ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
6
6
2
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
6
6
2
Особлива думка
Льотчик армійської авіації: Повітряно-вогнева підтримка… миру
  01 Червня 2021 15:21
|
  417

Льотчик армійської авіації: Повітряно-вогнева підтримка… миру

Льотчик армійської авіації: Повітряно-вогнева підтримка… миру

29 травня відзначався Міжнародний день миротворця Організації Об’єднаних Націй. Українські воїни зробили величезний внесок у справу підтримання миру та безпеки в усьому світі. Саме у миротворчих місіях пілоти-вертолітники армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України отримали безцінний досвід, який допоміг їм виконувати бойові завдання на початку війни в районі АТО і сьогодні дозволяє рятувати поранених на полі бою побратимів, проводячи медичну евакуацію з найгарячіших точок ООС. Про це та те, як змінилися реалії вітчизняної армійської авіації після 2014 року і що потрібно українським льотчикам сьогодні – говоримо з начальником служби повітряної вогневої і тактичної підготовки – старшим льотчиком-інспектором управління армійської авіації командування підготовки Командування Сухопутних військ ЗС повітряно-вогневої тактичної підготовки, управління армійської авіації України, полковником Кирилом Захаровим.

Розкажіть про свій досвід участі у миротворчих місіях.

У мене шість ротацій. Чотири у Ліберію і дві в Демократичну республіку Конго, де виконував завдання зі стабілізації.

Що було найскладнішим?

В Ліберії найскладніше – це клімат. Бойових дій ми там не вели. Виконували в основному гуманітарну місію. Але там специфічний клімат – підвищена температура і вологість. У нас влітку, коли пройшла гроза, дощ, починає парити. Душно, дихати нічим. Там це постійно. Плюс комахи, неприємні запахи.

Яким було ставлення до контингенту місцевого населення?

В Ліберії, в принципі, нормально. А в Конго на нас місцеве населення дивиться як на ворогів. Без зброї вийти в місто не можна.

Що найнебезпечніше при виконанні бойових завдань? Противник має небезпечне для вертольотів озброєння?

У них є озброєння. По специфіці небезпечні польоти в Конго з іншої причини. Там високогір’я. В Україні льотний склад не має можливості тренуватися в таких умовах просто тому, що у нас немає таких гір. Тому усе доводилося виконувати вперше.

Читайте також: «НОВАТОР»: машина, на яку чекали військові

Потрапляли під обстріли?

Звісно. Прилітали і пробитими неодноразово. Завдяки тим тактичним прийомам, які ми уже придумували самі – в процесі бойових дій – вдавалося виходити із ситуацій.

Як боролися зі страхом, своїм та екіпажу?

Зі страхом ми боролися задовго до початку нашої війни. Коли у місії ми перший раз потрапили під обстріли, коли самі почали застосовувати озброєння (мається на увазі авіаційне озброєння вертольотів, ми з автоматів чи пістолетів зазвичай не стріляємо) – спочатку було страшно. Але потім, як виявилося, – страшніше було у нас на Батьківщині, коли почався 14-й рік. Тому, завдяки тому бойовому досвіду, який ми отримали до 2014-го року в Африці, армійська авіація з честю зустріла початок нашої війни. У нас були і підготовлені екіпажі, і техніка, і техніки, які готували цю авіаційну техніку. Усі були навчені.

Розкажіть про свою участь в російсько-українській війні.

Із жовтня 2013 року по червень 2014-го я якраз знаходився в Демократичній республіці Конго. Тобто початок війни зустрів там. По поверненню із Конго, це в червні 2014 року, коли прибув у бригаду, командир дав мені три вихідних дні, і після цього я одразу ж вибув в район АТО. Знаходився там до перших мінських домовленостей, що заборонили роботу бойової авіації. Тоді я потрапив на ротацію додому. Після цього раз в місяць, раз у два місяці, в залежності як був складений графік, ми їздили туди на чергування. Базувалися у Краматорську. Я особисто до 2016-го року виконував завдання на бойових вертольотах Мі-24. Далі – пересів на транспортний вертоліт Мі-8. Виконував завдання з транспортуванням поранених.

Складно змінювати машину?

Мі-24 на Мі-8? Не те щоби складно. Це як поміняти особистий автомобіль. Ти начебто вмієш водити, але треба трішечки поїздити, щоби звикнути до неї. Десь воно приблизно так само.

Що найбільше запам’яталося з ротацій в район АТО, у миротворчі місії?

Багато різних ситуацій було. Бували смішні, бувало і страшно, так що навіть згадувати не хочеться. З крайньої ротації в Конго у 2018 році запам’яталося, коли ми здружилися з екіпажами Південно-Африканської Республіки, які теж виконують там завдання Місії ООН. Разом із ними – вони на своїх вертольотах – ми на своїх, влаштовували там «паради» над аеродромом. Виконали завдання, повертаємося назад, чотири-п’ять машин, домовляємося з ними, вишиковуємося в якийсь бойовий порядок і проходимо над аеродромом. Це було красиво. Доходило навіть до того, що нам робили зауваження з приводу дотримання заходів безпеки. Це от запам’яталося.

А в районі АТО згадується 2014-й рік. Особливо серпень місяць, коли Іловайськ був. Згадується, скажімо так, «з потом». Із холодним потом. Тому що було дійсно страшно.

Авіація це ще і страшна психологічна зброя. Як реагував на вас ворог? Вони панікували чи відстрілювалися?

В Африці авіацію дуже сильно бояться. Особливо коли бачать як у повітря піднімається Мі-24 – стараються заховатися, розбігтися, не хочуть зустрічатися з «двадцять четвірками». Тут же, у нас, в районі АТО, у 2014-му році воно було дещо по-іншому. Противник серйозний. Вони знають як з нами боротися і борються досить грамотно. Нам доводиться також вживати певних заходів. Я не можу розкривати наші тактичні прийоми. Ми теж протидіємо.

Вертоліт це все ж таки не літак. Швидкість та можливості для маневру інші. Скільки часу у льотчика та які шанси врятувати машину й екіпаж, коли ви дізнаєтеся, що на вас наводять засоби ППО?

Найстрашніше на сьогодні для вертольота – це переносний зенітно-ракетний комплекс типу «Стріли». Стрільцю з моменту виявлення вертольота на прицілювання до моменту пострілу по вертольоту, коли зброя захопила ціль, треба від 11 до 15 секунд. Це час, коли екіпаж може виконати якийсь маневр і не дати можливості стрільцю захопити ціль. Але для цього ти повинен знати, що саме в тебе ціляться. Для цього у нас є станція виявлення опромінення, яка сигналізує про це льотчику. Тобто якщо в тебе у вухах починає пікати, іде переривистий сигнал – це означає, що тебе, як ціль, уже починають захоплювати. Треба щось робити. Коли іде безперервний сигнал – тут уже «пощастило – не пощастило». Тобто у екіпажу вертольота шансу врятуватися в принципі вже немає. Ракета розумна, вона летить за вертольотом…

Чи можливо катапультуватися з вертольота?

Ні. Із вертольота катапультуватися неможливо. Так, ми літаємо «на парашутах», але в районі АТО, ООС літаємо на над малих висотах, від 5 до 50 метрів. Там парашут не рятує.

Доводилося літати з вашими хлопцями. Іноді таке враження, що вони ведуть машину мало не між деревами. Чому так?

Це спеціально робиться для того, щоби зменшити шанси прицілювання ПЗРК.

Техніка далеко не нова. Як би за нею ретельно не стежили, метал рано чи пізно втомлюється. Не страшно робити такі маневри?

Жити захочеш – і не таке зробиш. Але головне не це. Техніка дозволяє робити такі маневри. Усе залежить від тренованості льотчика, екіпажу. Чим професійніший пілот – тим нижче він притискається до землі і летить, застосовуючи природні укриття. Дерева, пагорби – за все намагається заховатися.

Важливо: Як говорити про війну?  

Повертаючись до миротворчих місій – чи стало спокійніше у тих країнах, де вам доводилося діяти у складі сил ООН якщо порівняти перші та крайні ротації?

Усе залежить від держави. Якщо говорити про Ліберію – так. Місія ООН – це не тільки Збройні сили. Це і поліція, і навчання їхніх збройних сил, поліції, це певні фінансові вливання в державу, це величезний комплекс різноманітних заходів. Для Ліберії це пішло на користь. Перший раз я потрапив в Ліберію у 2004 році – це була перша ротація. Крайній раз був у Ліберії у 2013 році. Держава змінилася дуже сильно. Не пройшло і десяти років як країна буквально переродилася. Місія благополучно закінчила там свою діяльність і ООН звідти вийшла з гордо піднятою головою. Зараз миротворців там немає. Держава живе повноцінним життям. Про Конго такого сказати не можна. Перший раз я там був у 2013 році, крайній раз – у 2018 році. Пройшло п’ять років, але особливої різниці я не помітив. Воювали ми спочатку в одному місці, через п’ять років – в іншому. От і все.

Ви згадували, що доводилось пересідати з Мі-24 на Мі-8. У пресі було багато інформації про проблеми з відсутністю в Україні виробництва лопатей для Мі-24. Що можете про це сказати?

Дуже актуальне питання. Декілька днів тому у мене закінчилося відрядження. Я був головою державної комісії по прийомці лопатей несучого гвинта на Мі-24. Я виконував польоти на цих нових лопатях. Є такий завод Мотор-Січ у місті Запоріжжі. Він освоїв випуск лопатей для вертольотів Мі-24, у подальшому планується і випуск лопатей для Мі-8. Зараз уже готова певна кількість комплектів. Я особисто в процесі випробувань більше восьми годин налітав на цих лопатях. Скоро перші комплекти цих лопатей будуть направлені у війська. Процес іде. Зараз ми вертольоти Мі-24 будемо ставити в стрій.

Ваша оцінка, наскільки це можливо за такий час, позитивна?

Так.

Чи відчувається під час нальоту за такий час якась різниця зі старими лопатями?

Ні. Наскільки можливо оцінити, ніякої різниці немає.

Згадайте: Водолаз – не дайвер: хто захищає води України. І від коронавірусу теж

Чого не вистачає або хочеться льотчикам армійської авіації?

У нас розділився час до війни і після її початку. До війни льотчикам армійської авіації хотілося просто літати тому що було слабке фінансування, не було керосину, польоти були як свято. Тому навіть у місію їхали молоді льотчики для того, щоби політати. Тому що звідти «привозили» достатньо серйозний наліт. Зараз, після початку війни, після 2014 року, скажімо так, світ перевернувся. У нас з’явилося пальне, нова модернізована техніка, у нас з’явилося все. І не побоюсь сказати, що в нас в Україні зараз льотчики літають не менше, ніж в місії. Тобто приблизно наліт однаковий. А з приводу побуту – усі ми люди. Хочеться підняття грошового забезпечення тому, що в цивільному житті льотчики отримують в рази більше. Хочеться, як і всім військовослужбовцям Збройних Сил України, щоби давали житло.

Яка різниця у грошовому забезпеченні військового льотчика та зарплаті цивільного в Україні?

Від суми, яку отримує наш льотчик у Збройних Силах України в гривнях, середня зарплата льотчика цивільної авіації становитиме цифру відсотків у 80, тобто на 20 відсотків менше, але в доларах.

Що утримує хлопців в армії?

Утримує просто патріотизм, надія, що і в нас буде все добре та ентузіазм, і, звісно, романтика.

Важливо: Українська армія: між радянським минулим і невизначеним майбутнім

На початку війни багато українських захисників зіткнулися з двома психологічними проблемами. Одна, що тебе можуть вбити. Інша, не менш складна, коли необхідно натискати на курок і виконувати бойове завдання. Навіть за необхідності, стріляти в людей – заняття не з приємних. Як боролися з цими проблемами у 2014-му, і наскільки люди готові діяти сьогодні, якщо скажімо буде завдання знищити танкову колону противника чи іншу ціль?

До початку нашої війни у 2014-му році ми вже неодноразово виконували бойові завдання в Африці. Воно, можливо, не дуже гуманно (маю на увазі – стріляти), але наш льотний склад мав бойовий досвід, і мабуть тому психологічно був готовим. Пілоти уже бачили це все. Коли настала наша війна – ніхто уже питань не ставив. Ми не знаємо жодного випадку відмови від бойового вильоту за весь час війни. Таких екіпажів не було. Стояло завдання – льотчики виконували його з честю.

Як проходила психологічна адаптація після повернення з гарячих точок?

Завжди коли знаходишся довгий час в Місії – дуже хочеться додому. Але після того, як приїжджаєш додому, місяць побудеш – чомусь починає тягнути назад. Хочеться назад. Можливо тому, що займаєшся там виключно своєю професійною діяльністю без зайвої документації та повсякденних завдань. Ти льотчик – значить літаєш, технік – значить готуєш техніку до роботи, водій – ось тобі машина і ти займаєшся лише нею. Тебе ні на що більше не відволікають. Ти робиш те, що повинен робити. Вірогідно за цим люди сумують.

Чи правильно буде сказати, що за час війни армійська авіація Сухопутних військ стала сильнішою?

Так. Безсумнівно. І бойовий дух зріс, і молодь «стала на крило». Ті, хто брав участь у 2014 році, літав у складі екіпажів штурманами – вони зараз уже командири екіпажів, як мінімум, а то й командири ланок. Хлопці ростуть, дух міцніє, і армійська авіація завжди готова до виконання поставлених завдань.

Ви згадували про медичну евакуацію. Приблизно скільки таких випадків було у вас?

Мені важко рахувати. Ми ж туди заїжджаємо на ротацію. Льотний склад заїжджає на місяць. І протягом цього місяця все залежить від періоду. До 2018 року на медичну евакуацію особисто я літав якщо не через день, то через два дні стабільно, що вдень, що вночі. Постійно евакуювали поранених бійців.

Як почувається льотчик, який забезпечив бійцю «другий день народження»?

Ну, другий день народження їм забезпечували лікарі. Ми лише «водії». Але, тим не менше, хлопці дуже вдячні нам. І звісно завжди хочеться встигнути і хочеться, щоби потім у них все було добре.

Ваші побажання колегам?

Для всіх пілотів армійської авіації, незалежно де ми літаємо, хочеться побажати зустрічного вітру на злеті і попутного в польоті.

Читайте також спецпроєкт «Чорноморки», в якому говоримо про реалії Криму, неспотворені окупантами: «КРИМ НАШІ»

«Чорноморка» в Telegram та Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2021Всі права захищені