ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
3
6
7
0
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
3
6
7
0
Незламні
Шахтар із «ЛНР»: Що сильніше: страх тюрми або голодної смерті?
  08 Липня 2020 17:40
|
  7217

Шахтар із «ЛНР»: Що сильніше: страх тюрми або голодної смерті?

Шахтар із «ЛНР»: Що сильніше: страх тюрми або голодної смерті?

В «ЛНР» через так звану  «реформу» вугледобувної галузі окупаційна «влада» закриває значну кількість шахт, тим самим позбавляючи людей роботи і засобів до існування. В окупованому Зоринську Луганської області гірники вирішили не миритися з перспективою закриття шахти, і оголосили страйк.

Для окупованих Росією територій Донбасу страйк до недавнього часу – це нонсенс, так як більша частина населення залякана і воліє «не висовуватися», щоб не потрапити під репресії силовиків.

Важливо: Російське поле експериментів: Червневі хроніки виживання в окупації

«Чорноморка» на умовах анонімності поспілкувалася з гірником шахти «Ніканор-Нова», який брав участь у страйку і вирішив поділитися своєю історією з нашими читачами.

«Я приходжу додому, а діти та онуки з надією дивляться: гроші приніс? А поїсти?»

Зоринськ – депресивне шахтарське містечко на Луганщині. Навіть у кращі часи це місто було одним з найвідсталіших в області. У травні 2003 року 164 жителі Зоринська звернулися до посольства 23 держав з проханням надати їм політичний притулок у зв’язку з жахливими умовами життя в місті. Зоринці порахували умови свого проживання замахом на життя і здоров’я з боку державної влади: вже на той момент в місті практично не було води, також відсутній телефонний зв’язок. З роботою було туго, але шахта «Ніканор-Нова» допомагала заробити на хліб. Україна фінансувала дотаційну галузь, не залишаючи підземних трудівників без копійки в кишені. Однак у 2020 «влада «ЛНР» в особі російських окупаційних адміністрацій вирішила поставити на шахті жирний хрест…

Ілюстративне фото з відкритих джерел

Анатолій (ім’я на прохання героя змінене в цілях безпеки – авт.), розкажіть про себе, як ви стали шахтарем? Це ж дуже важка і невдячна праця…

Це ви вірно сказали, невдячна. Але я шахтар в третьому поколінні. І батько, і дід працювали на «Ніканорі». Пішов туди і я. Сорок років віддав цій роботі. Працював гірником очисного вибою, в простолюдді ГРОЗ. Робота непроста: потрібно і породу кріпити і забій, встановлювати стійки, і масу вантажити і витягувати… Сонця білого не бачиш, як кріт. Але я звик, мені подобалося. Раніше вважалося, що бути шахтарем на Донбасі – престижно. Але якихось привілеїв наш брат не відчував, як жили бідно, так і живемо.

Цікаво: Олександр Махов: З мікрофоном або з автоматом, але я повернуся в свій Луганськ

Кажуть, шахта «Ніканор-Нова» була збитковою і майже не вела видобуток вугілля, що і стало приводом для її закриття. Чи так це?

І так, і не так. В 1998 році на базі старої шахти «Ніканор» була створена «Ніканор-Нова». В тяжкий для всієї галузі час це була найновіша в Україні шахта. Скрізь шахти закривали, у нас відкрили. Місто тоді дуже раділо: нарешті-то у зоринців є перспективи, будемо з роботою. Та, чесно сказати, шахта нова не зовсім була готова до відкриття. Лаву поспішно нарізали і забули про нас. Ми розробляли мережу вугільних пластів. Коли війна почалася, на два роки шахта зупинилася, так як Зоринськ потрапив у зону бойових дій. Тоді у нас тут таке пекло творилося, півміста розбили. Рік тому нову лаву, сьому західну, запустили, 600 тонн на добу, потужність пласта. Восьму готували. Хто б міг подумати, що через рік нас змусять страйкувати і взагалі шахту закриють? Адже у нас працювали і з сусіднього Артемівська (після перейменування – Кипуче – авт.), і з Перевальська, де шахти вже років десять, а то і більше, не працюють.

Фото з відкритих джерел

Розкажіть, як назрів страйк? Чому зважилися на такі заходи? Чи не боялися ви переслідувань та залякувань з боку начальства і «МГБ»?

Боялися, ще як боялися! Але що сильніше: страх в’язниці або страх голодної смерті? У них перед нами заборгованість 22 місяця по зарплаті була, майже 200 мільйонів рублів (близько 80 млн гривень – авт.)! Я приходжу додому, а діти та онуки з надією дивляться: гроші приніс? А поїсти? Дружина моя не працює, я єдиний в родині добувач. Вдома порожні холодильники і гаманці, ні за що купувати одяг, ліки, за квартиру платити нічим. Заборгованість – це одне, а коли сказали, що нашу шахту взагалі закриють в рамках цієї «реорганізації», я спочатку навіть не повірив. Тому, коли мені запропонували взяти участь у страйку, я ні секунди не вагався. Слухати байки начальства вже всі ми втомилися. Вирішили не підніматися з вибою на поверхню.

Читайте також: Мешканка Севастополя: ЗМІ забувають, що в Криму живуть реальні люди

Розкажіть, будь ласка, детальніше про страйк. Коли він почалася, як проходив? Скільки людей брали в ньому участь? З якими труднощами ви в ході його зіткнулися?

Страйкували ми з 29 квітня. В забої нас було близько 50 хлопців. За день до цього на шахту прийшла телефонограма про закриття. У нас терпець увірвався. Нам дружини передавали в забій на глибину 400 метрів тормозки з продуктами харчування та воду. Ми не голодували, але морально були дуже виснажені, адже практично відразу на нас став чинитися шалений тиск з боку керівництва шахти «МГБ». Вони нам звільненням погрожували і в’язницею, тиснули і на наші сім’ї. Керівництво ввечері 28-го спустилося до нас, намагалися відрадити від страйку. В результаті деякі з наших хлопців через добу піднялися на поверхню. Я за це їх не можу засуджувати, це їхній вибір. Нас залишилося під землею 38-м осіб.

Якими були ваші вимоги?

Нам повернути всю заборгованість по заробітній платі і не закривати шахту, не скорочувати штат.

Як саме «МГБ» давив на вас?

Погрожували «на підвал» відправити. Це на Донбасі у нас типу найстрашніша кара, ніхто не хоче там опинитися, в їхніх катівнях. Але ми терті калачі, ми їм передали, мовляв, робіть, що хочете з нами. Вони дзвонили дружинам, приходили до багатьох з наших сімей додому. Лякали, говорили: а що, якщо ваш чоловік не повернеться із забою? А якщо й повернеться, ми на нього управу швидко знайдемо. Шукали, в основному, організаторів страйку, активістів, щоб їм публічну прочуханку зробити.

Ілюстративне фото з відкритих джерел

Ваші дружини дуже вас підтримали: вони вийшли на акцію підтримки і постачали вас продуктами і водою…

Так. Я готовий на коліна стати перед цими сміливими і самовідданими жінками. Іноді соромно, але факт: вони часто сміливіші за нас, мужиків. Наші дружини надали нам колосальну моральну підтримку, без них ми б здалися набагато швидше.

Важливо: Відсутність тестів, приховування правди про коронавирусе і залякування «наступом ВСУ»: як виживають окуповані території після закриття КПВВ

Намагалася «влада» піти з вами на діалог, якось вирішити назрілий конфлікт, згладити ситуацію?

До нас на шахту приїжджав «міністр палива, енергетики та вугільної промисловості» Павло Малигін. Пообіцяв, що 200 осіб з 450 залишаться працювати у складі їх новоствореного «ГУП Східвугілля». Також пообіцяв віддати заборгованість по зарплаті. Хоча на початку мова йшла про замороження боргів. Приїжджав і «глава уряду» Сергій Козлов. Усім звільненим пообіцяв вихідну допомога у вигляді двомісячної зарплати.

Виконали обіцянки ці «чиновники»?

Заборгованість, дійсно, віддали, 27 травня повернули останню частину. А ось що стосується працевлаштування працівників – тут нас кинули. Майже нікому роботу нову не дали, всіх послали на біржу праці. А яка там для нас робота? Хто молодий – той ще може поїхати в Росію або в (вільну від окупації – авт.) Україну на заробітки, а решті куди діватися? Деяким запропонували вакансії на інших шахтах регіону. Але не кожен зможе або захоче їздити по 25-30 км від дому. Хоча в плані виживання – це варіант, звичайно. Краще так, ніж з голоду помирати. Але таких вакансій на всіх не вистачить.

Читайте також: Мама українського добровольця: Я живу не у окупантів», а у своєму рідному домі

Ілюстративне фото з відкритих джерел

Коли і чому закінчився страйк, і ви вирішили підніматися на поверхню?

4 травня пізно ввечері ми піднялися на поверхню з забою. Частково ми втомилися, почасти, звичайно, вплинув і психологічний тиск з боку силовиків, які тиснули на наших жінок та сім’ї. Вони погрожували зайнятися кожним з нас, знайти призвідників і посадити «на підвал». А у нас, по суті, і конкретних винуватців не було, це просто така спонтанна акція.

Як вас зустріли на поверхні?

Дружини на поверхні зустрічали як героїв, в інтернеті теж читав багато схвальних відгуків про нас. Але розмови з начальством і «МГБ» були не настільки райдужними. Начальники нас матом крили триповерховим, мовляв, за нас їм влетіло від луганського «керівництва». А ми тут причому? Хіба ми винні, що через їхнє свавілля і злодійства сиділи більше ніж півтора року без зарплати?

Викликали особисто вас на розмову «міністерство державної безпеки»?

Особисто мене ні. Багатьох з моїх колег – так. І на саму шахту приходили, і додому до багатьох. Залякували, наказували мовчати про страйк, хоча сенсу мовчати, якщо вже по всіх ЗМІ поширилася інформація. Боялися вони не даремно – наша страйк послужив хорошим прикладом для наших колег із шахти «Комсомольська», що в Антрациті.

Цікаво: Журналістка «ЛНР»: Від кожного стуку в двері сіпаюся – а раптом по мене прийшли?

«Росії наше вугілля не потрібне. Всі шахти закриють і затоплять»

Яким ви бачите майбутнє шахти «Ніканор-Нова» і всієї вугільної галузі в цілому? Що буде з Зоринськом?

Та яке там, до чорта, майбутнє? Шахта переходить в режим сухої консервації. Це по факту означає її закриття. Відповідно, майже все місто наше залишиться без роботи. Зросте рівень криміналу, хтось виїде. Наш Зоринськ і до цього був містом, як кажуть, депресивним, а без «Ніканор-Нова» він, образно кажучи, буде на стадії суїциду. А що стосується всієї галузі, то в «ЛНР» шахти «владі» не потрібні… Куди йде вугілля, видобуте на наших шахтах? У Росію. А там наше вугілля теж нікому не потрібне. Ви подивіться на сусідню Ростовську область, це ж теж частина Донбасу. Там немає жодної діючої шахти, всі закриті в 1990-ті.  Самі назви міст натякають на вугільне минуле: Шахти, Каменськ-Шахтинський, Новошахтинськ… Така ж доля чекає і наші всі шахти: їх закриють і затоплять. У Брянці і Перевальську немає вже шахт, в Артемівську закрили, в Стаханові теж… У Ровеньках ще працюють, Свердловську та в Антрациті залишилися діючі, де страйк.

Важливо: «Добровільно пішов у пекло»: історія патріота, тричі побував у полоні терористів «ДНР»

Ілюстративне фото з відкритих джерел

Як ви вважаєте, ваш страйк дав приклад колегам з Антрациту? Будуть ще шахтарські бунти в «ЛНР»?

Звичайно, наш страйк був першим у «ЛНР», який здобув популярність завдяки інтернету. Прикро, що місцеві «провладні» ЗМІ (а інших тут немає) зовсім не висвітлювали наш страйк, а після декого ще й хотіли виставити типу саботажниками і «любителями хунти». А хлопці з Антрациту молодці, вони все правильно зробили, але і «відгребли» більше, ніж ми. «Влада «ЛНР» вирішила їхній бунт показово придушити: і зв’язок відключили, і в інтернеті сайти заблокували, і багатьох «МГБ» викрало. Але хлопці все одно вистояли, ми їм допомагали, як могли, і поширювали інформацію, і грошима, хто міг, хоча й самі небагаті. Я вважаю, що в «ЛНР» і страйки ще обов’язково будуть, і не один, так як люди скоро від голоду, бідності і безвиході взагалі озвіріють. Будуть страйкувати і шахтарі, і металурги, так як ця галузь в «ЛНР» теж перебуває на грані занепаду.

Наскільки ці страйки можуть бути ефективними?

Мені здається, малоефективними. Максимум, що керівництво зробить – це борги можуть віддати, і то, не завжди і не всім. А самі шахти приречені на закриття. Буде ще багато репресій, ми тут всі вже на олівці, як бунтарі.

Що б ви хотіли сказати вашим колегам, гірникам, які читатимуть це інтерв’ю?

Як казав Тарас Шевченко, «борітесяпоборете». Ніколи не потрібно здаватися, навіть якщо ситуація здається безвихідною. Правда за нами. Ми на своїй землі, займаємося своєю улюбленою справою, і ніхто не має права нам вказувати, як жити і що робити. Головне – не боятися, і все у нас вийде.

Читайте також: Відлуння побєдобісся, або Про коронавірусну статистику в ОРДЛО після парадів

«Чорноморка» в Telegram і Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2024Всі права захищені