ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
6
6
0
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
6
6
0
Особлива думка
Як змусити Кремль відповісти за злочини
  11 Січня 2021 16:39
|
  2429

Як змусити Кремль відповісти за злочини

Як змусити Кремль відповісти за злочини

Громадський та державний діяч, голова руху «Сила права» Андрій Сенченко розказав виданню «День» про стан справ на юридичному та дипломатичному фронтах, як оцінювати певні сигнали та на що очікувати.

«НЕ ДУМАЮ, ЩО В ГААЗІ БУДУТЬ ЯКІСЬ МАСОВІ ПРЕТЕНЗІЇ ДО УКРАЇНСЬКИХ ДОБРОБАТІВ»

Я вважаю, що дискусія з приводу можливих претензій до добровольчих батальйонів підтримується силами, за якими стоїть Кремль. Насамперед, непотрібно ображати людей, які в складі добробатів захищали свою країну. Так, були різні формування, які зокрема оголосили себе добровольчими і окремі члени яких скоїли злочини, але українська держава їх розслідувала і покарала винних. Наприклад, йдеться про таке угрупування як «Торнадо». Тому, я не думаю, що в Гаазі будуть якісь масові претензії до добробатів. Дійсно, статус цих батальйонів був добровольчим, так само як і події на сході України в перші роки війни мали статус антитерористичної операції, що не дуже вдала історія, але все одно це певна юридична база, яка обґрунтовує ведення військових дій по захисту своєї країни.

Інше питання – кого ми мали з протилежного боку, це терористи чи російські окупаційні війська та їхні найманці. В будь-якому разі, Росія хоч в першому, хоч в другому випадку винна в тому, що відбулося на Донбасі, а отже повинна нести відповідальність. Якщо окремі українські громадяни змогли уникнути відповідальності чи їхні злочини не до кінця розслідувані, то такі випадки ще можуть бути розслідувані в Україні, або вже в Гаазі. До речі, важливо розуміти, що це також українські громадяни, які залишилися на окупованих територіях і увійшли до російських терористичних угрупувань або найманців окупованих військ. Війна проявляє не тільки найкращі риси багатьох людей, а й найгірші, тому певні кримінальні угрупування, які є в кожній країні, використовують конфлікти і скоюють злочини.

Важливо розуміти, що з боку РФ є системний злочин на державному рівні – це збройна агресія, окупація, вбивство українських солдат і мирних мешканців, захоплення заручників, тортури і насильство, знищення соціальної і інженерної інфраструктури, захоплення власності тощо. Це злочинні дії або безпосередньо російських військових, або окупаційної влади в Криму і на Донбасі. Так, вона має різний статус, але практично це те ж саме. З боку України, повторюю, це може стосуватися лише окремих українських громадян, які скоїли окремі злочини під час військових дій, тому що українська армія, в тому числі українські добровольчі батальйони, захищали свою територію і державу. В цьому велика різниця. 

Потрібно розуміти, що і Крим, і Донбас — це територія України, які ми тимчасово не контролюємо. Але ми можемо ефективно діяти на вільній території України, що, власне, наша держава і зробила. Є люди по яким встановлені факти кримінальних злочинів, і неважливо це окремі військові, добробати чи інші громадяни. Якщо вони скоїли злочини під час війни, російської окупації, то ми як держава їх покарали. Хоча це не означає, що хтось окремо зміг уникнути відповідальності, як і не означає, що він уникне її назавжди, тому що правоохоронна система України продовжує працювати. Якщо в МКС буде якась інформація, якої немає в українській правоохоронців, то все одно чи там, чи тут ці окремі люди понесуть відповідальність. 

Те, що стосується дій українських громадян на окупованих територіях, то ефективних механізмів у нашої держави вплинути обмаль. Дати правову оцінку злочинцям частково можливо, а частково ні, тому що у нас немає повної інформації що там відбулося. Є публічні речі, умовно кажучи, кейси Аксьонова, Константінова, верхівки персонажів в Донецьку, Луганську, а є оперативна інформація по катуванню наших громадян росіянами, наприклад, в тій самій «ізоляції» в Донецьку. Для того, щоб повноцінно розслідувати ці злочини, потрібно пройти шлях від оперативної інформації до покарання злочинців, зокрема, треба мати можливість затримати цих людей. Тому Україна використовує всі можливі правові механізми, включаючи МКС в Гаазі. Так само наші можливості обмежені, коли йдеться про злочини українських громадян на окупованих територіях, які служать агресорові. Але обмежені сьогодні, не на завжди.

Читайте також: Інформаційна окупація Росії – зараз головна загроза, – Сенченко

«…ЧИ ЗАХОЧЕ НОВА ВЛАДА В РФ ТЯГНУТИ ЗА СОБОЮ ВЕСЬ ТЯГАР ЗЛОЧИНІВ ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ? СУМНІВАЮСЯ»

Сьогодні ми маємо путінську Росію з її відношенням до міжнародного права, міжнародних організацій, судових інституцій і їхніх рішень. Але що буде завтра невідомо. Росія може піти шляхом Північної Кореї і побудувати «залізний паркан», хоча навряд чи це можливо. Зміни в Росії все одно відбудуться, і тоді виникне питання — чи захоче нова влада тягнути за собою весь тягар злочинів путінської Росії? Сумніваюся. Тому їм доведеться визначатись з поверненням Криму, з повною деокупацією Донбасу, з компенсацією всіх збитків українській державі. Їм також треба буде змінювати свою Конституцію і повертати пріоритет міжнародного права. Без цього всього вони не повернуться до складу цивілізованих країн світу, які визнають міжнародне право, пріоритет міжнародних угод над національним законодавством. Мілошевич теж, мабуть, думав, що його не зможуть довести до суду. Але ж притягнули до відповідальності.

Сьогодні міжнародна ситуація дуже розбалансована. Ті механізми, які були започатковані після Другої світової війни, на жаль, вже в багатьох випадках не працюють. Тому потрібна перебудова глобальної архітектури безпеки. Ми бачимо, що зараз все частіше і частіше виникають конфлікти, коли за наявних міжнародних інструментів впливати на них ефективно не вдається. Але це не означає, що ці механізми зовсім не діють і їх потрібно знищити. Потрібні ефективні реформи з умовою – прийти до єдиного знаменника.

Європа зараз знаходиться в дуже складному становищі. З одного боку, є певні принципи, які ми поділяємо. Саме тому в 2014-му на Майдані українці виступили проти режиму Януковича, щоб мати право самим визначати свій шлях — шлях до єдиної цивілізованої Європи, де є повага до прав люди і міжнародного права. З іншого боку, ми побачили, що частина країн не заважає Путіну будувати Північний потік, хоча, по-суті, це військово-комерційний, політичний проект. Це інструмент ведення війни проти Європи. Просто ніхто вже в світі не кидає в обличчя «рукавичку», бо сьогодні війни відбуваються на іншому рівні. Тому на глобальній арені потрібно шукати інші відповіді на наявні загрози — об’єднаній Європі, США, Ізраїлю, Україні, всім іншим. Україна самодостатня держава, і при ефективних реформах може стати впливовим гравцем, тим більше, маючи вже 7-річний досвід протистояння гібридній агресії з боку такого сильного суперника.

«СЬОГОДНІ, НА ЖАЛЬ, НЕМАЄ СИСТЕМНОГО ЮРИДИЧНОГО ФРОНТУ З БОКУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ»

В чому справа? Є два мільйони українських громадян, які безпосередньо постраждали від російської збройної агресії. Це вимушені переселенці, родини загиблих військових та цивільних, поранені військові та цивільні, громадяни, які втратили особисте майно на окупованих територіях в зоні військових дій, українські громадяни, які незаконно позбавлені волі на окупованих територіях, захисники України, які побували чи знаходяться в полоні РФ чи її найманців. Крім цих категорій громадян, кожний інший український громадянин має право висунути свої вимоги до РФ стосовно компенсації моральних збитків. Тому що кожного дня, вмикаючи радіо чи телевізор, людина бачить — знову війна, знову загиблі, знову когось ховають, знову поранення, а по нашим вулицям ходять каліки. Все це психологічна травма для будь-якої нормальної людини. Травма, нанесена РФ. Саме тому кожний з 40 млн. громадян України має право висувати претензії до Росії.

Але держава повинна побудувати інфраструктуру для того, щоб ці люди змогли ефективно позиватися до країни-агресора. На сьогодні в цьому напрямку державою нічого не робиться. І не тільки сьогодні, а всі 7 років. Єдині системні зусилля в цьому напрямку робить ГО «Сила права», тобто наша команда. Але ми ж не можемо, як громадське об’єднання, допомогти 2 млн. українських громадян, не кажучи про інших. Це завдання держави. Ми зробили головне — розробили стратегію, сформували судову практику, сформували юридичну думку з якою погодилась переважна більшість суддів України. Але треба рухатись далі.

Що стосується постраждалого бізнесу. Безумовно, є великий бізнес, як наприклад структури Ігоря Коломойського, або інших олігархів, які мають великі гроші для того, щоб піти різними юридичними шляхами і отримати компенсацію від Російської Федерації за завдану шкоду. Але є маленький і середній бізнес. Ці люди свого часу нічого не отримали в процесі приватизації. Вони все будували власними руками і грошима. Сьогодні у них немає шалених грошей, щоб звернутись до Гаазького арбітражу, Стокгольмського чи Лондонського суду. Але всі вони можуть позиватись до РФ через українські суди. Ми це довели — є вже рішення суду, яке наша команда змогла отримати (наразі чекаємо чи буде апеляція). Це буде перше рішення проти держави-агресора від маленького бізнесу, де закладена сума відшкодування за завдані збитки.

І остання складова в цьому ланцюгу судового наступу — це збитки, завдані державі. В різний час лунали різні цифри, але всі ці заяви носили рекламно-політичний характер, коли наприклад казали — трильйон гривень за окупацію Криму. Збитки, завдані Москвою, стосуються руйнування інженерної, соціальної інфраструктури, державних підприємств, навіть надра, які використовують окупанти і багато чого іншого. Зокрема екологія або культурні цінності. Є така складова, як церкви, у яких відібрали майно, або громадські об’єднання, наприклад, Спілка письменників України, яка мала власність в Криму. Сьогодні вона «націоналізована» окупантами, а по факту — вкрадена. І ось в цьому питанні немає державної стратегії, немає державної інституції, яка взяла б на себе це питання і займалась ним цілодобово.

Ми вже багато чого втратили за ці сім років. Це все треба відновлювати. Тому що попередня влада п’ять років не мала бажання цим займатись. Новій же владі потрібно нарешті визначатись, адже півтора роки — це достатній строк для того, щоб проаналізувати помилки попередників і щось починати робити в цьому напрямку. Хочу додати також, що як не було, так і немає чіткої, системної санкційної політики проти Росії. Ми постійно вимагаємо застосування санкцій до держави агресора з боку наших партнерів, а самі системно цього не робимо.

«ПЕРШЕ ЗАВДАННЯ — ЦЕ ВИЯВИТИ І НАКЛАСТИ АРЕШТ НА ВСІ РОСІЙСЬКІ ДЕРЖАВНІ АКТИВИ, ЯКІ Є НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ»

В Україні розповсюджена думка, що нашим громадянам треба звертатись тільки в так звані міжнародні суди. Я, наприклад, не вважаю, що 2 млн. постраждалих українських громадян зможуть використати Європейський суд з прав людини як ефективну інституцію для вирішення своїх питань. Це навантаження повинна на себе взяти національна судова система України. Але що заважає? В першу чергу це ментальна риса українців — комплекс меншовартості. У нас чомусь вважають, що рішення паризького чи лондонського суду більш вагоме ніж рішення українського суду. Насправді, це не так. Згідно Конвенції ООН про юрисдикційний імунітет держав та їхню власність 2004 року та Європейської конвенції про імунітет держави 1972 року держави можуть спиратись на так звану концепцію функціонального імунітету держави. Вона передбачає, що кожний український громадянин має право звернутись до українського суду з позовом проти РФ, як держави агресора.

На сьогодні ми сформували судову практику і маємо більше тисячі рішень, які встановлюють юридичний факт того, що конкретна людина постраждала внаслідок агресії РФ і окупації нею частини території нашої країни. Саме суди вперше встановили, що те, що відбувається на Донбасі — це окупація. Є вже півтора десятка рішень Верховного Суду України, які теж встановлюють такі факти. Є і друга частина нашої судової практики — відшкодування шкоди. Тут є позитивні рішення, які набрали чинності на рівні першої, або другої інстанцій, але немає поки що судової практики на рівні Верховного Суду. Тому бажано щоб Велика палата ВСУ розставила всі крапки над «і» в цьому питанні.

Має бути побудована державна інфраструктура, яка дозволить кожній людині звернутись в певний офіс безпосередньо, або за допомогою сучасних інструментів зв’язку, щоб отримати правову допомогу. В цьому офісі їй мають допомогти підготувати відповідні позови. Ми будемо займатися своєю роботою і далі, але від держави потрібна інфраструктурна і фінансова допомога. Цим має займатись або Міністерство юстиції, або спеціально створений орган, який повинен працювати, скоріше всього, під егідою віце-прем’єра Олексія Рєзнікова. Він у своєму статусі може консолідувати зусилля різних державних інституцій, адже йдеться про багато напрямків, які стосуються кожного міністерства.

Перше завдання — це виявити і накласти арешт на всі російські державні активи, які є на території України. Ми ще в 2016-му році наклали судовий арешт на найбільш ліквідний актив — це право вимоги РФ по кредиту 2013-го року. Тоді вартість цього активу була приблизно 3,5 млрд. дол. Зараз через те, що час йде, Росія вважає, що Україна винна вже 4,5 млрд. доларів. Але ми наклали арешт і на основну суму, і на відсотки, і на всі інші складові права вимоги. В той же час, ця сума є предметом спору в Лондонському суді між двома державами, і там судовий процес ще не закінчений.

Якщо ми порахуємо збитки, спираючись на практику Європейського суду, то для 2 млн. тяжко постраждалих українських громадян, ця сума перевищить 100 млрд. євро. Уявімо, що кожен український громадянин подав до суду і у нас є ця сума, яка визнана різними судами. На таку суму на території України російських активів немає. Що далі? Якщо ми підемо шляхом арешту дрібних російських активів закордоном, то цим буде займатись два наступних покоління. Тому тут треба якнайшвидше отримати найбільшу суму судових рішень за позовами громадян. Це дозволить перейти не до дрібних російських активів, а накладати арешт на частки РФ в великих інфраструктурних проектах по всьому світі. Наприклад, перший Північний потік, де є доля російської держави. Вона захована, але її все одно чітко можна прорахувати, заарештувати і продати. Наскільки складно це зробити? Безумовно, складно. Але одна маленька громадська організація довела, що це можливо. А уявіть собі, що може зробити держава, яка має інституції, гроші, стратегію і головне — державників, які готові це втілювати.

«ЯКЩО КРЕМЛЬ ПОГОДИТЬСЯ БРАТИ УЧАСТЬ В КРИМСЬКІЙ ПЛАТФОРМІ, ТО ВОНА МОЖЕ ПЕРЕТВОРИТИСЯ НА НОВИЙ «МІНСЬК»

По-перше, це супер важлива ініціатива української влади, тому що п’ять років поспіль попередня влада згадувала Крим тільки під ялинку і на День Незалежності, коли казали, що ми обов’язково повернемо півострів. По-друге, те, що зараз знайшли такий інструмент, який актуалізує і активізує кримське питання, не чекаючи зміни влади в США, а також залучаючи наших постійних партнерів, зокрема тих, які безпосередньо відчувають на собі загрозу з боку путінської Росії (балтійські держави, Польща, Словаччина, скандинавські країни), дуже важливо і правильно. Те, що почали активніше працювати з Туреччиною — теж дуже важливо.

Але в рамках ініціативи Кримської платформи є один дуже важливий нюанс, який просуває українська сторона. Це намагання залучити РФ до цієї платформи. В чому небезпека? Якщо Кремль погодиться, то весь цей процес може перетворитися в новий «Мінськ». Треба розуміти, що коли збираються країни, які намагаються об’єднати зусилля для деокупації, це одна історія, а якщо долучається Росія, яка не збирається обговорювати повернення півострова, це вже зовсім інша історія. Кремль в такому разі говоритиме лише про питання води для Криму чи якісь інші подібні речі, обвинувачуючи українську сторону в усіх гріхах. Тому інструмент Кримської платформи повинен формулювати напрямки дій всіх країн з точки зору тиску на Росію. Іншого варіанту немає.

Також треба розуміти, що енергії цієї платформи не вистачить для вирішення кримського питання. Нам потрібно долучати ті майданчики і формати, в яких нашій країні не тільки співчувають і готові допомогти, а мають перед нами зобов’язання. Єдиним таким форматом є Будапешт, де є зобов’язання країн гарантів. І не треба без кінця аналізувати як воно там перекладено в тексті, потрібно завжди пам’ятати, що Будапештський меморандум — це тільки похідне від головної події. Від того, що Україна підтримала міжнародну угоду про нерозповсюдження ядерної зброї і самостійно перейшла в формат неядерної держави. Оце головне, що дозволяє нам не стільки просити допомоги, скільки вимагати ефективних дій для тиску на державу агресора, відновлення миру і повернення всіх без виключення українських територій. Тому Кримська платформа, Будапештські гарантії та будь-які інші можливості, які зможе долучити українська влада — це все дуже і дуже важливо.

ЧИ МОЖЕ РОЗШИРЕННЯ НОРМАНДСЬКОГО ФОРМАТУ ЗА ДОПОМОГОЮ АМЕРИКАНЦІВ І БРИТАНЦІВ СТАТИ ПЛАТФОРМОЮ БУДАПЕШТСЬКОЮ МЕМОРАНДУМУ

Це стратегічна помилка, якщо Україна і далі буде в цьому напрямку просуватись. Тому що в Нормандському форматі нам ніхто нічого не винен. Так, там можуть бути ті ж самі країни, як США і Велика Британія, але Нормандський формат — це зовсім інша конструкція. Там немає зобов’язань. І саме тому я вважаю, що насправді нам потрібно зберігати стосунки і в Нормандському форматі, і в форматі Кримської платформи, і окремо працювати в форматі Будапештського меморандуму. Тому що Росія достатньо складна держава і навіть сподіваючись на зміну влади в Кремлі, і на зміну курсу цієї держави, треба розуміти, що вони будуть намагатись зберегти обличчя, адже там є свої внутрішньополітичні процеси. Тому тут може бути жорсткий тиск в Будапештському форматі, а остаточні домовленості в Нормандському форматі.

«БУДАПЕШТСЬКІ ГАРАНТІЇ МАЮТЬ НАРЕШТІ СТАТИ ПРЕДМЕТОМ ПЕРЕГОВОРІВ З НАШИМИ ПАРТНЕРАМИ»

Після того, як РФ розв’язала проти України війну, вона вже не є гарантом по Будапештському меморандуму. У неї є зобов’язання, але вважати її гарантом не можна. У нас залишилось два гаранти — США і Велика Британія. Кожен з них дуже важливий для того, щоб працював цей формат. Але як пояснити, що з початку війни і протягом наступних 15 місяців в одній з країн гарантів — Великій Британії, не було посла України? Так хто не хотів працювати?.. Чи може хтось чув за 5 років попередньої влади якісь вимоги від української держави, зокрема президента, до держав гарантів? Жодного разу.

Що відбувається сьогодні? Можна по-різному ставитись до опитування, яке відбулось за ініціативою Президента України під час місцевих виборів, але те, що питання по Будапешту отримало велику підтримку, означає що треба активізувати цей формат. Я зараз оцінюю ситуацію не як правник, а як політик. Далі має відбуватися робота в практичній площині, чого поки ми не спостерігаємо. Якщо хтось у владі чекає інавгурації нового президента США, то я вимушений сказати, що це помилка. Тому що насамперед ми маємо своє домашнє завдання. Наприклад, є велика проблема в тому, що РФ за сім років війни, використовуючи свої можливості в ЗМІ і соцмережах, змогла в українському суспільстві сформувати думку, що Будапештські гарантії нічого не варті. Це була цілеспрямована робота Росії, яка отримала «позитивний» результат навіть серед деяких наших затятих патріотів. В результаті виникла ситуація, коли Зеленський за Будапешт, а частина патріотів на ефірах розповідають що це все дурниці. Це великий ризик для нашої державності, якщо навіть такого масштабу питання ми будемо висміювати і використовувати в політичній боротьбі.

Місяць до інавгурації президента США Україні треба використати для того, щоб попрацювати з громадянами і ЗМІ, аби мати спільну позицію. Потрібно формувати робочу групу при Президенті України по активізації виконання Будапештських гарантій. І я не бачу нічого таємного в тому, щоб оприлюднювати стратегію держави на цьому напрямку, чітко артикулюючи чого ми хочемо від країн гарантів.

За нас ніхто нічого робити не буде, тому що виконання Будапештських гарантій потребує серйозних зусиль і витрат. Кожна держава, як відомо, живе своїми інтересами. Тому ніколи навіть найкращі наші друзі не будуть жити нашими інтересами, поки ми самі не будемо діяти на користь власної держави. Ми повинні розуміти наступні речі. Будапештський меморандум і наші потенційні вимоги — це не емоції і бажання. Хто отримав найбільший зиск від того, що Україна підписала угоду про відмову від ядерної зброї? Безумовно, весь світ. Але є чіткі розрахунки, які свідчать, що за 26 років існування Будапештського меморандуму країни НАТО разом заощадили на обороні трильйони доларів. А що сьогодні казати Ірану чи Північній Кореї, якщо є приклад України, яка за відмову від ядерної зброї нічого не отримала — ні грошей, ні гарантій безпеки?..

Не починаючи цей шлях ми можемо ще десятиліттями теоретично обговорювати ці аргументи. Відповідне питання має нарешті стати предметом переговорів з нашими партнерами.

Читайте також: Будапештський меморандум vs мінські угоди: що ефективніше поверне Україні окуповані території

«ВОДА В КРИМ НЕ МОЖЕ БУТИ ПРЕДМЕТОМ ПЕРЕГОВОРІВ В БУДЬ-ЯКИХ ФОРМАТАХ»

Вода не може бути предметом переговорів на базі Кримської платформи чи в якихось інших форматах. Тому що українське суспільство нікому з політиків не дозволить зробити це предметом торгівлі. Безумовно, що це єдине питання по Криму, яке росіяни не зможуть вирішити — ні сьогодні, ні завтра, ніколи. Перекриття постачання води Північнокримським каналом суттєво збільшує кожного року витрати держави-агресора на утримання окупованої території. Ті гроші, які вони вимушені додатково витрачати на Крим — це гроші, які вони не додають на подальше вбивство наших солдат і мешканців на Донбасі, на руйнування нашої держави.

У нас існує поверховий погляд на ці питання, коли кажуть що відсутність води не дозволяє окупантам розгортати військову базу так, як би вони цього хотіли, або не дозволяє працювати на повну потужність підприємствам. Треба розуміти, що в балансі споживання води в Криму навіть розгорнута велика військова база з родинами військових не є надто чутливою. Головне, що стримує перекриття Північнокримського каналу — це колонізація Криму. Тому що у Путіна були великі плани з точки зору переселення в Крим 2 млн. громадян РФ з російської глибинки. Але через відсутність води сьогодні у нього дуже обмежені можливості. Вони і так перевезли за різними оцінками від 300 до 500 тисяч російських громадян, які незаконно приїхали до українського Криму на ПМЖ. І для цієї кількості людей вже не вистачає води. Що дедалі більше буде породжувати негативну реакцію мешканців півострова.

Інша складова — це так званий туризм. Останніми роками в Крим масово завозять людей, які раніше далі найближчої пивної ніколи не подорожували. Після них на півострові не залишається нічого окрім сміття і проблем. І це теж збільшує навантаження на російський бюджет, адже так званий туризм відбувається влітку в пік температури, а відповідно існує гостра необхідність водних ресурсів. Сьогодні вода стала елементом гібридної війни, тому що сучасна війна — це співвідношення витрат і шкоди, яку ти завдаєш ворогу. У них зараз шалені витрати, пов’язані з дефіцитом води. Нам же для того, щоб завдати агресору шкоду, яка має місце в результаті перекриття Північнокримського каналу, треба було би покласти на Донбасі десятки тисяч наших солдат. А так невійськовими методами ми завдали їм дуже суттєвої шкоди, яка чутлива навіть для такої великої за розмірами держави, як РФ.

Стосовно загрози наступу і захоплення Херсонщини. На мій погляд, це останній за вірогідністю сценарій на сьогодні. Тому що на початку, коли не було ніякого міжнародно-правового визначення того, що відбувалось в 2014-му році, Росія теоретично могла захопити Херсонщину і Північнокримський канал. У них такі плани були: відрізати Україну від Чорного моря, захопивши Лівобережжя та південь нашої країни. Але цього не сталося. Сьогодні ж повернутися до цього плану вже неможливо, адже як тоді обґрунтувати свій наступ? Раніше вони казали про якесь волевиявлення «кримського народу», потім про волевиявлення «народу Донбасу», хоча насправді і там, і там була російська збройна агресія. Якщо тепер йти в наступ, то це вже буде відверта агресія і війна. А Росія зараз не в тому економічному стані, плюс розуміє, що реакція Заходу буде значно більш жорсткою. Але Україні з військової точки зору, звичайно, потрібно бути готовою до такого ймовірного сценарію, хоча треба розуміти, що його вірогідність мінімальна.

Читайте також: Води кримчанам би вистачило, якби не окупанти, – Сенченко

ЧИ Є ЗАПАС МІЦНОСТІ У РОСІЇ, ВРАХОВУЮЧИ ОСТАННІ ЗМІНИ ДО КОНСТИТУЦІЇ І КОНСЕРВАЦІЮ ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ

Зміни до Конституції їм не допоможуть. На мій погляд, дуже важливо посилювати економічний тиск на Росію. Насправді, цивілізований світ вже міг поставити крапку в питанні збройної агресії Росії проти України. І ми б вже повернули і Крим, і Донбас. Для цього у Заходу достатньо інструментів. Наприклад, вони могли не розтягувати санкції на роки, а ввести один раз такі санкції, які б одразу поставили Путіна перед вибором — руйнація держави, втрата статусу і притягненню до відповідальності, або повернення територій і гра за міжнародними правилами. Що треба від Заходу? Кравчук знову загадав про SWIFT, про який раніше багато говорили. Але є більш чуттєві варіанти. І це «меню» запропоновано давно. Головним чином йдеться про міжнародне ембарго на купівлю-продаж російської нафти і нафтопродуктів. Раніше лякали — як світ будемо жити без російської нафти? Насправді, немає цієї проблеми. Російська доля на ринку нафти в світі — це 13%. І є багато країн, які готові за рік-півтора повністю замістити долю РФ, ізолювавши її від світового ринку. По газу складніше. Але тільки одна нафта дає Кремлю до 20% експортних надходжень. Їх втрата призведе до хитання конструкції російської держави. Потрібно навіть в Будапештському форматі прийняти відповідне політичне рішення і оголосити його Російській Федерації — умовно кажучи, даємо вам шість місяців на те, щоб ви повністю забралися з України. Але це не значить, що ми будемо чекати шість місяців, ми хочемо мати графік того, що буде відбуватись кожен день в цьому питанні. Інакше ми починаємо шлях вашої ізоляції на ринку нафтопродуктів.

Читайте також: Андрій Сенченко: Настав час зруйнувати стіну ненависті

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2021Всі права захищені