. Тому що впевнений, програна битва – ще не поразка у війні.

«Чорноморка» продовжує знайомити з дивовижними людьми, які стали на захист державності, втративши свій будинок і минуле життя. Попри втрати, вони вражають силою духу. І історія Аслана Місіратова – цього яскравий приклад.

Як почалася твоя війна?

Коли все почалося, я в Москві був. Жив і працював (інженером-дизайнером інтер’єрів – ред.). Була така компанія «Дизайн студія Арт-Хол». Я в місяць заробляв майже $ 4 000. Квартира в центрі Москви була, біля метро «Парк Культури». І свій дім у Сімферополі, де сім’я жила. Коли Майдан почався, я вже виїжджати збирався. Чекав, доки квартиру продам. Уявляєш, вона майже три мільйони доларів на той момент коштувала. А мої колеги, я ж з російською інтелігенцією працював, інженери всі. Вони, поки по телевізору пропаганду крутили в новинах, вже тоді говорили: «Майдан, анексія – російським боком вилізе». Бачиш, не помилилися.

Що відчував, коли дивився російське ТБ? Адже воно відоме своєю брехливою пропагандою.

Злість. Чекав поки вирвуся додому. Я не встиг квартиру в Москві продати. Її заарештували. Марлен потрапив в полон. Брат мій старший. Це сталося, коли автобус з «правосеками» розстріляли (це сталося 12 серпня 2014 року. Загинули 12 бійців, ще кілька потрапили в полон – ред.). Брат був з тих, що вижили. У його телефоні росіяни переписку зі мною в Facebook знайшли. Я адже йому грошей пересилав, щоб екіпіровку собі купив. Пацанів підтримував. Ось коли вони повідомлення ці прочитали, мене в Москві заарештували. На три доби. Потім випустили. І я зрозумів, до біса квартиру, пора їхати. Поїхав додому, в Крим. А звідти – на материк. Пам’ятаю, $ 700 заплатив, щоб мене вивезли. Мене з Криму зустрічала в Херсоні тоді Гайде Різаєва (кримчанка-волонтер, яка побувала в полоні бойовиків на Донбасі – ред.). Я приїхав і відразу відправився в складі батальйону «Правий сектор» на передову.

Бізнес, який у мене був в Криму, теж віджали. Це були склади з будматеріалами на Кубанці (район Сімферополя – ред.) по типу овочевої бази в Києві. Їх більше у мене немає.

Багато в тебе друзів залишилися в Криму? Як живуть?

По телефону не скаржаться. Бояться. А коли приїжджають, говорять: «У шоці. Бізнес віджимають. На пляжі все складніше доступ через будівництва багатоповерхівок. Російських приїжджих дуже багато. Поводяться як господарі. Кримчан ні в що не ставлять. Особливо татар. Як до рабів ставляться». Незадоволені всі. Але говорити відкрито про це бояться. Обшуки у татар часті. І без причини. У мене 6 сусідів-знайомих ФСБ забрала. Проходять за підозрою в екстремізмі. Я теж. Заочно. Як і мій брат. Мою маму забирали на допит вже.

Мого брата Марлена Місіратова слідком Росії підозрює в підриві кримського газопроводу (аварія на газопроводі в районі сіл Виноградне і Запрудне сталася в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 2017 року, на південному березі окупованого Росією Криму – ред.). Ні йому, ні мені не можна зараз в Крим. Нас слідчий комітет засудив заочно за екстремізм, і з грудня минулого року ми в розшуку. Та попри це мама мною пишається. Я ж не принизився перед російськими, які мій будинок захопили. У нас, знаєш, як кажуть в Меджлісі, коли ти стаєш на шлях патріота в конфлікті, тебе або вб’ють, або посадять.

Є в Криму люди з твого оточення, які перейшли на бік Росії? Як до них інші кримські татари ставляться?

Є. Ми їх називаємо «сак’тим». Це означає з кримсько-татарського «продажний». Коли така людина приходить на похорони або весілля, гості встають і йдуть. Ми цураємось їх.

Це ж був гарячий 2014 рік, коли все тільки почалося, і ти пішов на фронт. Де встиг побувати?

Авдіївка, Бутівка, позиція «Зеніт» (позиція фронті – ред.), селище Піски. Це були найгарячіші точки фронту в 2014-2015 роках.

Я встиг за роки війни (з 2014 до 2018 рр. – ред.) побути і стрільцем, і гранатометником, і мінометником. Всьому навчився. Тоді, в 2014-м, по-іншому не можна було. Були активні бойові дії. Ми просувалися разом з ВСУ, селища звільняли. Бувало, поранило побратима, а він гранатометник. Побратим на «лікарню» виїхав, і треба його місце зайняти. Так і воювали, навчаючись на війні. Я адже в армії кінологом служив. Ще й брати не хотіли. Хабарі давав, щоб в армію потрапити.

Чому довелося хабар давати? І в яку суму тобі вилилася служба в армії?

Наді мною сміялися батько і старший брат, що мене через плоскостопість не беруть. У нас в родині заведено – кожен чоловік повинен вміти Батьківщину захистити. Тому я пішов до військового комісару, дав $ 300, щоб медкомісію пройти. А вони мене взяли і в Сімферополі служити залишили. Довелося знову хабар давати.

Служба в армії недалеко від будинку – хіба не легше?

Ні. Чим далі від будинку, тим менше туди хочеться. Я їм то гроші, то пачки сигарет носив, рахунок поповнював, щоб подалі відправили. А вони через півроку служби знову до Сімферополя повернули. Ну і тут я вже змирився.

Повернемося на війну. В «гарячому» 2014-му, коли на Донбасі бої були найінтенсивніші, часто доводилося замислюватися про те, що будь-який момент може бути останнім у житті?

З життям на війні прощався кілька разів. Але вважаю, що мені щастило завжди. Міномет якось у нас вибухнув. Ми в окопі були втрьох. Зараз одного з цих хлопців немає в живих. Загинув в бою під Авдіївкою. А тоді саме він кинув міну, яка в стовбурі спрацювала. Нам пощастило, що міномет просто впав дулом в пісок. Ніхто взагалі не постраждав. А ще випадок був. Ніколи його не забуду. Сиділи в окопі під час артилерійської атаки. Нас криють, криють. Розумію, що я без броніка і каски. Просто не встиг надіти. Дай, думаю, піду в сусідній бліндаж, одягну. І ти уявляєш, тільки встав і відійшов – як прилетіло в те саме місце, де я сидів.

Війна страшна штука. Вона багато за ці роки у мене забрала. Людей, майно. Але дала найголовніше – друзів, які ніколи не підведуть. Саме вони мені допомогли бізнес свій відкрити. Я тоді з війни повернувся, бо дружина була вагітна. А вони грошима скинулися – так і з’явилася «Хайтарма».

Відкрити свій бізнес досить непросто. З якими складнощами зіткнувся?

Для мене не складно. Я вже говорив, війна мені подарувала багато вірних друзів, кому я можу серед ночі зателефонувати, і вони завжди готові відповісти, допоможуть. Так було і з «Хайтармою», закусочною, яку я відкрив, коли повернувся з фронту. Півтора роки працювала. Готували плов, чебуреки, манти, самсу. Всі кримськотатарські страви, крім мангальних. Все сам робив. Адже у нас приготування їжі – справа сімейна. Чоловіки завжди готували, особливо на свята. Так і навчився. Ось і вирішив свій бізнес саме з кухнею зв’язати.

«Хайтарма» була моєю реабілітацією. Я так на роботу йшов, що навіть спати іноді забував. Адже плов варити я починав о сьомій ранку. І працював до пізнього вечора. Готував і відволікався від усього. Від того, що війна не закінчується. Що я не в Криму. І не можу туди повернутися.

Дуже додому хочу. Ти навіть не уявляєш, як. Щоранку з кавою виходжу на київський балкон, дивлюся на місто – все не те. Хочу в Крим.

Що зараз з «Хайтарма»?

Пограбували. Прийшли вночі і винесли всю техніку, навіть ложки. На 7 тисяч доларів. Залишили тільки те, що не змогли підняти: барну стійку, холодильник і столи. Уже півтора місяці минуло як це сталося. Я написав заяву в поліцію. Відкрили справу в Голосіївському райвідділі (слідчий – Наконечна Л. С., – ред.) І тиша. Хоча я їм і на підозрюваного вказав. Навіть спілкувався з ним. Він сказав: «Мені заплатили, я вивіз».

Твоя історія заслуговує на окрему книгу. Як ти після всього пережитого примудряєшся не опускати руки?

Пограбування «Хайтарми» мене підкосило. Те, що додому, в Крим повернутися не можу. А тепер ще й ситуація в країні. Щоранку читаєш новини та враження, що українці 5 попередніх років тягнули-тягнули камінь на гору. А тепер він зірвався і ніби мчить зі швидкістю і тисне всіх, хто його тягнув.

Мені допомагає не опускати руки надія. Ще мої друзі з війни і дружина. Вона у мене розумниця. Каже, руки-ноги є, заробиш. Вона українка. Сина мені народила. Ми в 2014-му познайомилися. У військторзі в Києві. Я приїхав для себе і хлопців екіпіровку купувати. Вона – волонтер була, і працювала в магазині. Жити з нею почали вже після моєї третьої ротації. Я просто приїхав і сказав: «Люба, я перевожу свої речі до тебе». Вона, звичайно, в шоці була. Але я наполіг. Вона –  моя віддушина.

Ми, кримські татари, намагаємось не впадати у відчай. Я вірю, що не може бути постійно темно. Повинен бути просвіт. Рано чи пізно. Я недавно закінчив бізнес-школу економіки для атошників. Написав бізнес-план. Хочу ресторан з шоу-подачею їжі. З кримськотатарською кухнею. Для цього треба 600 тисяч гривень. Все чекаю, коли взаємини з банками для кримчан спростять. Нам же кредити не дають. Я отримав більше 20-ти відмов. Тому що ми, татари, нерезиденти. Право голосувати я вже маю, паспорт у мене синій із золотим гербом, а прописка – кримська. Тому кредит не положено. Поки шукаю, де взяти грошей. Обов’язково знайду. Я ж з війни живий-здоровий повернувся. Значить, зароблю. Упевнений, прийде час, і я ще відкрию своє кафе на кримській горі «Ай-Петрі». І буду там годувати пловом жителів українського Луганська і Донецька.

Фото з Facebook Аслана Місіратова

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2020Всі права захищені