Я кілька разів сідала писати цю колонку. Починала і знову натискала кнопку «delete». Про що писати в День Захисника? Написати про когось із Захисників? Але як обрати про кого саме – адже тих, про кого сьогодні хочеться згадати, не злічити. Медики і кулеметники, артилеристи та піхотинці, командири і солдати, ті, хто пішли в 2014-му або ті, хто приєдналися до боротьби місяць тому. Армійці, добробатівці, нацгвардійці, прикордонники. Серед тисяч героїв вибрати когось одного, просто неможливо.

Написати про те, що черговий рік поспіль маркетологи всієї України сходять з розуму і забувають, що Захисник – це не про наявність чоловічих статевих органів, а про щось більше? Мій Viber заспамили рекламою про знижки до Дня Захисника. Дівчатка в Instagram заполонили сторіс фотками і відео про те, як вони «вітали своїх колег з чоловічим днем». І першим, і другим чхати, що тільки в 2019 році життя за Україну віддали дві жінки – медик Ірина Шевченко і кулеметниця Яна Червона. І що сотні жінок захищали їх по всій лінії розмежування від Широкіно до Станиці Луганської.

Навіть не знаю, за кого мене більше бере іспанський сором: за власників магазинів, за панянок, які так бояться залишитися без гілочки мімози і коробки цукерок на 8 березня, і несуть тортики та пінки для гоління колегами, далеким від захисту Батьківщини (не менше, ніж вони самі). Чи все ж за тих чоловіків, які, откосивши від армії і заявивши, що «це не їхня війна» і вони «не підуть захищати інтереси політиків», не гребують наминати ці тортики, отримувати пінки і приймати привітання зі святом, до якого не мають ні найменшого стосунку. Та ще й писати в соцмережах, як їм «приємно, що їх привітали». Від фейспалма в ці дні вже просто болить лоб.

Написати про те, що це якось зовсім несправедливо і неправильно, що вони самі – Захисники України – перед святом проводять в соцмережах флешмоб «вибачте_що_ми_не_здохли»? Після заяв «слуги народу» нардепа Галини Третьякової про необхідність позбавити більшість учасників бойових дій пільг, вони, кращі люди країни, вибачаються за те, що вижили і користуються безкоштовним проїздом у транспорті та знижкою на комуналку. І що замість зібратися і випити по 100 грам і згадати про те, про що багатьом хочеться забути, Захисники сьогодні збираються на мітинг «Ні капітуляції!». Хіба могли ми собі уявити таке, коли у вже далекому 2014-му проводжали на схід перші автобуси з добровольцями – котрі їдуть на смерть у джинсах і кросівках, але з палаючими очима і серцями?

У кількох тисяч справжніх Захисників сьогодні немає вихідного – вони стоять в окопах, ремонтують у сотий раз зламану «беху», варять борщ для втомлених товаришів, відсипаються після нічного наряду, чистять зброю і готуються знову заступати на пост. Звичайний робочий день, у який деякі отримають медалі та грамоти, а деякі – кілька листівок в месенджер. Хтось візьме участь у фейсбучних баталіях між тими, хто «ми за мир» і тими, хто «ні капітуляції». Коли я сьогодні вітала одного із знайомих бійців, який на фронті з перших днів війни, він запитав: «Так що там у вас з «формулою Штайнмайєра» цією? Нас відводять? Невже все це було даремно?»

Я не знаю, про що написати, правда. Але знаю точно, що сьогодні одне з найважливіших свят України. Свято тих, завдяки кому Україна все ще існує. Завдяки кому я пишу цю колонку не під звуки вибухів та автоматні черги, у своїй кімнаті, а не в підвалі. Давайте просто подумки скажемо «Дякую» всім, хто віддав за це своє життя – від першого загиблого на Донбасі – спецназівця Геннадія Біліченка до морпіха, убитого напередодні окупантом на Маріупольському напрямку. І вголос – усім, хто захищав і захищає – від командира Вадима Сухаревського, який першим відкрив вогонь по ворогу в квітні 14-го до хлопчини, який ледь закінчивши школу, пішов до військкомату і сьогодні вперше їде з учебки на фронт. З Днем Захисника!

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської. 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook 

Фото: slovoidilo.ua