Внаслідок російсько-української війни загинули від 13000 до 13200 осіб, серед них – 3345 цивільних осіб. За 2019 рік (дані до 31 жовтня) кількість загиблих серед цивільних осіб становила 25 осіб, ще 130 поранено. Такі дані Управління Верховного комісара ООН з прав людини (інформацію надано у відповідь на запит DW).

За інформацією благодійного фонду «Право на захист», з кінця 2018 року юристи фонду виграли 11 справ щодо отримання компенсації за моральні страждання, спричинені пораненнями або загибеллю цивільної особи під час проведення АТО/ООС.

Між іншим, юристи почали отримувати питання від українців/нок, чому Україна мусить виплачувати компенсації за загибель наших громадян, яких ми втратили через війну, розв’язану Росією. На сторінці БФ у Facebook опубліковано пояснення.

– «Варто розуміти, що звичайний українець не має можливостей встановити винних осіб і притягти їх до кримінальної відповідальності. Адже розслідування злочинів і притягнення винних осіб до відповідальності є компетенцією уповноважених державою органів. Проте розслідування кримінальних справ щодо загибелі цивільних осіб фактично не проводиться – і не тільки на тимчасово окупованих територіях, де розслідування ускладнюється об’єктивними факторами. Тож постраждалі залишені наодинці зі своїм горем і безпорадністю. Батьки, які втратили своїх дітей, та діти, які лишились сиротами, не можуть отримати компенсацію від злочинців, які обірвали життя їх рідних. Також не можна забувати, що підозрювані у вчиненні цих страшних злочинів інколи стають об’єктами обміну між урядами України й Росії. Це позбавляє постраждалих права на справедливий суд і отримання якихось компенсацій від цих осіб».

Читайте також: Говорить Донецьк: Російська пропаганда схожа на наркотик, який вводять силоміць

– «Російська Федерація непідсудна українським судам в силу норм міжнародного права і юрисдикційного імунітету, який з нього випливає. Постраждалі не можуть подати позов до уряду Російської Федерації в український суд. Заклики ж робити подібні кроки, які інколи лунають в мережі інтернет, можуть призвести до негативних наслідків. Оскільки можуть бути шкідливими для постраждалих з точки зору перспектив отримати хоч якусь компенсацію».

– «Відповідно до норм Європейської Конвенції з прав людини і практики Європейського суду з прав людини, саме наша держава має забезпечувати безпеку своїх громадян і дотримання прав людини в межах своєї юрисдикції. В українському законодавстві є норма, передбачена статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом». Вона прямо передбачає, що держава несе відповідальність, завдану терористичним актом, з наступним стягненням сплаченої постраждалим компенсації з винних осіб. Чому існує ця норма? Якщо відійти від «сухих» юридичних формулювань, то можна сказати просто: всі ми дотримуємось законів України, сплачуємо податки, а держава, створивши відповідні органи влади, зокрема, правоохоронні, зі свого боку, має забезпечити безпеку і захист наших прав. Якщо держава з цим не впоралася, вона має сплачувати компенсацію (у тому числі компенсацію моральної шкоди родичам загиблих)».

Важливо: Говорить Луганськ: Російська пропаганда діє в усьому світі

Мабуть, український народ, який одночасно переживає жах війни, і знаходиться під впливом пропаганди, що розколює Україну, ще не готовий притишити емоції та налаштуватися на розбудову нової країни, де цінність життя дійсно буде головним орієнтиром, а обізнаність народу про події у державі буде набагато вищою, ніж зараз. Але час не чекає, поки наш біль заспокоїться, і навряд чи колись він вщухне повністю. І сьогодні, коли частина народу «не бачить» і «не знає», що Україна чи не щодня несе втрати не тільки на фронті, це сьогодні відділяє і віддаляє нас від завтра, де ми б могли підтримувати одне одного так, як належить народу.

До речі, щодо загибелі наших військових – недавній і дуже болючий приклад. Моя колега з Чернівців Галина Єреміца 21 січня опублікувала на своїй сторінці у Facebook такий пост:

– «Без слів… На центральній площі за 15 хв буде подзвін пам’яті за загиблим Героєм Олександром Гарбузом. Щойно підходить жінка і питає: «А чому тут збираються люди?». Я кажу: «Зараз буде подзвін за Героєм, який загинув на війні 5 років тому». А жінка тут видає: «А що це правда, вони дійсно гинуть там?». Завіса… Йшов 6-й рік московсько-української війни…».

Необізнаність чи байдужість? Важко сказати, і не хочеться зайвих обвинувачень і сперечань. Можливо, це той вибір, який роблять люди, аби зберегти власний спокій. Я особисто стикалася з подібним ставленням з боку навіть співробітників державних інстанцій, яким, здавалося б, прекрасно відомі причини, що привели переселенців з Донбасу до інших українських міст, починаючи з 2014 року. Так, у мене у 2015 році питали, чому моя родина не повертається додому, «все ж уже давно закінчилося».

Цікаво: «Сила права» відсудила у Росії 120 тисяч євро для сім’ї загиблого військового з Пирятина

Історій втрат серед цивільного населення внаслідок російсько-української війни багато. Всі вони трагічні, всі вони ілюструють страждання, які пройшли і проходять мирні люди на війні. Я стисло процитую лише дві. До юристів харківського офісу БФ «Право на захист» звернулися дві сім’ї, внутрішньо переміщені особи, в обох родинах унаслідок обстрілу загинули рідні.

– «Родина Ф. втратила двох найдорожчих людей: у результаті обстрілу одного з населених пунктів Лутугинського району, що тепер розташований на непідконтрольній території Луганської області, 20 липня 2014 року загинули Микола Ф., 1957 р. н., та Дмитро Ф., 1991 р. н. Трагедія сталася на очах Олени, дружини й матері загиблих. Оскільки обстріл продовжувався, жінці ніхто не міг допомогти. Вона перебувала поряд із понівеченими тілами своїх рідних, а поряд у полум’ї палав їхній будинок. Сусіди лише за кілька годин змогли забрати Олену до себе. Жінка була в розпачі – в одну мить втратила найдорожчих людей. У неї залишилася донька».

– «Друга історія не менш трагічна – внаслідок обстрілу населеного пункту в передмісті Дебальцевого Донецької області, яке нині також перебуває на непідконтрольній території, 22 cічня 2015 року поранено чоловіка – Віталія К. Його родина боролася за його життя, не шкодуючи ані сил, ані коштів. Однак поранення були надто тяжкими. 9 лютого 2015 року Віталій К. помер у лікарні. Його дружина, донька та батьки дуже тяжко переживали втрату, переживають її й до нині. Смерть Віталія кардинально змінила їхні життя. Батьки через погіршення стану здоров’я після смерті сина не мали сил для обстоювання права на отримання компенсації в судовому порядку. Захист інтересів родини в суді взяли на себе дружина та донька Віталія».

Також важливо: Говорить Крим: Росія намагається своєю пропагандою замінити нам хліб

«Якщо ми хочемо жити в гідній європейській державі, то маємо пам’ятати про те, що в Україні, згідно з Конституцією, діє верховенство права. Тож держава має виконувати як зобов’язання, зафіксовані в міжнародних договорах, так і в національних законах», – йдеться у повідомленні БФ «Право на захист».

Хочеться сподіватися, що зрештою основне навантаження по цих та інших справах, пов’язаних із втратами, які несуть мирні громадяни/нки на війні, візьме на себе українська держава, оскільки більше нашим людям нема куди звертатися зі своїм болем. Так, компенсувати втрати має Росія, яка прийшла у нашу країну з війною. Але на це сподіватися можна буде лише тоді, коли Росія офіційно визнає свою участь у війні на сході України та окупації українського Криму, і коли буде проведено розслідування злочинів РФ та її найманців. На все це можуть піти десятиріччя. А допомога нашим громадянам потрібна весь час, коли йде війна. П’ять років, чотири роки, рік тому. Сьогодні.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook