Це вже не раз обговорювалося, але давайте просто закріпимо цю інформацію. Команда Володимира Зеленського щодо Росії вибрала тактику умиротворення. Тієї самої Росії, яка в уже далекому 2014 році спочатку окупувала Автономну Республіку Крим, а потім почала бойові дії на Донбасі. 

У цей список можна додати й інші компоненти гібридної війни проти України: і політичний, і економічний, і пропагандистський. 

Але все це не перешкода для топ-спікерів ЗеКоманди, яка спочатку ніяк не могла вмістити одне речення слова «Росія» і «країна-агресор», а потім додумалася до лінгвістично витонченого «та сторона».

І ця тактика дає результат. Відновилися «нормандскі» переговори, обміни полоненими (або, як кажуть Банкова і Кремль, утримуваними особами), конструктивні переговори ТКГ. Звичайно, велике питання в тому, наскільки це все наближає припинення війни на Донбасі і його повну реінтеграцію в українське правове поле, і взагалі відповідає інтересам країни.

Нагадаємо: Євросоюз заявив про намір не визнавати перемогу Лукашенка на виборах в Білорусі

Зараз, напевно, головна подія світового масштабу – це масові протести в Білорусі після проведення там президентських виборів, результати яких, схоже, сфальсифікували. 

Але, як і з російським диктатором, Україна спершу несміливо реагувала на події, а потім, коли Олександр Лукашенко почав раз по раз звинувачувати Україну майже у всіх смертних гріхах, Банкова заворушилася. 

Давайте розглянемо хронологію. 

9 серпня. У Білорусі відбулися вибори президента. Лукашенку очікувано намалювали аномальні 80%, а незадоволені цим електоральним мистецтвом люди вийшли на вулиці протестувати. Причому вийшли без лідера, тому що опозиційне поле вкотре режим «Батьки» зачистив під корінь.

Вуличні акції силовики зустріли просто варварським насильством: масові затримання тисяч чоловік, світлошумові гранати, гумові кулі. Фото і відео побитих, покалічених, поранених і вбитих протестувальників облетіли всі світові ЗМІ.

Вранці 10 серпня починається політичні реакція на те, що відбувається в Білорусі. Не мовчить і Україна, але, м’яко скажемо, пояснює Банкова дуже обтічно і, що називається, «і нашим, і вашим».

Зокрема, Україна в особі Володимира Зеленського закликала Білорусь до «максимальної терпимості, відкритого діалогу і відмови від насильства, адже саме такий підхід дозволить забезпечити вихід з важкої кризової ситуації».

«Ми закликаємо наших сусідів до максимальної толерантності, терпимості і відмови від вуличного насильства… Тільки широкий діалог дозволить забезпечити громадянам Республіки Білорусь вихід з важкої кризової ситуації і чесно обговорити подальші кроки і формати громадського взаємодії. Тільки взаєморозуміння між усіма сторонами здатне зберегти незалежність країни і забезпечити її подальший рух до свободи і демократії», – заявив він.

Ось чесно, якщо не слідкувати за тим, що відбувається в Білорусі, і прочитати заяву президента, то може скластися хибне враження. 

«Вуличне насильство»– звучить так, ніби протестуючі громлять все і всіх на своєму шляху, а по факту – громлять їх лукашенківські силовики.

«Сусіди»  – це щось з області радянської номенклатури. Раз сусід – значить, потрібно з ним дружити. У світі капіталізму немає сусідства, є партнерство, відстоювання своїх інтересів, меж, територіальної цілісності. Якщо «сусід» здурів, то потрібно просто шукати способи захисту від нього, а не волати до здорового розуму через спільні кордони. Уже догралися з одним «сусідом», спасибі, вистачить.

«Подальший рух до свободи і демократії» – так і хочеться додати «в єдиній в країні Європи, де все ще застосовується смертна кара».

І найголовніше – лавірування між визнанням і невизнанням результатів виборів в Білорусі або, правильніше буде сказати, результатів «виборів» Лукашенка.

11 і 12 серпня насильство і беззаконня з боку силовиків в Білорусі продовжився. І торкнулися вони, в тому числі, і громадян України: правозахисників і журналістів Костянтина Рєуцького, Євгенія Васильєва та Оксани Алешиної.

І тут дуже красномовна заява глави Офісу Зеленського Андрія Єрмака.

Він, звичайно ж, зажадав якнайшвидшого звільнення затриманих українців.

«За інформацією української сторони, вони не порушували ніяких законів Республіки Білорусь, не брали участі ні в яких заворушеннях або масових акціях, не мали при собі заборонених предметів або матеріалів. Правозахисники відвідали Білорусь виключно для отримання достовірної інформації про те, що там відбувається, і для коментування останніх подій в Мінську для українських засобів масової інформації. Свобода слова і свобода пересування – базові демократичні принципи, які поважають у всьому світі. Їх порушення неприпустимо», – сказав Єрмак.

Знову смішно. Білорусь, Лукашенко, свобода слова, свобода пересування, демократія. Кумедний набір нісенітниці в одному абзаці. 

А головне в самому кінці заяви Банкової. Там Єрмак підкреслює, що «Україна надзвичайно цінує добросусідські відносини з Республікою Білорусь». 

«Ми набагато більше, ніж просто сусіди – ми завжди були хорошими друзями і партнерами», – привели слова глави ОП на сайті глави держави.

Наступний пункт нашого хронологічного таймлайну – 14 серпня. Ідеальне продовження від Єрмака Лукашенку про «набагато більше, ніж просто сусідів», «хороших друзів» і «партнерів».

Але для початку трохи контексту. 29 липня під Мінськом затримали 33 бойовиків з кремлівської ПВК «Вагнер». Білоруська влада заявила, що метою прибулих із РФ найманців була «дестабілізація ситуації під час виборчої кампанії».

Читайте також: Кравчук не вважає за потрібне переносити переговорний майданчик ТКГ з Мінську

Після публікації імен затриманих, виявилося, що частина з них брала участь в російської військової агресії на Донбасі, в зв’язку з чим офіційний Київ зажадав видати деяких «вагнеровцев» в Україні.

Але 14 серпня Білорусь видала бойовиків «набагато більше, ніж просто сусіду», «хорошому другу» і «партнеру». Ось тільки російському, не дивлячись на прохання українського.

Тим більше комічно виглядає реакція президента Зеленського на це рішення Лукашенка. Не знаю хто в ЗеКоманді – Мендель, Тимошенко, Подоляк або їх загальний тріумвірат – додумався до цього поста з достатком слів з малої літери, але, хлопці, – це рівень сварки зі своєю першою шкільною любов’ю у восьмому класі, а не президента країни. Будь ласка, НЕ РОБІТЬ ТАК БІЛЬШЕ, ЛЮДИ СМІЮТЬСЯ НАД ВАМИ.

Цікаво, що після цього Банкова більше не розтікалася в компліментах (або підіграванні) офіційному Мінську.

Особливо після провладного мітингу за Лукашенка 16 серпня, де він заявив, що влада України нібито «наказує» провести в Білорусі нові вибори.

«Хтось хоче нових виборів. За вікно подивіться: танки і літаки на зльоті в 15 хвилинах від наших кордонів. І це не даремно! Натовські війська гусеницями брязкають біля наших воріт. Йде нарощування військової потужності на західних кордонах нашої країни: Литва, Латвія, Польща. І на жаль, наша рідна Україна і її керівництво наказують провести нам нові вибори», – сказав він.

І тільки в цьому парируванні Києва Мінську можна аплодувати як гідній державної відповіді.

«У Мінську практично офіційно прозвучало, що нібито керівництво України “наказує” провести нові вибори в Білорусі. Це не просто відверта брехня. Це свідоме нагнітання. Свідома провокативна поведінка. Для чого? Або навіть не так: при чому тут Україна, якщо події стосуються суто Білорусі та внутрішньої недовіри?» – підкреслили в Офісі українського президента.

«Посиланням на ту чи іншу сусідню державу не можна заглушити голос багатотисячних протестів своїх же співгромадян. Якщо довіри немає, – а світ бачить, що довіри і близько немає – то цей дефіцит несправедливими звинуваченнями на адресу “керівництва іншої країни” не заповнити. Швидше, можна викликати ще більшу недовіру», –вважають у Зеленського.

Не обійшли стороною і видачу РФ бойовиків з ПВК «Вагнер».

«Офіційний Мінськ, на жаль, уже продемонстрував, безвідповідально звільнивши “вагнерівців”, що історична близькість наших двох народів і принцип взаємної допомоги сусідів для нього особисто нічого не вартий. Це, до речі, той же вибір держави, який однозначно говорить про його внутрішні цінності. Залишимо це питання риторичним», – заявили у Зеленського.

Цікаво: Економічна стратегія для Донбасу: амбітні плани vs реальність

P.S. В ході написання цього тексту з’явилися важливі хронологічні деталі, які точно потрібно уточнити.

По-перше, вдень 17 серпня Зеленський провів закриту нараду з керівниками розвідувальних органів України, силових структур, а також главами ряду обласних державних адміністрацій у зв’язку з різким загостренням ситуації в Білорусі.

«В ході наради <…> була проведена оцінка всіх можливих сценаріїв подальшого розвитку нинішнього внутрішньополітичного загострення в сусідній країні, включаючи різні типи ескалації з урахуванням так званих гібридних типів світових конфліктів. Крім того, було проведено аналіз ризиків безпосередньо для України, що виникають у зв’язку з тим чи іншим розвитком ситуації», – заявили в ОП.

По-друге, Міністерство закордонних справ України викликало для консультацій до Києва посла в Білорусі Ігоря Кизима.

«Розвиток подій в Білорусі, суспільство якої висловило вотум недовіри до офіційних результатів виборів президента Білорусі, кардинально змінює ситуацію в українсько-білоруських відносинах. З огляду на це, я прийняв рішення викликати посла України в Білорусі Ігоря Кизима на консультації до Києва для оцінки перспектив українсько-білоруських відносин в новій реальності, що склалася вироблення відповідних рішень з урахуванням всього комплексу чинників. Ми вперше в історії вдаємося до такого кроку в стосунках з Білоруссю, і робимо це виключно через неприпустимих дій Мінська», – заявив глава МЗС Дмитро Кулеба.

Але навіть незважаючи на два останні інфоприводи, Банковій потрібно чітко визначиться з головним: визнає вона чи ні ті міфічні цифри, які лукашенківський ЦВК віддав йому за підсумками «виборів». Без закликів до «діалогу» і казок про «демократію».

Нагадаємо: Мінські танці з вовками

Зараз в Білорусі є біле і є чорне. І зовсім нема чого Офісу президента України показувати себе експертом в колористиці і бачити все в загальних сірих тонах.

Якщо в словесних реверансах Росії є хоч трохи раціонального, то стратегія заспокоєння Києвом диктатора в Мінську не зовсім зрозуміла.

Так, на столиці Білорусі зав’язаний координаційний центр Тристоронньої контактної групи по Донбасу, тільки ось пандемія коронавірусу COVID-19 показала те, що домовлятися можна і без регулярних зустрічей в мінському «Президент-готелі».

Так, парадоксально, але Лукашенко – улюбленець серед іноземних лідерів у українців.

Але і ТКГ можна буде передислокувати, і громадян переконати в тому, що Лукашенко не той, ким здається.

Просто варто називати речі своїми іменами. Олександр Лукашенко сфальсифікував вибори, не чує протестуючих, не припиняє насильство, і, повертаючись до осі відносин Київ-Мінськ, ігнорує вимоги передати підозрюваних в участі в терористичній організації.

Лукашенко більше не «хороший друг» і не «партнер». А з огляду на те, що його політичний вік, схоже, добігає кінця, відносини на рівні «набагато більше, ніж просто сусіди» Україні незабаром доведеться будувати з зовсім іншими людьми. І їм, напевно, дуже не сподобаються останні реверанси Києва на адресу «Батьки».

Цікаво: Європарламент назвав Лукашенка персоною нон-грата і вимагає перевиборів

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

«Чорноморка» в Telegram і Facebook