Ще зовсім недавно «Чорноморка» пильно стежила за кожною новиною про Олега Сенцова. Дуже переживали через голодування і зраділи, коли воно припинилось. Дякували Заходу за кожну ініціативу, яка наближала його звільнення. І (м’яко кажучи) дивувалися при появі інформації про жорстоке поводження російської людожерської системи відносно Олега.

Але 7 вересня ми відчули одночасно полегшення, радість і щастя. Більше не треба в кожному тексті уточнювати і нагадувати, що Олег Сенцов «незаконно перебуває за ґратами у російській в’язниці за сфабрикованою кримінальною справою», адже він разом з 34 іншими українськими політв’язнями і військовополоненими повернувся в Україну.

Відтепер він просто український кінорежисер Олег Сенцов, але з приставкою «колишній політв’язень Кремля».

Цим матеріалом ми не хочемо сказати, що перестаємо стежити за Сенцовым. Просто констатуємо – тепер Олега буде дуже мало в інформаційному полі. І це рішення він прийняв сам.

«Я буду брати участь у будь-яких інтерв’ю, передачах, але це буде вирішуватися в індивідуальному порядку, особисто мною. Тому що для мене це більш зручний формат, більш прийнятний – навіщо сто разів виходити і говорити одне, і те ж.

Вибачте ті, кому мені доведеться відмовити, це буде переважна більшість. Я дуже сподіваюся, що на мене не будуть ображатися і вважати, що я невдячний, приймуть з повагою і розумінням мою позицію, і ми не посваримося з вами», – сказав Олег на початку прес-конференції 10 вересня.

Тому «Чорноморка» не може пройти повз перше після звільнення велике інтерв’ю Сенцова.

Далі головне з відвертої бесіди журналістів «Громадського» Наталії Гуменюк та Анастасії Корякіної з Олегом. Нагадуємо, таке може повторитися нескоро.

ПРО СИТУАЦІЮ В КРИМУ НАВЕСНІ 2014 РОКУ

«Я там був не один. Було багато хлопців, які були проти того, що відбувалося. Хтось активно, хтось пасивно.

Зрозуміло, що йшов тиск дуже великий з боку російських окупантів і колабораціоністів, тих, хто із задоволенням привітав Росію. Хтось пасивно вітав, просто вважаючи, що при Росії будемо краще жити, багатше, їм політика була не цікава.

Ті, хто був активно проти – у них серйозна боротьба була, і вони ризикували дуже сильно – здоров’ям, свободою і життям. Кілька людей зникли безвісти, деяких вбили. Військових кількох убили. Атмосфера була дуже важка.

Для когось це було свято, для мене – ні. Я знав, що собою являє РФ, режим Путіна, і що нічого хорошого для нас він не несе. Людей, які цього не розуміли, їх вели, такою красивою сопілкою. Красива мелодія вела їх у якесь болото. Ну ось вони пішли за нею, що тепер вдієш?

Атмосфера була, звичайно, неприємною, навіть не в тому плані, що було небезпечно, а було просто відчуття, що тебе ґвалтують морально. І це неприємно, коли тебе примушують до чогось, чого ти робити не хочеш. Ось ця атмосфера відчувалася і дуже сильно тиснула на тих людей, які залишилися там, які не можуть виїхати з якихось обставин. І вона продовжує тиснути дуже сильно, вони відчувають себе дійсно в окупації».

«ПУТІН ВИБРАВ ДУЖЕ ХОРОШИЙ МОМЕНТ, КОЛИ НАПАДАТИ»

«У деяких було таке відчуття, що Київ нас кинув.Вони висловлювали це вголос. Але багато кримських активістів на Майдані не були, а я був більшу частину часу, і я добре розумів, що там події були дуже сильні, яскраві, і проблем було багато після цього в самому Києві зі входженням нової влади.

У половині міст східної і південної України були проблеми, ми не контролювали в кінці лютого Харківську обласну адміністрацію, там сидів антимайдан, якщо ви пам’ятаєте. Тобто боялися за Харків. Проблеми були в Донецьку, в Дніпрі, в Одесі, і в Криму в тому числі . Тому це була загальна проблема у всіх.

Потім потихеньку наші сили стали перемагати, а в Криму – навпаки. Важко було діяти. Я просто себе ставлю на місце керівництва тодішнього Києва: що можна було зробити? Можливості щось зробити було дуже мало. Інструментів було мало, в тому числі силових, тому що армія була, самі пам’ятаєте, в якому стані, міліція теж дезорієнтована і навряд чи б підтримувала майданівську владу.

Це була гра, в якій важко було перемогти, практично неможливо. Путін вибрав дуже хороший момент, коли нападати. Зробив би він це на місяць пізніше – у нього б не вийшло нічого.

Крим протягом усього Майдану готували до того, що ось, дивіться, що відбувається в Києві, там плакати висіли, передачі виходили, населення було дуже заведене в негативному плані по відношенню до Майдану і до України. Відповідно, до Росії вони потім і побігли, багато– з задоволенням. В тому числі, через острах «Правого сектора», «бандерівців» та інших звичайних кремлівських страшилок».

ЯК ПОТРІБНО БУЛО БОРОТИСЯ З ОКУПАНТАМИ В КРИМУ 

«Я завжди говорив одне: я підтримаю будь-яку форму опору – від листівок до якихось більш серйозних речей, але я ніколи не підтримаю дії, спрямовані проти життя і здоров’я інших людей. Війна не йшла, в нас не стріляли, відповідно, ми не мали права стріляти у відповідь.

Ескалація насильства призведе до великих жертв, це неправильно. Я за природою своєю пацифіст – в мирний час».

ПРО СФАБРИКОВАНУ СПРАВУ

«Це було абсолютно випадково. У них просто було завдання – зробити гучну справу. Вони вже потім, тільки через день, дізналися, що я режисер, що хтось мене знає, мене вже впізнають, щось пишуть. Тобто це було випадково, їм все одно було, хто. Їм головне, щоб хтось був, хто володіє певним рівнем знань, у кого є зв’язки з Києвом.

Їхнє завдання було, щоб я дав свідчення на когось з керівництва Києва. Якщо ви пам’ятаєте, був початок травня 2014 року, наближалися президентські вибори. У мене була візитка Кличко, мені хтось дав на Майдані. Її знайшли, ще візитки якихось депутатів Меджлісу. Назви будь-яке гучне прізвище – і отримаєш всього 7 років. Ні – 20 років. Я сказав – ні, отримав 20, як в магазині».

ПРО ТОРТУРИ

«Я спочатку потрапив в «Лефортово», дав пояснення свого адвоката з приводу цих тортур. Потім у суді виступив. Я можу це кожен раз розповідати, але це не завдасть мені якогось морального болю, такі речі мене не зачіпають.

Просто є люди, які пережили набагато більші страждання, набагато більші тортури, набагато більше приниження, моральне і фізичне. Наприклад, Карпюк, Клих.

І які все ще сидять у в’язницях на Донбасі. І те, що там відбувається – це страшні речі. Тому говорити про те, що було зі мною, – це такий невеликий епізод, який не вартий згадки взагалі.

Щодо того, хто там був – це були співробітники ФСБ, московська група, яка приїхала спеціально з завданням. Ми це недавно обговорювали з Закревською і в прокуратурі Криму, вони знімали показання.

Я прийшов, свідчення дав, тому що це ФСБ свідчення, на їх дії, для Гаазького трибуналу. Зло має бути покаране.

Там були співробітники ФСБ і кілька співробітників СБУ, які перейшли на той бік. Вислужувалися, щоб їх взяли на нову службу».

ПРО СПІЛКУВАННЯ З РОСІЯНАМИ, ЯКІ ВОЮВАЛИ ПРОТИ УКРАЇНИ

«Я з ним спілкувався, з грушником, під час свого останнього слова я говорив про цю людину. Єдине, що я там переплутав місяць і сказав, що ще в березні їх привезли. Насправді, я переплутав місяць – у лютому, звичайно ж. Команда пройшла 23 або 24 лютого, коли Майдан переміг. Тобто цей план у Путіна був, напевно, готовий, і він вирішив пустити його в дію, поки така ситуація.

І ось за 2-3 дні ще до захоплення адміністративної будівлі, 27 лютого захоплення почалися в Криму, їх привезли з Новоросійська на катерах, грушників, вони готувалися. Він про це розповідав спокійно. Він воював під Іловайском. Каже: це наша робота, ми там робили основні речі, «ополченці» так – на підхваті були. Він це відкрито говорив, чого йому соромитися? Він там по іншій справі у в’язниці був, його за вбивство судили. Він сказав як є.

Я, більше того, з двома «ополченцями» перетинався на етапі. Я, в основному, сидів у місцях, де все ізольовано. А коли їдеш з одного місця в інше – буває, що через етапні в’язниці якось можна щось там. Я ж і фотографію встиг зробити одну, і до рідних дотягнутися якось, і поспілкуватися з такими людьми.

Два «ополченці», один за гроші воював. У нього з головою почалися проблеми. А другий щиро поїхав воювати «за Новоросію, за нову Росію». Причому він був в розшуку в Росії, проти Путіна, за екстремізм. Він вважав, що саме там вони побудують нову Росію, вільну від Путіна. Якийсь ідеалізм дивний у нього в голові, він, звичайно, пройшов через рік у нього.

Кажу: добре, ми тут, у в’язниці, не будемо один з одним воювати вже, тут так не прийнято – за ці речі воювати. Він як би вже розчарувався у всій цій справі. Я його запитав: а як так вийшло? Він просто приїхав як доброволець з Росії. Як от ви українську регулярну армію перемагаєте? Каже: у нас всього більше. У нас танків більше. У нас більше бензину, зброї, ракетних сил більше. Звичайно, нас не можуть перемогти».

ПРО ГОЛОДУВАННЯ

«Я готувався до другого голодування весь цей рік. Всі чомусь вирішили, що я повинен вийти таким, яким я був в кінці голодування. Ні, пройшов рік, я відновлювався, активно працював, займався спортом, мені дали можливість займатися спортом, лише б сидів спокійно.

Я готувався, відновлював здоров’я до наступного голодування, тому що розумів, що якщо нічого не станеться після виборів нового президента, якщо знову ситуація зайде в глухий кут – я знову почну голодувати. Я розумів, що друге голодування вже не приверне стільки уваги як перше, але виходу не було, тому я готувався.

Але потім пішли якісь рухи, розмови про обмін та інші кроки назустріч. І я сказав адвокатові, тільки він був в курсі цього: я притримаю крайню міру на той випадок, якщо знову мости будуть спалені. Але потихеньку все у них налагодилося, тому до цього не довелося вдаватися».

ПОРАДА РОДИЧАМ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТВ’ЯЗНІВ В РФ

«Мамі я говорив, що не треба писати про помилування, що це марно. Захочуть – самі помилують, коли треба буде. Цей не працює інструмент однозначно.

Я знаю, що точно не треба робити. Не потрібно ховати себе – це в першу чергу. Я себе не ховав. Я жодного дня в тюрмі не втратив даремно. Я завжди знав, що ми переможемо, завжди знав, що нас звільнять. Кожен день. Я взагалі не впадаю в депресію. Бувають важкі моменти, важкі, коли дуже важко. Але бувають рідко, вони недовгі і їх ніхто не бачить. А так я старався і мислити позитивно, і всередині себе налаштовуватися позитивно.

Відповідно, також була налаштована моя рідня, тому що ми схожі один на одного, вони мене цим підтримували. Я знав, що вони теж міцні і вірять у краще.

Найголовніше, чого робити не потрібно, налаштовувати себе на погане і подумки себе гнобити. Це швидко зведе в могилу. У житті завжди відбувається те, що має відбуватися. Так і ніяк по-іншому. Треба приймати і йти далі, і все буде добре».

ПРО ОКУПАЦІЮ КРИМУ

«Там все розкололося в той момент (навесні 2014 року – ред.). У мене половина друзів за Україну, половина – за Росію. У мене сім’я навпіл теж. Розкол пройшов через увесь Крим.

Хто хотів – той поїхав, хто не міг там перебувати. Йшли ж не тому, що там стало набагато гірше жити. Там краще жити не стало, як обіцяли. У цьому ситуація. І хто хотів, той поїхав, тому що жити в цій атмосфері дуже важко.

Я її встиг відчути за два місяці до (незаконної – ред.) анексії, після цього референдуму. Я відчув, як воно згущується, вся це задуха. І за п’ять років воно стало тільки гірше. Кватирку закрили і все – повітря закінчилося. Хтось живе, когось це влаштовує, а комусь важко, але він з якихось обставини ще не виїхав. Але всі, хто не міг вже там знаходитися і в них виходило виїхати – вони поїхали».

ПРО ЧЕРВОНІ ЛІНІЇ В ПЕРЕГОВОРАХ З ПУТІНИМ

«Я ніколи не визнаю Крим частиною Росії. Це не обговорюється навіть. Те ж саме – донбасівські «республіки» є штучними сателітами РФ, відповідно, це частина України, я ніколи не визнаю сепаратистських настроїв або бажання приєднатися до Росії.

Ми одна країна, ці території у нас відняли, і ми ніколи з цим не змиримося. Все. Про все інше можна розмовляти».

ПРО ТЕ, ЩО В УКРАЇНІ З 2014 НЕБАГАТО ЗМІНИЛОСЯ

«Знову ж таки, я обмовився, що це попередні висновки. Мені було самому цікаво. Все-таки я розумів, що я перебуваю в ізоляції, про Україну знаю мало, і мені хотілося побачити, що змінилося. Мені багато писали, там же зазвичай «Зрада і Перемога» – дві думки. У нас як завжди – чорне і біле. Але світ не чорно-білий, він кольоровий, відкрийте очі, так не буває. Тому мені цікаво, чого все-таки більше.

«Зрада» – це неправильне формулювання. «Перемога» – хіба ми перемогли всіх? Ми що, вже в ЄС вступили, Путіна перемогли? Ні. Відповідно, немає ні «зради», ні «перемоги». Є якась ситуація, така, яка є. Ви її знаєте краще за мене. Я просто з боку дивлюся. Я очікував, що змін буде більше. Вони є, однозначно. Якісь речі радують дуже сильно, а якісь навпаки засмучують – те, що так і не було зроблено.

Паспорт я отримав, за 5 днів зробили. Це плюс, який я побачив, однозначний. Інше…

Я ось їжджу по Києву, він такий же, як був у 2014 році. Я вже говорив своїм друзям, що, можливо, проблема в тому, що контраст між Києвом 14 року і Києвом 19 року не такий сильний, як між Лабитнангі 19 роки і Києвом 19 року. Враження не такі сильні».

ЯК РОСІЯНИ БАЧАТЬ ВІЙНУ ПРОТИ УКРАЇНИ

«Більшість бачить так, як пропаганда їм показує. Вони це все в чистому вигляді сприймають. Ну, не 80%, 70, може бути. Вибірка була специфічна, але все одно це теж люди, які дивляться, ось що показують – в те вони й вірять. У цьому плані.

Вони не дуже вірять Путіну у внутрішній політиці, розуміють, що багато крадуть, і він теж всю цю мафію очолює, грубо кажучи. Але зовнішню політику вони підтримують. Ненависть така у них до України, навіть презирство до України, до Європи, Америки дуже сильне. Воно прищеплюється щохвилини.

Будь-який канал включи – це проглядає всі п’ять років. Люди цим просочилися, вони по-іншому не сприймають це».

ПРО ТЕ, ЩО УКРАЇНЦІ БАГАТО ЩО ОЧІКУЮТЬ ВІД СЕНЦОВА

«На YES мене завели до молодих лідерів на п’ять хвилин буквально поспілкуватися. Я кажу: якесь питання задайте. Вони задали питання, я ось знав, що відповісти.

Проблема України на минулому прикладі і на моєму, що ви чекаєте, що прийде якийсь месія, за вас все вирішить. Як тільки ви зрозумієте, що вам ні на кого сподіватися, окрім самих себе, і будете так жити, виходячи з такої філософії, у вас все в житті буде добре. Я вже давно живу, сподіваючись тільки на самого себе».

ПРО МОВНЕ ПИТАННЯ

«Через те, що питання мови вирішувалося дуже коряво, в тому числі, і виникла кримська проблема. Через те, що українізація проводилася не дуже правильно, виникло відторгнення кримчан до української мови, до української культури.

З іншого боку заходила російська культура, яка була така доступна, хороша, така прекрасна. І це була проблема, яка за 20 з гаком років незалежності не була правильно вирішена. І в підсумку отримали Крим.

І це проблема, тому що цей мова – це дуже акуратна тема, дуже обережна, і потрібно підходити дуже правильно до цього питання. Через те, що політика велася неправильно, ось результат».

ПРО НАДІЮ САВЧЕНКО

«Те, що вона робила, це було щиро. Інша справа, що дії неправильні. Всі сподівалися, що вона щось зробить корисне для України, я в тому числі на це сподівався. Але у неї не вийшло. Що вдіяти?».

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook