В лютому 2020 року представники російської окупаційної адміністрації на Донбасі з помпою відзначили п’яту річницю так званої «чорнухинсько-дебальцевської операції». В її ході російські збройні війська повністю взяли під контроль селище Дебальцеве Донецької області, а також село Чорнухине, що на Луганщині, змусивши українську армію відступити і понести втрати. У новітню військову історію ці бої увійшли під назвою «дебальцевський котел». Вже п’ять років Дебальцеве живе «без бандер», з лишком скуштувавши всі гіркі «принади» згубного «російського світу».
Читайте також: Атака бойовиків на Донбасі, є жертви: головне
«Чорноморка» дізналася, як живе понівечене тривалою війною донбаське місто, яке, згідно з першими мінськими угодами мало бути підконтрольне Україні.
Якщо запитати у пересічного жителя мирної України, який не стежить за новинами, чим йому відомо Дебальцеве, то більшість лише здивовано зниже плечима. Більш ерудовані скажуть, що тут народився, жив і творив український поет Володимир Сосюра. А ще тут є, точніше був, другий за величиною в СРСР залізничний вузол, де досі збереглася красива будівля залізничного вокзалу.
До війни в Дебальцеве жило близько 25 тисяч людей. Сьогодні, з урахуванням тих, хто повернулися, навряд чи набереться і половина. «Російська весна» жирним кривавим хрестом перекреслила все те, що довгою і копіткою своєю працею творили терплячі донбаські люди.
Важливо: Євромайдан в Донецьку, Луганську і Криму: історія опору, яку намагаються «забути»
Влітку 2014 року Дебальцеве захопили бойовики «ДНР», проте вже 29 липня українська армія відновила контроль над містом. Але в січні-лютому 2015 в рамках так званої «дебальцевської операції» бойовики «Л/ДНР» при потужній підтримці кадрових російських військових змусили ВСУ піти з міста. Ціна такої «перемоги» була чималою: бойовики хаотично обстрілювали місто з усіх видів важкого озброєння, в тому числі і забороненого. Більше 80% житлового фонду Дебальцеве було пошкоджено або зруйновано. Постраждав також і залізничний вузол, який тепер відновити нереально і навіть безглуздо.
Бо відтепер замість десятків пар поїздів через ТДебальцеве щоденно курсує лише кілька локальних електричок, а також знаменитий «міжнародний» поїзд «Ясинувата – Луганськ». Населення, велика частина якого працювала на «залізці», сьогодні ледве зводять кінці з кінцями: в депресивному Дебальцеве з наявністю вакансій дуже туго. Один з провідних сайтів «ДНР» з пошуку вакансій лаконічно повідомляє «вакансій в Дебальцеве немає». У соцмережах вакансій знайшлося трохи більше: тут зустрічаються пропозиції для бажаючих попрацювати дояркою, пастухом, скотником…
Місцева молодь масово виїжджає з міста, слабовільні спиваються. Для любителів повоювати завжди є можливість поповнити ряди «захисників ДНР», де їх одягнуть, погодують, і може бути дадуть від 15 до 25 тисяч російських рублів (від 6000 – 10000 гривень). Однак, важкі умови служби і скотиняче ставлення з боку начальства часто змушують молодих хлопців дезертирувати з лав «народної міліції ДНР».
Яскравий тому приклад – недавній гучний випадок про дезертирів, Назарова Федора і Кононова Івана, які самовільно залишили зі зброєю військову частину № 08803.
Також є в Дебальцеве робота для продавців, швачок та перукарів. Однак середня зарплата в Дебальцеве сьогодні не перевищує 7-8 тисяч російських рублів (2800 – 3200 гривень). Ясна річ, що на ці гроші можна тільки виживати. Але і така робота для місцевих жителів – як благословення.
Цікаво: Паспорти РФ на Донбасі: які проблеми чекають «нових росіян»?
«Без роботи сиділа кілька років. Добре, що у мами є город, так і виживали, харчувалися тим, що виросло, консервацією. Потім у мене синок народився, була в декреті. Зараз пішла продавцем в магазин, в місяць виходить тисяч вісім-дев’ять, мало, звичайно, але нам вистачає. Шкода, що з малим мало часу проводжу, так як на роботі весь час, а з дитям бабуся сидить», – розповідає молода мешканка Дебальцеве Анна. Раніше дівчина працювала пекарем на місцевому хлібозаводі, однак після окупації підприємство було поступово розграбоване і закрилося.
Втративши хлібозавод, представники «місцевої влади» сумували недовго. Днями в місті був з помпою відкрито невеликий кондитерський цех.
За словами господарів, «в Дебальцеве до війни такого не було». Кондитерські чарівники обіцяють радувати мешканців Дебальцеве тридцятьма видами печива та іншої випічкою.
Цікаво, що цей кондитерський цех зовсім не є новим: його обладнання з часу початку окупації зберігалося на території їдальні ж/д вокзалу і було просто «віджате».
Читайте також: Стаханов: як живе шахтарська глибинка в окупації?
«Рулить» солодким цехом не хто інший, як Руслан Гордієнко – бойовик «ДНР», який втік зі звільненого ВСУ Слов’янська. Поки фігурант «Миротворця» Гордієнко розшукується українськими силовиками, в Дебальцеве щосили кипить робота по виробництву печива і мафінів. Місцевий «мер» Захаревич радісно розхвалює продукцію, а мешканцям міста сьогодні не до мафінів: їх турбують більш актуальні проблеми.
Хто б міг повірити, що в серці Донбасу, в місті Дебальцеве можуть виникнути проблеми… з вугіллям! Так, велика частина окупованого міста, як і раніше, використовує для опалення вугілля, так як повна газифікація тут поки залишається недосяжною мрією.
«Раніше в місті був вугільний склад, населення могло купувати, кому скільки треба. Зараз пощастило, що зима тепла… Але топити нічим! Я замовляла вугілля з Тореза, там кажуть, що привеземо, якщо мінімальне замовлення 10 тонн!!! А навіщо мені стільки, і грошей на таку кількість палива у мене немає», – скаржиться одна з місцевих пенсіонерок.
Місцева «влада» ситуацію коментувати не поспішає, а жителі Дебальцеве пліткують про те, що місту нібито спеціально заборонили ввезення вугілля з сусідніх селищ і також з «ЛНР»: «влада» хоче підім’яти під себе цей вигідний сегмент ринку, проте свій вугільний склад поки побудувати ще не встигли.
«Заборони на ввезення вугілля в місто немає. Незабаром альтернатива купувати вугілля в комунальному підприємстві «Жилремсервис», – заявила так звана «керуюча справами адміністрації» Дебальцеве Наталія Петько, тим самим, побічно підтвердивши чутки про монополізацію вугільного ринку представниками «республіканської влади».
Поки проросійські владики думають про те, як би нагріти собі грошей на вугільних схемах, місцеві жителі вирубують залишки лісопосадок, щоб хоч якось добути собі дрова для розпалювання печей.
Селище 8 березня – це північна околиця м. Дебальцеве. Тут знаходиться школа №7, дитячий сад і кілька десятків житлових будинків, сліди війни видно на кожному з них.
Важливо: «Чи хочуть росіяни війни»: подробиці засідання Радбезу ООН до річниці «Мінська»
Місцеві жителі, в основному літні люди, ходять збирати дрова в посадки, але попереджають: це потрібно робити обережно, оскільки можна легко напоротися на розтяжку або міну.
«Були випадки вже не раз, коли чіпляли розтяжки. Одному чоловікові стопу довелося ампутувати, слава богу, вижив. Дрова потрібно десь брати, вугілля немає, топити нічим. Не повірите, мій сусід всі старі меблі вже пустив на дрова», – розповіла одна з мешканок селища 8 березня, що на околиці м. Дебальцеве.
Звідси до лінії розмежування не так вже й далеко: місцеві жителі нарікають на звуки бою, що доносяться з району Світлодарської дуги. В швидке перемир’я сторін місцеві мешканці не вірять, однак дуже сподіваються, що і на цій багатостраждальній землі рано чи пізно встановиться мир.
«Голосно у нас, часто чуємо, як десь в районі Світлодарська вибухає щось. До нас, тьху-тьху-тьху, давно вже нічого не прилітало, але бомбосховища в підвалах і досі в «бойовій готовності». Ми всі втомилися від війни, але, мабуть, вона багатьом вигідна, тому і триває. Дуже хочеться миру, вже майже все одно під яким прапором. Головне, щоб не стріляли, і перестали нас занурювати головою у лайно», – сказала місцева мешканка, яка попросила не називати її імені.
За її словами, українських патріотів в Дебальцеве залишилося не так вже й багато: вони або переїхали на підконтрольну Україні територію, або пішли у глибоке підпілля і свою позицію відкрито не демонструють.
«Тут про симпатії до України говорити не прийнято: за таке тут вбивають. Знаєте, я може бути і сама не проти повернення України, але тільки якщо вся область повернеться, та війна скінчиться. Нам набридло бути на лінії фронту, не хочу, щоб нас обстрілювали то ті, то ці», – додала жінка.
Нещодавно в Дебальцеве заглянула одіозний український юрист і активістка Тетяна Монтян, яка сповідує нині проросійський вектор. Раніше вона виступала адвокатом в українських націоналістів УНА-УНСО. А сьогодні вільно розгулює по Дебальцеве та Донецьку, ганяє чаї з представниками місцевої «влади» і в своїх репортажах натужно радіє залишкам українськості в зруйнованому війною Дебальцеве.
Ще Монтян у Дебальцеве відвідала місцевий краєзнавчий музей.
«Мешканці не змирилися з тим, що їх намагалися позбавити історичної пам’яті і зробили новий музей! Це стандартна місцева хата. Всі, абсолютно стандартні атрибути. Самовар – він не стільки російська, скільки атрибут міського пролетаріату. Ось, будь ласка – ікони, як і в кожній сільській хаті! Ось стандартні ляльки-мотанки і жінка в традиційному одязі. Ось стандартні українські рушники. А ось фігури людей, одягнених у національний одяг. Саме в український національний одяг», – говорить Монтян.
Поки Монтян підкреслено вільно катається з мирної України в окупацію і братається з бойовиками, жителі Дебальцеве для того, щоб потрапити в сусідній Луганськ, повинні пройти принизливі перевірки на місцевих блокпостах, а також на «митниці» та «кордоні».
«Оце так дожилися! Дебальцеве і сусідня Комісарівка, де сестра моя живе – вже різні «країни»! Хто б міг припустити, що доживемо до такого абсурду! Замість того, щоб об’єднуватися і миритися, вони тільки штучно будують стіни і перешкоди. Ось ходить «міжнародний» автобус «Донецьк-Луганськ». Ми що тепер, різні народи? Та всі, як були, так і залишилися українцями», – вважає місцева мешканка. За її словами, війна рано чи пізно закінчиться, і люди знайдуть шляхи до примирення і прощення, однак для цього потрібно дуже багато часу.
А поки війна триває, Дебальцеве все сильніше занурюється в безпросвітну депресію і непроглядну безперспективність.
Цікаво: Боєць ВСУ: Крим, Донецьк, Луганськ – все повернути назад
© Чорноморська телерадіокомпанія, 2024Всі права захищені