ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
3
9
6
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
3
9
6
В центрі уваги
«Готель “Батьківщина”»: як люди виживають біля КПВВ «Новотроїцьке»
  14 Серпня 2020 19:55
|
  414

«Готель “Батьківщина”»: як люди виживають біля КПВВ «Новотроїцьке»

«Готель “Батьківщина”»: як люди виживають біля КПВВ «Новотроїцьке»

Готель-намет, літній душ з відра та друзі-тварини. Кілька місяців поспіль люди їдуть до КПВВ «Новотроїцьке», не маючи впевненості, що бойовики пропустять їх. «ДНР» вибірково пускає людей додому по списках. Не всі про них знають, але навіть обізнані вимушені чекати відповіді, місяцями залишаючись на вулиці… просто неба.

«Помилковий квиток»

Донеччина, КПВВ «Новотроїцьке». Звичайний день, трохи похмурий, але спекотний. Ліворуч, перед пунктом пропуску, під дахом зупинки люди ховаються то від сонця, то від дощу.

Читайте також: Шахтар із «ЛНР»: Що сильніше: страх тюрми або голодної смерті?

Ще кілька розмістилися на узбіччі з іншого боку дороги. Біля них пакети з речами, їжа, сигарети. Жінка, соромлячись журналістів, заливає окропом щось схоже на «Мівіну», чоловік також розкриває упаковку з чимось їстівним.

Трішки далі, спиною до дороги, сидить літня жінка поряд з молодим чоловіком. Юрію 35 років, живе у Сніжному, нині це тимчасово окупована територія. 15 березня він відвіз бабусю на день народження її онуки до Дніпра. Та через карантин вони не змогли одразу повернутися додому. Зібравши інформацію, надіслали заявку до штабу бойовиків «Здоровое движение». Саме за списками, які складає цей «рух», російсько-окупаційна адміністрація в Донецькій області вирішує кого пускати. Для цього потрібно вказати підстави для в’їзду, надіслати в електронному вигляді відскановані документи та чекати відповіді. Але у дійсності все інакше.

«На сайті вказаний строк очікування – два тижні, ми чекали два місяці, – розповідає чоловік. Не знаю, яка в них схема, але одним відповідають, іншим – ні».

Увесь цей час Юрій з бабусею жили у Кам’янському. Поїхали туди, бо в Дніпрі, де живуть родичі, знімати житло занадто дорого. Коли зібралися додому, зіткнулися з проблемою, та застрягли на КПВВ. Село Новотроїцьке є в різних областях України.

«Я не знав, що є кілька селищ з однаковими назвами, та нам ніхто й не підказав, – похмуро розповідає чоловік. Вартість квитків майже однакова. Я сказав – Новотроїцьке, що на Донеччині, та квитки нам продали в село з такою ж назвою, але у Херсонській області. Що прямують не туди, зрозуміли лише коли виїхали з Запоріжжя. Зійшли у Генічеську, де залишились на ночівлю, а вже зранку поїхали на Донеччину».

Важливо: Російське поле експериментів: Червневі хроніки виживання в окупації

«Готель-намет»

Біля КПВВ багато котів та пара собак. Одна з них завжди ходить за Валентиною Іванівною, ніби вона її хазяйка.

«В мене була дуже хвора мати, – розповідає шістдесятирічна Валентина Іванівна. – Одного дня мені подзвонила сестра та сказала, що мати помирає. Я одразу відправилася до неї в Кам’янське. Поспілкувалися ми лише два дні, а потім вона впала в кому та пішла з цього світу».

Біля пункту пропуску жінка живе через нестачу грошей. Спочатку була у сестри, а після поховання мами вирішила їхати у Бахмут – поближче до КПВВ.

«Думала, через Майорськ пройти, мені так зручніше та ближче, а його так і не відкрили», – скаржиться жінка.

«Ваше дело на рассмотрении и передано в штаб», – зрештою сказали Валентині по телефону. Але дозволу й досі немає. Через інвалідність їй важко знаходитися в таких умовах. Валентина вісімнадцять років працювала медсестрою в Харцизькому хірургічному відділенні. Робота подобалася, та через хворобу, жінка отримала групу інвалідності та звільнилася.

«Я на групі з 88-го року через вроджений гідронефроз єдиної нирки. Пережила кілька операцій, а тепер в мене ще й діабет», – розповіла Валентина.

Глюкометра у жінки немає, рівень глюкози в крові вимірюють в медпункті. Ще там дають чашку гарячого чаю. Ввечері, після шостої години, людей забирають та ведуть в намети ДСНС, де вони сплять.

Читайте також: Мешканка Севастополя: ЗМІ забувають, що в Криму живуть реальні люди

«Звідси йти десь з кілометр, це небагато, але для мене – важко, – каже жінка. – А ще, по секрету скажу, в наметах у нас живе з десяток кошенят. Тварини приходять до нас на зупинку і вдень, ми їх пригощаємо, коли щось не доїли».

На пункті пропуску Валентина потоваришувала з літнім чоловіком.

«Він допомагає мені тачку носити, з ним і здружилися, – сміється жінка. – Буває як прикрикне на мене, та я що, мовчу!»

Після того, як ми поговорили, Валентина відвела мене за зупинку показати гордість місцевих – шалаш «Готель “Батьківщина”». Тут подорожні ховаються від дощу, бо на зупинці дірявий дах.

Із намету виходять дві жінки – Наталя та Світлана. Обидві з Донецька. Наталя з 17-річним сином живуть біля КПВВ вже 5 тижнів, бо чекають відповіді від так званої «ДНР».

Важливо: Говорить Донецьк: Російська пропаганда схожа на наркотик, який вводять силоміць

Позитивна та «ведмідь»

На зупинці сиділа літня жінка. Поглянувши на неї, одразу звертаєш увагу на густе сиве волосся та блакитні очі, вглядаючись в які, не бачиш віку.

Надія за національністю білоруска. Закінчила школу, потім медучилище та по розподілу поїхала працювати в Донецьк. Там і залишилася жити. Теж працювала медсестрею у лікарні. Як народила дитину, рік просиділа в декреті та вийшла на роботу. Чоловік помер від онкології. Єдиний син також захворів на рак та пішов з життя. В очах з’явилися сльозі, але жінка продовжує розповідь:

– А куди діватися? Жити ж треба! Знайомі та друзі допомагали, витягували мене, так і жила.

Витерши очі, Надія з гордістю сказала, що дуже позитивна, тому може витримати навіть життя просто неба.

Читайте також: Говорить Луганськ: Російська пропаганда діє в усьому світі

Жінка виїхала в село на Дніпропетровщині, щоб доглядати родичку. З березня скиталася по знайомим переселенцям з Донецька. На КПВВ живе три тижні.

– Подали заявку до штабу «ДНР», телефон хоч є? – запитую.
– Та який там телефон, – показує старенький кнопочний самсунг, – його вже викидати треба.

Відправити заявку до штабу бойовиків жінці допомогли інші люди. Так само як і Надія, вони тижнями чекають дозволу на перетин лінії розмежування.

«Дають консервовану ставриду, паштет, печиво, хліб, гарячу кружку. Поряд з туалетами є баки з технічною водою, набираємо та миємося з відра на вулиці, чи за туалетом, кому де зручно, – розповідає жінка. – Так само з пранням речей. Дякую нашій країні, надали ліжка, а «ведмідь» (голова російсько-окупаційної адміністрації в Донецькій області – ред.), сховався і плювати хотів».

Згадайте: Вбивства, страх і тотальна безнадія: окупований Алчевськ крізь призму соцмереж

Надія розуміє, що потрапивши додому, на територію вільної від окупації України приїде не скоро. Сподівається на закінчення карантину. Зайвих грошей немає, пенсія дуже мала – усього 1700 гривень, та навіть ці гроші найближчим часом отримати не вийде.

КПВВ «Новотроїцьке» з українського боку працює щодня з сьомої ранку до восьмої вечора, проте представники «ДНР» обмежують пропуск людей. Вони пропускають громадян двічі на тиждень – в понеділок та п’ятницю.

«Зважаючи на те, що представники незаконних формувань повертали людей, які потім залишалися в сірій зоні, а з настанням сутінок можливі й обстріли з їх сторони, це є небезпечним», – каже пресофіцерка Донецького прикордонного загону Валерія Карпиленко.

Через вибіркову систему пропуску люди вимушені тижнями і місяцями жити біля пункту пропуску, чекаючи, поки так звана «ДНР» надасть їм дозвіл потрапити додому. Наразі на КПВВ 12 чоловік. Дехто повертається додому на тимчасово окуповану територію, та на їх місце завжди приходять нові.

Читайте також: Економічна стратегія для Донбасу: амбітні плани vs реальність

«Чорноморка» в Telegram та Facebook

Фото авторки

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2020Всі права захищені