Для початку трохи сухої статистики.
Україна: Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Віктор Янукович, Петро Порошенко, Володимир Зеленський.
США: Білл Клінтон, Джордж Буш-молодший, Барак Обама, Дональд Трамп.
Франція: Жак Ширак, Ніколя Саркозі, Франсуа Олланд, Еммануель Макрон.
Польща: Александер Квасьневський, Лех Качиньський, Броніслав Коморовський, Анджей Дуда.
Грузія: Едуард Шеварднадзе, Міхеїл Саакашвілі, Георгій Маргвелашвілі, Саломе Зурабішвілі.
Ви прочитали список президентів, які правили у вищезгаданих країнах з 2000 року. Його можна було розширювати практично до безкінечності.
Що це означає? Що там є демократія, змінюваність влади або, як мінімум, право народу на протест.
В усіх країнах так? Звичайно, ні. Багато лідерів по всьому світу з величезним опором прощаються зі своїми посадами, фальсифікуючи вибори, пригнічуючи свободу преси, невдоволення громадськості і переписуючи під себе закони і навіть Конституції.
Важливо: Дебальцеве: п’ять років в полоні «руского міра»
Хочете прикладів? Можете просто подивитися на нашого північного сусіда. Той, який називає себе «братнім народом», і одночасно йде війною на дві області свого «родича», а також окупував його півострів.
Там вже 20 років править одна людина – Володимир Путін. Заради цього в хід йдуть бутафорські рокіровки з Дмитром Медведєвим, перестановки в уряді, безпрецедентний вплив силового блоку, жорсткі розгони акцій протесту та цілодобове зомбування пропаганди во славу вічного господаря Кремля.
Остання знову відзначилася. Пропагандисти з ТАСС, які називають себе «інформаційним агентством», до 20-річчя правління Путіна зняли спецпроект на цілих двадцять випусків.
«Наш спецпроект «20 питань Володимиру Путіну» складається з 20 серій, в яких ми поставили президентові важливі і (нібито – ред.) дуже сміливі питання. Інтерв’ю вперше у відеоформаті спеціально для інтернету. Випуски виходитимуть з 20 лютого по 26 березня», – анонсували пропагандисти.
Перший випуск був присвячений відставці Медведєва і призначенню Мішустіна, а другий – Україні. Це, до речі, про пріоритети кремлівських псевдожурналістів.
Зокрема, Путін розповідає, чи дивився він серіал «Слуга народу», як ставиться до національної самосвідомості українців, оцінює ймовірність домовитися з Зеленським, а також виступає експертом в історії та акцентології, пояснюючи, чому правильно говорити укрАїнці, а не украЇнці.
Цікаво: Говорить Крим: Росія намагається своєю пропагандою замінити нам хліб
«Чорноморка» наводить головне з випуску, щоб показати яким наративом «ЗМІ» Кремля намагаються формувати думку пересічного росіянина про Україну.
«Я не дивився. Я не знаю ні Голобородько, ні хто там кого вибирає. Ні, я не дивився».
«Про що? Надія вмирає останньою, тобто. Але, на жаль, ось він приїхав із Парижа і почав говорити про те, що треба переглядати мінські угоди. Це викликає питання. Але, тим не менш, ми змогли домовитися про обмін утримуваних осіб, змогли зараз домовитися щодо газу».
«Так. Звичайно. Але я вже багато разів говорив: я вважаю, що ми (нібито – ред.) один і той же народ. Не знаю, подобається це (українцям – ред.) чи ні, але, якщо подивитися на реалії, це (нібито – ред.) так і є.
Розумієте, до XI, XII, XIII століття у нас не було ніякої різниці у мові. І тільки в результаті полонізації та частина українців, яка жила на території, що перебувала під владою Речі Посполитої, тільки десь, по-моєму, в XVI столітті з’явилися перші мовні відмінності.
Читайте також: Путін, Потоцький і Україна: хто придумав російський патріотизм
Взагалі, українцями називали людей, які жили на рубежах Російської держави. Українці були у Пскові, українцями називали тих, які захищали з півночі від набігів кримського хана. На Уралі. Кругом були українці. Значить, у нас не було ніяких мовних відмінностей. Більше того, десь до цього ж часу, до XIV–XV століття, навіть тих людей, східних слов’ян, які проживали на території Речі Посполитої, і в Московській державі, і в Польщі, називали росіянами. Не ділили. І тільки набагато пізніше почалися перші мовні відмінності…
А щоб нам говорити про сьогоднішнє і завтрішнє, потрібно знати історію, потрібно знати, хто ми такі, звідки ми родом, що нас об’єднує. Багато роз’єднує. Потрібно не забувати про те, що нас об’єднує. І не руйнувати того, що є».
«Навіщо потрібно було руйнувати єдність Російської православної церкви? Ви знаєте, що ця самостійність Української православної церкви Московського патріархату, вона насправді (нібито – ред.) повна, вона й досі була повна, в тому числі з точки зору обрання ієрархів Української православної церкви Московського патріархату.
Московський патріархат (нібито – ред.) ніяк не впливав і не впливає досі на обрання ієрархів Української православної церкви Московського патріархату. Вона насправді і так (нібито – ред.) була незалежною, повністю. Була тільки духовна єдність і згадка, в церквах згадували весь час, згадували про Патріарха Московського. Всі! Це (нібито – ред.) єдине, що об’єднувало Російську православну церкву Московського патріархату, Українську православну церкву Московського патріархату.
Ні, треба було обов’язково розрізати по живому».
Цікаво: «Чи хочуть росіяни війни»: подробиці засідання Радбезу ООН до річниці «Мінська»
«В результаті того, що люди жили на кордоні з католицьким світом, з Європою, початку складатися така спільність людей, які почали сприймати себе з відомим ступенем незалежності від Російської держави. Як до цього ставитися? Я вже казав: (нібито – ред.) з повагою. Але не забувати про нашу (нібито – ред.) спільність. І більше того, адже в сучасному світі об’єднання зусиль (нібито – ред.) дає нам колосальні конкурентні переваги. І навпаки – роз’єднання (нібито – ред.) робить нас слабшими.
Якщо так склалося і у людей, у значної частини населення в Україні виникло почуття власної самосвідомості національного і так далі, треба ставитися до цього з повагою. Виходити з реалій, але не забувати, хто ми такі, звідки ми прийшли».
«І до речі кажучи, батьки-засновники українського націоналізму – вони ж ніколи (нібито – ред.) не говорили, що потрібно обов’язково посваритися з Росією. Як це не здасться дивним, в їхніх фундаментальних працях ХІХ століття (нібито – ред.) написано, що Україна: а) вона багатонаціональна і повинна бути федеративною державою і б) збудувати обов’язково хороші відносини з Росією. Нинішні націоналісти це, мабуть, забули.
Я вам скажу, чому вони це призабули. Знаєте чому? Тому що у них в табелі про ранги найголовніше (нібито – ред.) не турбота про інтереси українського народу. Який інтерес в українського народу, якщо в результаті розриву відносин з Росією (нібито – ред.) втрачено ракетобудування, суднобудування, авіаційна будова, двигунобудування, відбувається фактично деіндустріалізація країни. Ну який же тут інтерес? Світовий банк вимагає припинити перехресне субсидування. Ну що ж тут хорошого? Або змушують їх кругляк вивозити з Карпат. Скоро всі лисі Карпати будуть».
Цікаво: Як виживають «віджаті» бойовиками заводи і шахти Донбасу?
«Ті, хто очолював Україну або добрався до влади в Україні, вони (нібито – ред.) переслідували особисті інтереси. А в чому вони полягають? Навіть не більше заробити грошей за рахунок пограбування українського народу, а зберегти, що награбовано, досі. Ось у чому головне завдання.
Бабки-то де, вибачте за моветон? Гроші де? В закордонних банках. Що потрібно робити для цього? Показати, що вони служать тим, у кого ці гроші лежать. Ось звідси і єдине, чим вони зараз торгують, – це русофобія».
[Content_yellow_note text = “ПРО НЕНАЗВАНУ СТОРОНУ, ЯКІЙ «ПОДОБАЄТЬСЯ РОЗДІЛЯТИ УКРАЇНУ І РФ»”]
«Комусь (нібито– ред.) подобається розділяти Україну і Росію, вони вважають, що це надзвичайно важливе завдання. Тому що будь-яке об’єднання Росії і України, їх можливостей і конкурентних переваг – це створення конкурентів, глобального конкурента. В Європі і в світі. Ніхто цього (нібито – ред.) не хоче. Тому будуть робити все, щоб нас розтягувати».
Читайте також: «Будемо говорити, як з твариною?»: в Криму «поліція» била і катувала 17-річного кримського татарина
© Чорноморська телерадіокомпанія, 2024Всі права захищені