У період з 29 червня по 16 липня Human Rights Watch особисто проінтерв’ювала 15 пенсіонерів у віці від 51 року до 87 років, що живуть на непідконтрольних уряду територіях, а також двох родичів в тих випадках, коли не могли взяти інтерв’ю у пенсіонерів безпосередньо через проблеми зі зв’язком або інші обставини. У всіх випадках, за винятком двох, ці люди не отримували українську пенсію з лютого або березня. 

Три людини спробували потрапити на урядову сторону, щоб зняти пенсію і зробити критично необхідні закупівлі, однак були там відправлені на два тижні на карантин або самоізоляцію. 

Деякі співрозмовники ще не досягли встановленого в Україні пенсійного віку (60 років), проте отримують дострокову пенсію як працювали в гірничодобувній або важкої промисловості. 

Двоє людей користувалися схемою «переведення в готівку» пенсій, яку пропонують в тіньовому секторі. В рамках цієї схеми пенсіонер переводить пенсію на рахунки третіх осіб у Росії або Україні, після чого отримує готівку в рублях. Щоб переконатися в існуванні такої схеми,  Human Rights Watch подзвонили у дві «компанії», які пропонують відповідні послуги. Скористатися схемою переведення в готівку можна тільки в тому випадку, якщо пенсіонер раніше особисто оформив доступ до онлайн-банкінгу на урядовій стороні. Комісія складає від 8 до 10 відсотків, від пенсіонера часто вимагають конфіденційну інформацію, включаючи реквізити і пін-код банківської картки. Більшість співрозмовників говорили, що в силу цих обставин не можуть скористатися сірою схемою або готові піти на це тільки в крайньому випадку.

У 2015 р де-факто влади непідконтрольних уряду районів Донецької та Луганської областей почали виплачувати особам пенсійного віку соціальну допомогу, однак у всіх задокументованих нами випадках його розмір був менший, ніж українська пенсія. Зараз мінімальна виплата на непідконтрольних територіях обох областей складає 4 800 рублів (USD 67, близько 1800 грн.)

Всі проінтерв’ювовані  літні люди живуть в непідконтрольних уряду районах Донецької і Луганської областей. В інтересах безпеки їхні імена замінені псевдонімами. 

Читайте також: «Україна у нас одна, все повернемо додому»: головне про поїздку Зеленського на Донбас

Петро П. 

55-річний «Петро П.» живе в Ровеньках на Луганщині і пересувається в кріслі-колясці після травми хребта, отриманої ним, коли він працював ву шахті. Його українська пенсія складає 4 600 гривень (USD 165). Після введення карантинних обмежень вони з дружиною живуть  на 4 800 рублів (USD 67), які щомісяця обидва отримують від де-факто влади «ЛНР». Останнім часом вони також отримують гуманітарну допомогу по лінії Міжнародного комітету Червоного Хреста (продукти і засоби гігієни). 

Оскільки Петро не може зняти свою українську пенсію, йому довелося скоротити витрати, в тому числі на підгузки і на ліки, перейшовши на менш, на його думку, ефективні. 

«Один знайомий подзвонив і сказав, що є упаковка памперсів. Запитав, потрібні чи ні? Через церкву якось отримав,  – розповів Петро.  – І ми ріжемо на маленькі частини щоб довше [вистачило]… Я їх роблю поменше, склеюю скотчем… Дісталася мені одна упаковка [за час карантину]. Але вже закінчується». 

Віталій Н. 

До введення карантинних обмежень 65-річний «Віталій Н.» з Луганська отримував українську пенсію в розмірі 5 900 гривень (USD 213), а також виплати від де-факто влади в розмірі 11 500 рублів (USD 161). Він розповів, що цих грошей йому вистачало, щоб доглядати за 92-річною маломобільноїю матір’ю, яка з початку конфлікту не має можливості їздити на урядову сторону по свою пенсію. Однак після введення карантинних обмежень Віталій залишився без української пенсії і був змушений скоротити витрати, в першу чергу – на ліки від діабету для себе і матері. 

«Якщо раніше я приймав 2500 мг дозу [«Діабетону»] на добу, то тепер став 1500 мг на добу, і довелося збільшити фізичне навантаження, щоб регулювати рівень цукру так, – розповів Віталій. – Я став проходити по 5 кілометрів в день, за рахунок цього природне зниження цукру. Знизив споживання їжі, втратив у вазі. Мамі регулюємо, в основному, за рахунок того, що стала просто менше їсти. Це звичайно випробування, але по-іншому ми зробити не можемо».

У матері Віталія на тлі діабету розвинулася суха гангрена нижньої кінцівки, і через брак грошей їй довелося знизити прийом знеболюючих на 15 – 20%. Віталій не виключив, що від цього у матері стався мікроінсульт, оскільки від болю у неї підвищився тиск.

5 липня Віталій перетнув лінію розмежування і на момент інтерв’ю перебував на урядовій стороні на двотижневій самоізоляції в їхньому дачному будиночку. За його словами, на час його відсутності йому довелося найняти цілодобову доглядальницю для догляду за матір’ю.

Важливо: «Закінчити війну, але йти на компроміси»: що Кравчук хоче робити в ТКГ і чи є там «зрада»

Михайло Н.

62-річний «Михайло Н.» з Харцизька Донецької області залишився без пенсії з лютого. 24 червня він спробував потрапити на урядову сторону через пункт пропуску в Новотроїцькому, про відкриття якого незадовго до того було оголошено обома сторонами. За його словами, він вже не міг обходитися без пенсії в 2 000 гривень (USD 73), живучи тільки на допомогу від знайомих. У Михайла були невеликі заощадження від сезонної роботи в шведському готелі восени 2019 р, проте отримати до них доступ він міг тільки на урядовій стороні, оскільки банківські послуги на непідконтрольних уряду територіях практично повністю відрізані від міжнародних операцій.

«Вирішив поїхати, тому що мені треба платити за житло, харчування, грошей немає, вже не знав, що робити, – розповів він. – Я збирався тільки на один день їхати. Раніше робив так, що їхав туди і назад за один день, ввечері вже вдома був».

Однак оскільки у нього не було смартфону, він не зміг завантажити додаток «Дiй вдома», і не був пропущений на урядову сторону. Коли він спробував повернутися назад, його не пропустили вже де-факто влада, і з групою з кількох десятків людей він на три дні застряг в так званій «сірій зоні», що розділяє сторони конфлікту. В результаті цих людей все ж вивезли на урядову сторону і відправили на обсервацію в медустанову.

Через чотири дні Михайла відпустили після негативного ПЛР-тесту, але на момент інтерв’ю він як і раніше не міг повернутися додому. За його словами, він написав заяву на включення до списків осіб на пропуск, які складаються де-факто владою непідконтрольних територій, але відповіді не отримав. Не маючи даху над головою, він з початку липня безкоштовно жив і харчувався в монастирі.

Анастасія П.

68-річна «Анастасія П.» живе одна в селі під Донецьком. До введення карантинних обмежень вона раз на два місяці їздила на урядову сторону, щоб зняти пенсію, яка становить 2 000 гривень (USD 73). Від де-факто влади вона також отримувала допомогу в розмірі 4 800 рублів (USD 67). За її словами, цих грошей в сукупності тільки-тільки вистачало на життя. Після введення обмежень у неї залишилися лише 4 800 рублів на місяць: за її словами, цього вистачає лише на найнеобхідніше.

«Це гроші, щоб з голоду не вмерти – вистачає на хліб, сіль, картоплю, на інше не вистачить, – розповіла вона. – Я від голоду хитаюся, коли ходжу. Раніше могла собі ковбаси, шматок м’яса купити. Зараз не можу, грошей не вистачає. Тільки супчик їм і хліб. Як можна тільки супчик їсти і не хитатися?»

За словами Анастасії, через брак грошей вона вже кілька років не купує ліки від декількох хронічних хвороб. Площа її земельної ділянки не дозволяє їй вирощувати там щось, на відміну від сусідів, які в період карантинних обмежень діляться з нею картоплею, вівсянкою, соняшниковою олією і яйцями.

Читайте також: Захоплення заручників в Україні: питання без відповідей

Микола О.

57-річний «Микола О.», колишній міліціонер з Донецька, востаннє їздив на урядову сторону по пенсію в березні. Його українська пенсія становить 5 000 гривень (USD 181). Після введення карантинних заходів у нього залишилося тільки 4 800 рублів (USD 67) на місяць, які виплачує окупаційна влада. Він каже, що довелося перейти на яйця, тому що м’ясо занадто дороге, і що не може собі дозволити лікування травми спини, витрати на яке можуть скласти близько 9 000 гривень (USD 326).

«Стало набагато гірше з карантину, – розповів він. – Раніше хоч якось поїдеш, шматок сала собі купити, там, на ринку в Волновасі [на урядовій стороні], там воно набагато дешевше. Зараз город – це єдине, що рятує, можна хоча б кабачки якісь збирати».

Людмила С.

65-річна «Людмила С.» провела зиму на урядовій стороні, доглядаючи за сином з інвалідністю, і повернулася в село в Луганській області 28 лютого. На той момент її єдиним джерелом коштів для існування була українська пенсія в 2 100 гривень (USD 76), оскільки виплата допомоги окупаційною владою була припинена через її тривалу відсутність. Після введення карантинних заходів Людмила залишилася взагалі без грошей і була змушена задовольнятися тим, що їй давали сусіди.

Дочка Людмили, яка також живе на непідконтрольній уряду території і зазвичай раз на місяць відвідує матір, привозячи продукти, одяг, ліки та інші предмети першої необхідності, в березні і квітні не могла приїхати, оскільки де-факто влада при виявленні підтверджених випадків Covid-19 закривала цілі міста.

«Два місяці донька не приїжджала, не пускали: ні автобусів, ні приватні машини не їздили, – розповіла Людмила. – В цей час залишала ключі на порозі. Лягаєш спати і не знаєш, що буде вранці. Думала, нехай двері не ламають, якщо помру».

Через місяць після введення карантинних заходів Людмилі вдалося відновити виплати від окупаційної влади (4 800 рублів). На момент інтерв’ю у неї були продукти з городу, дочка знову стала приїжджати.

Читайте також: Мінські танці з вовками

Степан А.

67-річний «Степан А.» з Луганська 29 червня був змушений офіційно перетнути лінію розмежування, щоб забрати для дружини ліки від гіпертонії, які не продаються на непідконтрольній території. Він розповів, що розраховував обійтися без переходу на урядову сторону і самоізоляції, оскільки родич передав ліки водієві маршрутки, у якої кінцева зупинка знаходиться в декількох сотнях метрів від урядового пункту пропуску. Однак українські прикордонники не дозволили Степану пройти ці кілька сотень метрів і відмовилися допомогти з передачею, зажадавши установку додатку «Дiй вдома» і проходження двотижневої самоізоляції.

«Я ледве пройшов, прикордонники сказали, що у мене застаріла модель. Зв’язку немає, бачу – не бере, не бере, – розповів він. – Я навіть просив їх, сказав, сходіть, будь ласка, чи запросіть водія маршрутки сюди, я візьму таблетки і піду додому. Я навіть 1000 гривень пропонував. А що мені робити, дати дружині вмирати? Я мало не плакав».

В результаті Степану все ж вдалося встановити додаток, і він два тижні провів на самоізоляції у родичів на урядовій стороні. Ні він сам, ні його дружина з березня не могли зняти українську пенсію (на двох у них виходить близько 8 000 гривен, або USD 290). Від окупаційної влади вони отримують 15 000 рублів на місяць (USD 210). В даний час вони насилу викроюють гроші на деякі ліки, на які до карантину у них йшло до 30% сімейного бюджету. За словами Степана, його дружині доводиться особливо важко: у неї залишилася одна нирка, і вона страждає цілим рядом хронічних розладів здоров’я. Їй потрібно регулярне лікування, яке до введення обмежень вона проходила на урядовій стороні.

Тетяна Е.

87-річна «Тетяна Е.» проживає в селі під Луганськом. До введення карантинних заходів вона раз на два місяці їздила на урядову сторону, щоб зняти пенсію, яка становить 5 000 гривень (USD 181). Оскільки на єдиному в Луганській області переході пенсіонерам доводиться проходити пішки кілька кілометрів між пунктами пропуску, це вже тоді було важким випробуванням для Тетяни, якій доводилося наймати «тачечника»: «Іноді потрібно вистоювати 6 годин. Мені майже 90 років, яке вистоювання? Плачу за це все, виходить пристойна сума».

Залишившись без доступу до української пенсії, Тетяна на момент інтерв’ю жила на допомогу в розмірі 4 800 рублів (USD 67), яку виплачує окупаційна влада. Грошей на продукти і предмети першої необхідності їй вистачало в обріз, але вона не розраховувала, що в доступному для огляду майбутньому зможе потрапити на урядову сторону через карантинні обмеження та перелом ноги, який вона отримала в травні.

«Того, що «ЛНР» видає, вистачає на хліб, – розповіла вона. – Після комунальних внесків (це світло, вода і газ) і ліків, залишиться дві тисячі [рублів] на їжу, купую тільки на суп і хліб. М’ясо не їм».

Фото: Human Rights Watch

Також важливо: Шахтар з «ЛНР»: Що сильніше: страх в’язниці або голодної смерті?

«Чорноморка» в Telegram і Facebook