Безпека арсеналів: військові розповіли про вишкіл

На Одещині, Кіровоградщині і Хмельниччині відбулися тренування охорони та пожежно-рятувальних підрозділів арсеналів, баз зберігання зброї й боєприпасів. «Чорноморка» розповідає подробиці.

За легендою тренувань, диверсійна група ворога атакує склад в одному місці, здійснивши попередньо відволікаючий підпал в іншому. Пожежна команда повинна ліквідувати загоряння. Підсилена бронетехнікою оперативна бойова група має прикрити роботу пожежників і знищити диверсантів.

Читайте також: Водолаз – не дайвер: хто захищає води України. І від коронавірусу теж

За результатами тренувань командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-лейтенант Олександр Сирський визначив завдання щодо подальшої роботи над забезпеченням надійної охорони складів, належних умов зберігання боєзапасу та якісної підготовки особового складу. Він зазначив, що військовослужбовці діяли швидко, злагоджено і професійно.

«Зараз командування вживає заходів, щоби підрозділи, які охороняють бази зберігання зброї і боєприпасів, мали усе необхідне для цього. Протягом останніх років проведена колосальна робота. Але, звісно, нам ще є над чим працювати. Це стосується як облаштування сховищ, вдосконалення технічних засобів охорони, так і постійної інтенсивної підготовки особового складу. Оскільки безпека таких об’єктів – це людські життя, дрібниць тут не буває», – розповів Сирський, підсумовуючи результати тренувань.

Цікаво: Як морпіхи отримували право на носіння берету штормової хвилі

Якщо в одних зонах можна працювати відносно «комфортно», розгортаючи шланги та заливаючи вогонь у повен зріст, то в інших – усе, як в бою. Чим швидше рухаєшся і нижче лежиш, – тим безпечніше. Діяти треба точно, продумано, обов’язково – з-за укриття. Адже у відповідь з «вогню» може прилетіти цілком справжній уламок.

«Будь-яке, навіть дуже складне, на перший погляд, завдання, можна виконати, якщо мати надійних підготовлених людей і необхідну техніку. Тому ми постійно тренуємося діяти за різними командами. Кожен знає своє місце, де він повинен бути і що робити у тій чи іншій ситуації. Але якщо обстановка небезпечна для життя людей, – працює пожежний танк. Його розрахунок теж регулярно тренується, зокрема, як бачите, і сьогодні», – зазначив старший лейтенант Віталій Сухін.

Лейтенант Оксана Калкутіна – командир роти забезпечення. Дівчина – магістр державного управління. Під час навчання у столиці вона закінчила кафедру підготовки офіцерів запасу. Потім зголосилася пройти 18-місячну службу осіб офіцерського складу за призовом. Згодом підписала контракт. Любить військову справу і вважає, що досвід, набутий в армії, точно їй не завадить: «Це робота з особовим складом, з технікою, але перш за все – організація. Командир повинен організовувати роботу, сам подавати приклад, майстерно володіти усією технікою. Щоб особовий склад міг рівнятися на командира».

– І Ви вмієте водити все оце «важке залізо»?, – запитую Оксану, показуючи на вантажівки у боксах.
– Так.
– Як ставиться родина до вашого вибору?
– З самого початку родина була не в захваті. У моїй сім’ї немає військових. Але це мій вибір, і вони його прийняли. Зараз батьки вважають, що я усе зробила правильно.
– Чи сприйняли б ви хлопця або чоловіка, який не відслужив?
– Звичайно. Це вибір кожного. У чому різниця між добровольцем і людиною, яку призивають? Я прийшла сюди сама, мене ніхто не змушував. Якщо людину заставляють щось робити, – вона не буде віддаватися справі на сто відсотків. Це виключно питання професіоналізму.
– Ваші побажання колегам?
– Тим, хто служить, бажаю витримки. Це найголовніше. Зараз військові роблять дійсно колосальну справу. Поваги, взаєморозуміння. Тим, хто хоче призиватися, – бажаю успіхів і, звісно, знайти свою професію та себе у майбутньому.
– Скільки дівчат у вас в підпорядкуванні?
– Дівчат у мене семеро. З ними простіше. Вони розуміють мене з півслова. З чоловіками, природно, трішки складніше, але ми знаходимо спільну мову. Командир повинен вміти знайти підхід до кожного, підібрати правильні слова і підтримати.

Сергій Миколайович – старшина пожежної команди. Їхню роботу доводилося спостерігати під час гасіння умовної пожежі. За спиною аксакала понад 30 років військової служби, у тому числі – гарячі бої в районі Мар’їнки у складі 28 окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Сьогодні чоловік передає свій досвід молодим строковикам.

– Що має знати пожежник у такому небезпечному місці? – запитую Сергія Миколайовича.
– Наші правила та інструкції, на жаль, написані кров’ю. Цього не можна забувати. Одне слово «Новобогданівка» досі викликає неприємні емоції. Як у військових, так і в цивільних. Дай Боже, щоби ніколи не доводилося застосовувати наші навички на практиці, але під час навчань сил краще не жаліти. Це допоможе в надзвичайній ситуації врятувати життя. Кожен боєприпас має свій радіус дії. Коли є вірогідність запуску реактивного струменю – робити прогнози взагалі справа невдячна. Ніколи не знаєш, куди воно може піти.
– Ваші хлопці після важких фізичних навантажень, мокрі, всі у землі, грязюці, але задоволені. Як у вас так виходить?
– Військову таємницю ми не видамо (сміється – авт.). Все залежить від колективу. У гарній команді люди один одного підтримують.
– Ваші побажання колегам?
Цим? (показує на свою пожежну команду, хлопці усміхаються. – прим. авт.) Щоби вони залишилися тут на контракт. Ми даємо строковикам спеціальність, яка може знадобитися і в цивільному житті. Готуємо спеціалістів-пожежників, за яких точно не соромно.