На тлі повної інформаційної блокади Кремлем мешканців окупованого Криму, український аналітик, експерт з питань суспільної комунікації Юрій Федоренко аналізує поточну ситуацію та перспективи розвитку окупованих Росією територій.

Збігло шість років з дня проведення «референдуму» в Криму і формальної втрати півострова у складі України. Так, міжнародна спільнота цього не визнає, і не в останню чергу, щоб не мати такий клопіт на своїй території, як, наприклад, має Іспанія.

Але ніде правди діти, за останні роки практично не спостерігалось фактів відкритого супротиву населення Криму, хай навіть окремих ініціативних груп, протиправному захопленню півострова.

Важливо: Євромайдан у Донецьку, Луганську та Криму: історія спротиву, яку намагаються «забути»

Зате є багато зафіксованих мас-медіа фактів придушення будь-яких спроб інакомислення, із застосуванням усього спектру можливостей поліцейської держави, якою на сьогодні, безперечно, є Росія. І також багато зафільмованих фактів схвалення значною частиною населення Криму його приєднання до Російської Федерації. Та й соціальні мережі не мовчать. Україну прямо звинувачують у перекрученні реальних фактів стану справ у Криму.

Так, за шість років Путін багато зробив для підняття свого особистого рейтингу і рейтингу Росії серед мешканців Криму. Наплювавши на міжнародні санкції і загрози їх посилення, збудував міст через Керченську протоку, підняв пенсії, підняв заробітні плати військовим і поліціянтам, чиновникам, стримав зростання цін.

Проте жителі Криму після його «русифікації» отримали і деякі неприємні, хоча поки що і не дуже помітні, зміни у своєму житті, оскільки ці зміни трапились не одразу і ще продовжуються.

Росія поступово перетворює Крим у суцільну військову базу, з можливим розміщенням ядерного озброєння, що оцінюється силами НАТО як додаткова військова загроза. Природно, що північноатлантичний союз не залишає цей факт поза увагою і вживає заходів з посилення свого впливу на держави причорноморського регіону. Це створює додаткову напругу у відносинах НАТО – Росія, а Крим стає театром можливих військових дій.

Цікаво: Шоста річниця окупації: Крим не їхній

До речі, агресивна зовнішня політика РФ вже перетворила молодих чоловіків – мешканців півострова, на потенційне гарматне м’ясо. Щоб там не казали про Україну, але її зовнішня політика була сугубо мирною і не вимагала від своїх хлопців покласти життя на вівтар Вітчизни задля збільшення території чи розширення міжнародного впливу.

Ігнорування прав корінного населення півострова – кримських татар – після (незаконної – ред.) анексії Криму погіршило відносини між Росією і Туреччиною, яка на сьогодні має одну з найсильніших армій у Європі, що підтвердилось нещодавніми подіями у Сирії та змусило Путіна сідати за стіл переговорів з Ердоганом.

Включення (окупація – ред.) Криму до складу Росії, як з’ясувалось, не гарантувало перетворення південного узбережжя у курорт міжнародного значення, в другу Ніццу чи Пальма-де-Майорку. Відповідно, суттєво зменшились заробітки місцевого населення, а круті комплекси відпочинку отримали нових власників, але не з числа місцевих.

Читайте також: Окупанти в Криму продали Лівадійський палац

Те ж саме відбулось з промисловими потужностями півострова, з тими, що ще працюють. Частина їх теж змінила власників. При цьому за шість років місць прикладення праці стало менше, а безробіття – більше. І щось не чути ні про будівництво нових промислових підприємств на території Криму, ні про відповідні плани уряду Росії створювати нові робочі місця. Хіба що на нових військових базах.

Не стало більше на півострові і питної води. А без неї не виростиш традиційних для Криму чудових персиків, динь, винограду, кавунів, які користувались таким попитом в Україні. І це стає щороку все більшою проблемою.

Ну, і головною проблемою для кримчан стає зменшення фінансових можливостей колись могутньої російської держави. До нафтової кризи додалась криза пандемічна, і керівництво РФ демонструє свою нездатність впоратись з цими двома кризами водночас. Зрозуміло, для подолання криз чимось доведеться жертвувати, а в таких державах, як Росія, завжди жертвують добробутом своїх громадян, до числа яких на сьогодні відносяться і мешканці окупованого Криму.

Істеричних закликів «Хай живе Путін!» стає потроху менше, як і підстав для хвали «величі» російської держави. Адже Путін не вічний. Все ближче і ближче час для питань: «А хто далі? А що далі?».

…а далі буде…

Про опір «зеленим чоловічкам» і бойовикам з так званої «самооборони», переселення з Криму, а також участі в бойових діях на Донбасі читайте інтерв’ю кримчанина Ігоря Руляка

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

«Чорноморка» в Telegram та Facebook