У дні пам’яті Леоніда Пілунського «Чорноморка» продовжує згадувати творчу співпрацю з українським патріотом, політиком, письменником, заслуженим журналістом України.

Життя Пілунського було пов’язане з морем, журналістикою, громадською діяльністю та політикою. На українському півострові він був одним із тих, хто відкрито виступав проти режиму Партії регіонів, російської агресії та окупації, а також підтримував кримський Євромайдан. Попри свою відкриту позицію йому вдалося до останніх днів залишатися в Криму. Після подій 2014 року Леонід Пілунський пішов із політики у «добровільне самітництво», зосередившись на письменницькій діяльності.

До вашої уваги – випуск програми «Морські історії» під назвою «Туга малює землю» (м. Сімферополь, 2012 рік).

«Наше наукове судно «Гідронавт» із підводним апаратом на борту далеко у відкритому океані.

Шосту добу ми рухаємося на захід від Гібралтарської протоки. Ми вже далеко від землі, від земної тверді, майже в центрі Атлантичного океану. До рідного порту, єдиного на весь білий світ, Севастополя – три тисячі миль (понад 5 тисяч кілометрів).

Сьому добу гвинт нашого суденця щосили молотить солоні води Атлантики. Що там попереду? Під кілем майже 6 кілометрів води – це важко уявити. Але це так. Судновий ехолот пише гігантські каньйони та гостроверхі підводні гори.

Не спиться. На палубі пружний і прохолодний струмінь зустрічного вітру. Щось нескінченно бубонить наш двигун, над головою хитаються яскраві зірки. Незабаром ранок. Скільки миль за кормою? Скільки попереду? Які випробування, труднощі та відкриття чекають на нас?

Непомітно блякне яскравість зоряної ночі, останні хвилини темряви. Усе ще висить над океаном мерехтливий покровитель моряків, небесний мисливець – сузір’я Оріон. Підморгує небесна красуня Кассіопея і жива пульсуюча плоть великого океану.

Оку просто нема за що зачепитися. Вода. Вода і нескінченне шаленство зірок, що гаснуть. І раптом ледь помітне за першими відблисками зорі там на сході – народжується смужка світла. Десь там за цим першим промінцем, сплеском світла, моя земля. Ну що? Що ж я шукаю серед цієї нескінченної водної хляби. А схід все яскравіший і яскравіший за смужку підпалених невидимим ще сонцем, майже прозорих повітряних мазків хмар. Он те – чорнильно-сині вибухи над блідо-рожевим обрієм – так схоже на земну твердь, на ланцюжок гір. А може це справді гори?

Схід та яскравість зірок блідніють. І все виразніше прозорі, вигадані уявою гори. Зупинити політ фантазії вже неможливо. Я бачу Чатир-Даг – символ та серце рідного Криму. А трохи далі вимальовується красуня Ільяс-Кая – гора, що височіє над Ласпінською бухтою на західному краєчку Кримських гір. І малює неприборкана фантазія обрис рідної землі. І стає сумно. Сумно, що ти не вдома, що все вигадано тобою… Але знову і знову відносить уява додому…».

Нагадаємо, в окупованому Криму 21 листопада помер Леонід Пілунський. Незадовго до цього син Ярослав Пілунський повідомляв, що його батько бореться із COVID-19.

«Чорноморка» в Telegram і Facebook