ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
3
9
8
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
3
9
8
Блоги
Мінські танці з вовками
  03 Серпня 2020 18:45
|
  1300

Мінські танці з вовками

Мінські танці з вовками

Зміна керівника української делегації у Тристоронній контактній групі з «врегулювання конфлікту на Донбасі» викликала несподівано бурхливу реакцію. Обговорення традиційно звелося лише до персоналій та їхніх уривчастих ідей, а не до стратегії дій держави, якщо така взагалі є.

Вочевидь, Леонід Кравчук, погоджуючись на участь в цій історії, не збирався включатися в нескінченну і абсолютно порожню мінську балаканину. Однак незважаючи на статус Першого Президента України, він зобов’язаний керуватися директивами, затвердженими чинним главою держави, а не ідеями окремих функціонерів його офісу або своїми власними.

Саме тому різонув слух набір думок, озвучених Кравчуком в ефірі зомбо-каналу «Росія 1»:

Перше – готовність до пошуку компромісу з «народом Донбасу».

Друге – готовність до прямих переговорів з кремлівськими маріонетками з ЛДНР.

Третє – твердження, що війна на Донбасі – результат дій сепаратистів.

А ми впродовж всіх цих років наївно думали, що ця війна – продовження російської збройної агресії проти України, яка розпочалася з окупації Криму. І при цьому вважали, що завдання української влади послідовно спростовувати кремлівську брехню про внутрішню природу конфлікту на Донбасі і про реальну роль Росії, як держави-агресора.

Цікаво: Кравчук та Резніков розказали про модернізацію Мінських угод і території пріоритетного розвитку на Донбасі

Потік ідей, озвучених Леонідом Кравчуком, збив з пантелику навіть досвідчену пропагандистку інформаційних військ РФ Скабєєву, яка, не оцінивши зроблених Кремлю подач, поспілкувалася з ним в режимі принизливого стьобу. Якби вона вчасно зорієнтувалася і підхопила сказане новим представником України в ТКГ, могла б замість догани в особисту справу отримати позачергове звання. Думаю, що куратори Скабєєвої швидко виправлять помилку. А це означає, що бездумні мінські танці з кремлівськими вовками можуть швидко перейти в драматичну для України фазу.

Аналіз розвитку конфліктів, що відбулися в світі за останні 50 років, дозволяє стверджувати: чим довше триває міжнародний збройний конфлікт, тим більше ознак внутрішнього він набуває. Шість років промивання мізків мешканцям окупованих територій і форматування свідомості молоді просто так не проходять. Однак це не привід погоджуватися з формулою Кремля: «Народ Донбасу» – це монолітна маса, яка ненавидить Україну і з якою треба йти на важкі компроміси. А точніше – підлаштовувати Україну під вимоги Путіна, закладаючи міни до фундаменту нашої держави.

Важливо: Мешканка Севастополя: ЗМІ забувають, що в Криму живуть реальні люди

Насправді мешканці окупованих територій – не однорідна маса, а люди, мільйони з яких – жертви російської агресії та окупації, і лише тисячі – злочинці, що зрадили власну країну. Першим потрібне нормальне безпечне життя, а не «кремлівські» компроміси. Другі за всяку ціну хочуть уникнути відповідальності за злочини та ще й легалізуватися в якості влади Донбасу, що формально входить до України, але фактично живе за кремлівським правилами. Саме їм так необхідні індульгенція за злочини, прямі переговори і ті самі «компроміси».

Читайте також: Українська армія: атрибут чи інструмент?

Пропозиції про створення на Донбасі вільної економічної зони і включення до складу делегації першого прем’єр-міністра України Вітольда Фокіна, що прозвучали в вуст Леоніда Кравчука, яскраво демонструють відірване від життя уявлення про те, чим сьогодні живуть окуповані території і чим вони жили перед війною.

Донбас – це вам не Одеса, де духом підприємництва і бажанням економічних свобод просякнуте все. В довоєнному Донбасі право займатися бізнесом належало небагатьом. Доля ж, та й бажання, більшості полягала у тому, щоб мати роботу і зарплату. У післявоєнному, змученому бідністю і безправ’ям Донбасі людям, в першу чергу, знадобиться робота, елементарні соціальні гарантії, відновлення гарантованих Конституцією прав і просте давно забуте відчуття безпеки. Саме в цьому полягає першочергове завдання української держави.

Що ж стосується можливого включення до нашої делегації авторитетних людей з донбаським корінням, то, при всій повазі до Вітольда Фокіна, ступінь його впливу на настрої «народу Донбасу» можна порівняти зі ступенем впливу героя соцпраці Олексія Стаханова на ставлення до праці ПТВшників зразка 2020 року.

Цікаво: Український політик пояснив, чого найбільше боїться Путін

Саме час хоча б на сьомому році війни Росії проти України перестати брехати самим собі і громадянам країни, які мешкають по обидві сторони лінії фронту. Сьогодні окупований Донбас, як і Крим, – частина захопленого «русским миром» життєвого простору з режимом опричнини, рублевою зоною, російськими підручниками в школах і абсолютним безправ’ям аборигенів, закритих в резервації.

«Руській мір» під «натиском» Кравчука відступати не збирається. В Кремля для України існує як мінімум три «мирних плани»:

Перший – формування на всіх рівнях української влади проросійської більшості зі зміною зовнішньополітичного курсу країни і поступовою інтеграцією до путінської імперії. Передумовою його реалізації є інформаційна окупація країни, яка вже фактично відбулась.

Другий – фіксація «факту» внутрішнього конфлікту в Україні, що розпочався з «проявів сепаратизму, викликаних неприйняттям Майдану і київської хунти», послаблення міжнародних санкцій, втягування України в переговори з представниками «народу Донбасу», «компроміс» на шкоду суверенітетові нашої країни і реінтеграція Донбасу з метастазами «русского мира».

Третій – простий і жорсткий – створення на окупованому Донбасі аналога Південної Осетії: визнання донбаських «республік», офіційне включення їх до рублевої зони, легалізація патронату Кремля і поставок зброї, а також обов’язкове створення на цих територіях «на численні прохання» постійних військових баз Росії.

Згадайте: У нас війна, а вони втомлені

Поки Київ і його представники плутаються в термінах або продовжують розповідати про п’ять нікому не відомих планів реінтеграції, кремлівська вовча зграя діє по всіх сценаріях водночас. Остаточний же вибір залежить від того, з якого боку Україна підставиться більше. Або з якого нас з вами підставлять.

Здоровий глузд підказує, що війна і окупація Криму та Донбасу завершаться лише тоді, коли витрати Кремля на її продовження і на утримання окупованих територій разом із втратами від санкцій поставлять російський режим на межу виживання.

Очевидно, питання доведення таких санкцій до рівня, достатнього для примусу агресора до миру і повернення наших територій, не може бути предметом обговорення в будь-якому форматі, в якому бере участь Росія.

Для припинення російської агресії та звільнення своїх територій України повинна використовувати всі наявні інструменти, але при цьому адекватно оцінювати їхній потенціал.

Єдине завдання, яке за певних умов по силах мінській ТКГ, – звільнення заручників.

Нормандським партнерам (Путін, зрозуміло, до уваги не береться), які неодноразово обіцяли стати донорами відновлення Донбасу, необхідно наполегливо пропонувати українську програму реінтеграції тимчасово окупованих територій. Зупинка за малим – визначитися з її змістом.

Що ж стосується реальної деокупації Криму і Донбасу, то без Будапештських гарантів, які залишилися, – США і Великої Британії – тут не обійтися. При цьому питання звільнення наших територій необхідно обговорювати не лише з точки зору інтересів України, а й, в першу чергу, в контексті геополітичних процесів.

Важливо: Інформаційна окупація в Україні відбувається щодня, – політик

Всі перераховані напрями є необхідними, але недостатніми для відновлення суверенітету і територіальної цілісності нашої країни. Треба припинити безглузді суперечки про те, що ми повертаємо – людей або території? Жодних територій, без розуміння і підтримки громадян України, які мешкають по обидві сторони лінії фронту, ми не повернемо.

Саме тому вже сьогодні необхідно сформулювати, обговорити з суспільством і закріпити законами правила післявоєнного спільного життя, які і повинні стати основою української програми реінтеграції Криму та Донбасу. Ці закони, по-перше, повинні дати однозначну відповідь на питання, кого країна вважає жертвами збройної агресії та окупації, а кого пособниками окупантів, і, по-друге, закріпити зрозумілий алгоритм відновлення на територіях, що звільняються, української влади і порушених прав українських громадян.

Потенціал розуміння і підтримки прозорих дій влади в цьому питанні в мільйони разів перевищує гіпотетичні результати політичних тусовок за закритими дверима. Тяжкість цієї війни та окупації на своїх плечах несе український народ, і він має право на правду.

І останнє. Україна і кожен з нас, її громадян, не почуватиметься в безпеці по сусідству з вовчою зграєю доти, доки не буде створено по-справжньому професійну армію і неядерні сили стримування.

Читайте також: Андрій Сенченко: Настав час зруйнувати стіну ненависті

Автор: Андрій Сенченко, український політик і громадський діяч, лідер політичної партії «Сила права»

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.
«Чорноморка» в Telegram та Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2020Всі права захищені