ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
1
8
0
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
1
8
0
Голоси з-за
Контраст творців в окупації: проросійська мутація «щирого козака» Голубовича і дивні світи художника Коденка
  10 January 2020 13:22
|
  132

Контраст творців в окупації: проросійська мутація «щирого козака» Голубовича і дивні світи художника Коденка

Контраст творців в окупації: проросійська мутація «щирого козака» Голубовича і дивні світи художника Коденка

Незважаючи на воєнний час, в окупованому Луганську триває життя, працюють театри, проводяться концерти та виставки картин. Не всі творчі люди, які присвятили життя мистецтву, покинули тимчасово непідконтрольний місто: хтось зважився залишитися і творити там. У минулій статті ми розказували про луганських письменника і скульптора, які все ж наважилися виїхати з окупації. У свіжому матеріалі «Чорноморка» розповість про актора і художника, які вирішили залишитися в окупованому Луганську. Чому і як актор, що раніше любив грати в кіно українських козаків, тепер обслуговує інтереси російських окупантів, і що діється у творчій комірчині найзагадковішого художника сходу України?

РЕЖИСЕР І АКТОР МИХАЙЛО ГОЛУБОВИЧ: ЯК «ЩИРИЙ УКРАЇНЕЦЬ» З ОКУПАНТАМИ ПОДРУЖИВСЯ

Багатьом знайомий відомий режисер і актор Михайло Голубович: його впізнаваний образ козака з оселедцем встиг сподобатися цінителям вітчизняного кіно. Сьогодні Голубович продовжує жити і творити в непідконтрольному Луганську. Цей чоловік, напевно, запам’ятався глядачам колоритними ролями Тараса Бульби, Івана Сірка й інших українських козаків та отаманів.

Уродженець української Золотоноші, Голубович бачив себе на сцені з самого дитинства. Мрія збулася: у 1967 році він закінчив Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого, і в тому ж році вперше вийшов на сцену Луганського українського драмтеатру в якості рядового актора, а рівно через 20 років очолив цей театр.

Безсумнівно, Голубович органічно виглядав у образі «щирого українця». Однак сьогодні на мирній території України навряд чи йому будуть раді: актор внесений у списки сайту «Миротворець», де він зазначений, як «пособник терористів».

Втім, внесений, мабуть, не дарма: в 2018 році Голубович засвітився в епізодичній ролі у пропагандистському фільмі «Ополченочка», знятому луганськими окупантами на гроші РФ. Крім того, в «чистилище» Голубович потрапив за незаконне відвідування окупованої Росією Криму, де позаминулим літом актор відвідав кінофорум «Золотий Глобус», що проводився в окупованому Севастополі. Дивно, але крім ролі в пропагандисткою «Ополченочке», Голубович вже під час окупації якимось чином примудрився зіграв роль кримського хана в українському фільмі «Гетьман».

В кінці 90-х – початку 2000-х Голубович очолював обласне управління культури, і водночас активно агітував за «проффесора» Віктора Януковича. Після перемоги Майдану за свою позицію актор поплатився посадою, втім, продовжуючи щільно співпрацювати з регіоналами і представляючи їх фракцію в луганській обласній раді.

До початку війни Голубович обріс масою титулів і нагород, визнаний почесним жителем Луганщини і став живою легендою культури регіону.

Коли в 2014-му році в Луганськ прийшла війна, Голубович вирішив залишитися в цьому місті.

«Це земля, до якої я звик, яка допомогла мені відбутися. І колектив, і люди. У нас люди дуже хороші, правда! Вони працьовиті! Добрі, чуйні. І луганчанам, які бачили мене на вулиці, це додавало впевненості: раз Голубович залишився, значить, і нам їхати не потрібно», – так прокоментував Голубович своє рішення не їхати в 2014 році з охопленого війною міста.

Окупаційні «влади» в Луганську схвалили рішення Голубовича, і в 2015 році йому одному з перших присудили «звання «народний артист ЛНР». Як тільки лінія фронту відсунулася від Луганська, Голубович відновив активну діяльність у збереженому в окупованому Луганську українському драмтеатрі.

Примітно, що репертуар театру, навіщось тепер отримав в навантаження до офіційної назви уточнення-доважок «на Оборонній», суттєво змінився.

Окрім пари-трійки «шароварних» хвацьких постановок типу «За двома зайцями» українською мовою, в колишньому оплоті українських театралів практично не залишилося нічого від України.

Більше того, репертуар неминуче поповнився «патріотичними», ідеологічно «правильними» постановками. Наприклад, до 75-річчя «Молодої Гвардії» Голубович поставив російськомовну ура-пропагандистську рок-оперу «Розіп’ята юність» про будні краснодонских підлітків, які боролися з німецькими військами в роки Другої світової. Ще в честь річниці Перемоги у укрдрамтеатре ставили патріотичну п’єсу «Нам всім одна дісталася роль». Російською йде і арт-хаусна постановка «Сузір’я гончих псів».

Мовну політику репертуару укрдрамтеатра Голубович коментує так: «Якщо п’єса написана російською, граємо російською. Якщо українською, відповідно, граємо на українському. У нас же театр називається український. Рок-опера, наприклад, була написана російською, і ми прийняли рішення, що вона буде йти російською».

За словами Голубовича, в Луганську ніхто не утискає українську мову і нібито не заважає ставити на ньому вистави і п’єси.

Незважаючи на заяви про нібито підтримку української мови в «республіці», весь новий репертуар у укрдрамтеатре Луганська ставлять російською мовою.

В кінці листопада в театрі презентували спектакль-бурлеск «Веселий ярмарок» за мотивами творів українського поета Степана Руданського. При цьому творці постановки підкреслюють, що в новій виставі вирішили відмовитися від «шароварщини», переосмисливши твір українського автора.

«Це трохи інше трактування української та народної класики», – заявляють автори. Не дивно, що нова постановка під керівництвом Голубовича також реалізована російською мовою.

Крім того, за словами луганчан, всі заходи для дітей та новорічні ранки у луганському укрдрамтеатре також проводяться російською мовою, хоча ще буквально кілька років тому проводилися українською.

Сьогодні 75-річний Михайло Голубович залишається в Луганську, де його робота поки стабільно фінансується так званим «міністерством культури ЛНР». У листопаді 2018 року Голубович обраний депутатом» «народної ради ЛНР». Враховуючи це, навряд чи режисер і актор наважиться в майбутньому перебратися жити на підконтрольну Україну.

А поки для всіх бажаючих почути українську мову в сьогоднішньому Луганську «Театр на Оборонній» залишається єдиним ерзац-оазисом, та й то стрімко мелеющим.

ХУДОЖНИК ОЛЕКСАНДР КОДЕНКО: ЗАМІСТЬ ВІЙНИ МЕДИТАЦІЇ І ЖИВОПИС

77-річний художник Олександр Коденко – з тих, кого війна не змогла вигнати з рідного міста. Його полотна зачаровують своїми конкретними сюжетами, неприборканим польотом авангардної думки і незбагненною глибиною. Закінчивши в 1967 році луганське художнє училище, він так і залишився жити і творити в «східній столиці» України.

До початку 1990-х Коденко писав у жанрі соцреалізму, задовольняючи потреби, пропаганди тоталітарної держави. Однак після розпаду СРСР художник захопився трансцендентальної медитацією, що суттєво вплинуло на зміст його робіт. Картини Коденко сьогодні перебувають у приватних колекціях по всьому світу: в Ізраїлі, Німеччині, Італії, США та інших країнах.

Його картини зрозуміти дуже складно, але дуже легко відчути. Їх сенс автор пояснювати не любить.

«Для мене медитація – це заспокоєння розуму, вихід за простір, який ми освоюємо у процесі навчання, до чогось, що за межами звичайних знань, до божественного світла, що є в кожному з нас. У цьому сенсі художник осягає свою індивідуальну духовність і ділиться нею з глядачами. Тому я не даю відповіді на питання, що намальовано. Я хочу сказати: «Дивись і осягай». Картини пишуться любов’ю, і це відповідь на всі питання», – розповідає Коденко про процес створення своїх картин.

Ні життєві труднощі, ні військові події не стали для Коденко приводом шукати щастя в інших краях: він залишився викладати в художньому відділенні залишився в Луганську «клона» коледжу Луганської державної академії культури і мистецтв ім. Матусовського. Зараз він займає посаду доцента кафедри станкового живопису. Місцеві поціновувачі авангардного живопису Олександра Коденко щиро люблять: він у своїх роботах зовсім не прагнути відобразити якісь актуальні події, повністю поглинаючи глядачів своєю «медитативної живописом».

Про військові дії на Донбасі Коденко не любить говорити, називаючи подібні думки і розмови «чорними», очевидно, маючи на увазі негативну енергетику, яку несе з собою війна і окупація.

Також художник уславився своїми незвичними інсталяціями, які вражають непідготовленого обивателя своїй, здавалося б, абсурдністю, але все ж тая в собі прихований глибокий сенс. Гофровані трубочки, поламані стільці, м’ясорубки з хаотично торщащей з них арматурою… Всі ці, на перший погляд, не пов’язані між собою предмети побуту Коденко вміє об’єднати в єдину містерію, дія якої розгортається по одному йому відомим сценарієм.

«Я прийшов у цей світ, щоб розтопити закам’янілі сни, знайти безцінні скарби спокою і подарувати їх вам. І немає початку і кінця. Не можна осягнути Безсмертя, відмірюючи його. Ніхто вам не розповість про те, що лежить між народженням і смертю. Всі ми – сини і дочки Нудьги Життя. Земля-мати будить і кличе кожного. Це дух пише, а не я. Я відпускаю, і все», – так Коденко пояснює глибинну концепцію своєї творчості.
За словами учнів художника, їх гуру вже давно «пішов у Космос і залишається там». Коли у художника немає нових полотен, він створює свої нові творіння на полотнах старих. Таким чином, Коденко показує своєрідний «кругообіг» творчості, не особливо парячись», як відреагують на його чергове дивацтво уїдливі колючі критики.

Чим займається Олександр Коденко сьогодні, крім викладання в коледжі ЛДАКМ? Звичайно ж, багато творить і проводить виставки.

Однією з крайніх виставок Коденко в Луганську стало захід «Тяжіння вічності», де він представив десяток картин, серед яких відомі роботи «Попіл Хіросіми», «Віртуальний простір», «Геометрія Чаші Грааля», «Зали Аменты» та інші.

Однак, мистецтво, крім естетичного задоволення, в ідеалі має ще й годувати свого творця. Картини Коденко мають певний попит, ніж художник користується.

На одному з мистецьких сайтів його авангардні полотна виставлені на продаж за ціною від 40 до 80 тисяч російських рублів (20-40 тисяч гривень) за теплі творіння яскраво сонячних тонів. Раніше, коли роботи луганського художника виставлялися в Амстердамській арт-галереї, ціна на картини Коденко коливалася від 450 до 980 доларів США.

Але не кожен бажаючий зможе володіти картинами Коденко: якщо потенційний покупець не сподобається художнику, Коденко запросто може відмовити у продажу полотна, навіть якщо мова йде про дуже великі суми.

У затишній майстерні метра приємно пахне фарбами і розчинником. Пізньої осені напередодні зими тут дуже холодно, тому Коденко щедро пригощає заглянувших гостей чаєм з печивом. Знімаючи невелике приміщення в центрі міста, художник каже, що, незважаючи на війну та інші негаразди, він щасливий – в цій точці сконцентрована вся гармонія його Всесвіту. Трішки дивакуватий, але дуже глибокий – художник, як і його картини, випромінює Світло, продовжуючи радувати вузьке коло поціновувачів своїми яскравими і загадковими роботами.

Читайте «Черноморку» Telegram і Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2020Всі права захищені