За останній час в Україні навмисно або ненавмисно, але склалася традиція, коли Новий рік знаменується політичним скандалом. І він безпосередньо пов’язаний із настанням самого свята.

Наприклад, у ніч на 1 січня 2016 року «1+1» вирізав кадри з привітання тодішнього президента України Петра Порошенка зі згадкою власника телеканалу, олігарха Ігоря Коломойського.

І поки українці святкували, політтехнолог Банкової Віктор Уколов заявляв про «безпрецедентний випадок цензури», а в посібнику «плюсів» ніяково відовідали, кажучи про радянські пережитки.

Прихід 2019 року в Україні знову вийшов політично резонансним. Вищезгаданий «1+1» за кілька хвилин до півночі, коли на всіх телеканалах країни показали новорічне звернення Порошенка, пустив в ефір звернення тоді ще шоумена Володимира Зеленського з анонсом його походу в президенти.

До слова, привітання п’ятого президента тоді все-таки показали, тільки вже після опівночі.

Зустріч 2020 не пройшла аполітично.  «5 канал»,  що належить Порошенку, і телеканал «Прямий», який пов’язують з екс-президентом, за «плюсівськими» лекалами випустили в ефір його привітання з Новим роком перед Зеленським.

Але сьогодні «Чорноморка» зупиниться на новорічному зверненні Зеленського до нації. Журналіст Роман Кравець вранці 31 грудня стверджував, що на Банковій довго думали про «фішечки» для спічу глави держави.

«Обговорювали навіть варіант в стилі мюзиклу, і врешті вирішили не ризикувати. Привітання буде більш або менш класичним», – написав він у своєму Telegram-каналі.

В результаті в ніч з 31 грудня на 1 січня 2020 року нам презентували 13-хвилинний ролик із привітанням Зеленського, в якому також з’явилися зірки українського шоу-бізнесу, актори «Кварталу 95», перший президент Леонід Кравчук, а також представники нинішньої влади. Але вже, на жаль, традиційно виник політичний скандал, який, судячи зі стрічок соціальних мереж, вирішили прокоментувати буквально всі. Частина з них супроводжувалася хештегом #єрізніця, #какаяразніца і #охнеоднаковомені.

ЩО ЗЕЛЕНСЬКИЙ ЗАЯВИВ У НОВОРІЧНОМУ ЗВЕРНЕННІ 

Президент, вітаючи співгромадян із прийденшнім 2020 роком, вирішив не звертатися до них «незрозумілими термінами», а закликав співгромадян відповісти на питання: хто я? Глава держави вважає, що всі ми «дуже різні», тому не треба ділити українців на «патріотів», «малоросів», «ватників» або «бандерівців».

Зеленський також назвав національну ідею України – бути єдиною успішною процвітаючою країною щодня, де «немає війни, країна, яка повернула своїх людей і свої території, де неважливо, як названа вулиця, тому що вона освітлена і заасфальтована, де немає різниці, біля якого пам’ятника ти чекаєш дівчину, в яку ти закоханий».

Повний текст звернення:

«Дорогі українці.

Зазвичай в новорічному привітанні президента розповідають нам про зростання ВВП, падіння інфляції, імплементації, диверсифікації та інші дуже незрозумілі терміни. Одним словом, стверджують, що насправді ми стали жити краще, просто поки ви цього не помітили і тому дуже часто при зверненні президента ми вимикаємо звук. Чекаємо, поки він закінчить свою казку, щоб нарешті перейти до шампанського, бутербродів зі шпротами і олів’є.

Сьогодні буде інакше. Давайте сьогодні кожен чесно відповість сам собі на важливе питання: хто я? Президент України, успішний адвокат, звичайна домогосподарка, студент-філософ із Могилянки, агроном із Черкащини. Хто я? Колишній фотограф, який захищає країну на Сході? Колишній фізик, який миє посуд у Італії? Або колишній хімік, який будує висотку в Новосибірську? Донецький лікар, який переїхав і відкрив власну практику? Або вчитель із Луганська, який переїхав, два роки таксував, і в кінці-кінців повернувся? Хто я? Той, хто десять років живе за кордоном і любить Україну в Інтернеті? Той, хто втратив все в Криму, і почав все з нуля в Харкові? Айтішник, який мріє втекти з країни? Або полонений, який мріяв повернутися додому?

Хто я? Житель Івано-Франківська, який захищає свою рідну мову? Уродженець Гурзуфа, який зберігає свою рідну мову? Житель Берегового, який зберігає свою рідну мову? Або житель Краматорська, який говорить своєю рідною мовою? Той, хто вивчив українську? Тому що це нормально знати державну мову. Той, хто не хоче цього робити? Хто я? Той, хто платить податки? Хто підрізає на дорозі? Тримає вдома собаку? Рудий? Мусульманин? Має вади слуху? Ненавидить оливки? Ліберал? Відмінник? Той, хто не дивився «Гру престолів»? Сангвінік? Веган? Козеріг? Не поступається місцем у метро? Донор крові? Відмовився від пластику? Це кожен з нас. Це українці. Такі як є. Не ідеальні і не святі. Тому що просто люди. Живі. Зі своїми недоліками і «тарганами». Але в нашому паспорті не вказано, правильний чи неправильний українець. Ні рядка «патріот», «малорос», «ватник» або «бандерівець». Там написано: «Громадянин України», який має права і обов’язки. Ми з вами дуже різні.

Так хто ж ми? 73%, які обрали президента. 25%, які його не сприймають. Ті, хто не ходив на вибори? Ті, хто відзначає Різдво 25 грудня? Ті, хто сьомого січня? Хто знайомий 100 років? Ті, хто зустрівся в 2014-му? Ті, хто зробили найбільший в світі літак, і ставлять заглушку замість ременя безпеки? Читаємо Жадана або слухаємо Марув? Дивимося «Іронію долі» або «Один вдома». Вболіваємо за «Динамо» чи «Шахтар»? Або разом за Ломаченка і Усика. Ті, хто святкують 8 Березня? Або, навпаки, вважають його пережитком «совка»? Йдемо в неділю до церкви або нічого не робимо в суботу? Ми ті, хто говорить: «Я тебе люблю» або «Я тебе кохаю». Все це і є ми.

І як же нам, таким різним, жити далі разом? Відгородитися? Відгородитися величезним парканом? Хто переконав нас, що наші відмінності мають значення. А раптом це не так? Уявіть собі, хіба нас мало що об’єднує? Ми все одно пишаємося великими українцями. Перестали б їх поважати, дізнавшись, за кого на виборах голосували б Шевченко чи Леся Українка? Якби Сковорода чи Хмельницький мали б різні погляди щодо НАТО? Нам було б важливо, до якої церкви ходять Каденюк і Лобановський? Що думають Антонов або Корольов про розмитнення автомобілів? І як Ступка або Биков ставляться до «нормандського формату»? Ми цінуємо їх за інше, тому що цінуємо ми насправді інше.

Ми однаково раділи, коли наші вийшли на «Євро». Всі однаково усміхаємося, коли їдемо по рівній дорозі. Однаково радіємо народженню первістка. І не важливо, хлопчика чи дівчинки. Ми щасливі, якщо закохані хоч в Слов’янську, хоч в Дрогобичі. І хрести на могилах наших солдатів що в Тернополі, що в Кривому Розі не змагаються в патріотизмі. А коли повернулися наші моряки і наші полонені , ми плакали від щастя все: і україномовні, і російськомовні, і звичайна домогосподарка , і успішний адвокат, і президент України.

У нашій історії чимало епізодів, які нас об’єднують. І ми навчилися бути єдиною країною епізодично. У новому році нам треба бути єдиною країною щодня.  Це повинно стати нашою національною ідеєю. Навчитися жити разом в повазі заради майбутнього своєї країни. Адже ми представляємо його однаково – це успішна і процвітаюча країна, де немає війни, країна, яка повернула своїх людей і свої території. Де неважливо, як названа вулиця, тому що вона освітлена і заасфальтована. Де немає різниці, біля якого пам’ятника ти чекаєш дівчину, в яку ти закоханий. Якщо ми бачимо майбутнє однаково, це повинно нас об’єднати.

Дорогі українці! У новому 2020 році я бажаю всім нам поважати один одного, бути здоровими, мати достаток і багато приводів посміхатися. Бажаю всім добре відпочити, виспатися, а не переїсти і, звичайно, легкого і приємного запаморочення вранці. Миру всім нам. Давайте пам’ятати, що любити Україну значить любити всіх українців, в якому б куточку нашої країни вони б не народилися».

ЯК ВІДРЕАГУВАЛИ УКРАЇНЦІ

«Шок. Хто вселив нашому президентові, що ми роз’єднані? І що нашою національною ідеєю повинно бути об’єднання країни? Яка і так ЄДИНА! А не боротьба із зовнішнім ворогом, який і воює з нами міфом про нашу роз’єднаності? Який і ділив Україну на різні частини і сорти? Тобто, ми тепер слідом за Росією говоримо вже голосно і офіційно, що нам треба займатися своїм «громадянським конфліктом»? Шукати внутрішній консенсус? А не захищати свою єдину Україну від зовнішнього агресора, про який в новорічному спічі президента не було сказано ні слова? І якого більшість громадян єдиної України вважають агресором і на мир з яким за будь-яку ціну не погоджується також більшість українців. Загалом, з 2020-м. Виклики ясні.

І, до речі, вчора просто вже не з руки було писати, Новий рік все ж наступав. Але на «плюсах» маніфест реальної політики нової влади в спічі президента попередили тематичним номером про те, що Квартал – це Україна і Лего, що складається з різних частин (було як і в мові Зеленського використано назви різних міст і місць країни). Підкріпили меседж про те, що головне – подолати «гуманітарний конфлікт» всередині країни – ще й спосіб новорічного столу, який, мовляв, немислимий без оселедця під шубою, коньяку, олів’є і… аджики. Аджика – це типу всі незгодні, так що в її страви додавати не треба, просто поставити на столі», – заявила медіаексперт Наталія Лігачова.

«У наступному році я бажаю Україні та її громадянам не тільки повернути ув’язнених, але і самого головного. Того, без чого неможлива не поява нових полонених. Того, без чого неможливо не поява нових загиблих. Того, без чого неможливе повернення наших територій і прихід справжнього світу. Я бажаю всім нам одного – перемоги! Тому що без неї у нас немає майбутнього. Тому що без неї ми не будемо мати свою країну. Тому що мені не байдуже назва вулиць, по яким я ходжу в своєму місті. Я хочу ходити по проспекту Бандери, а не Сталіна. І до речі, Степан Андрійович, зі святом!» – написав на своїй сторінці в Facebook кінорежисер, колишній політв’язень Кремля Олег Сенцов.

«Ідея об’єднання країни – безумовно найважливіша. Ось тільки привітання Путіна при цьому країну навпаки – розколює. У країни вже був мир з Путіним – і країна ледь не зникла. І щоб країна жила, віддали життя тисячі її найкращих громадян, які відмовилися шукати мир зі своїми вбивцями.

Щоб об’єднати країну, треба побудувати державу, владу, інститути, інструменти, професіоналізм, кадри – все це в країні не працює по-сучасному, і країну саме від цього хитає, вона не може поставити собі напрямок і швидкість, вона слабка, тому що не організована. Люди шукають владу – і не знаходять. Владу саму хитає, і всі це бачать, хто зі зловтіхою, хто з болем. А влада шукає опору не в своїх людях – а в чому попало, і навіть у ворогах. І саме це провокує агресора.

Що гостро необхідно для держави? Правильна організація. Вітаючи ворога, ти визнаєш свою слабкість і нездатність конкурувати. Побудувати державу – значить стати дієздатним, суб’єктним, тому дієздатність України Путін і хоче знищити.

Державу, як вчить історія, об’єднують не благаннями і поступками. Державу об’єднують працею і розумом, залізом і кров’ю. Україну об’єднає тільки одне – робота на перемогу», – вважає журналіст Юрій Бутусов.

«Фінальна пісня 95-го кварталу – ось на що схожий виступ президента. Добре, професійно, бере за душу, вибиває сльозу (і не тільки у «звичайної домогосподарки») – і ні про що. Торгівля емоціями, замість змістовної бесіди – це як пропонувати самі прянощі замість того, щоб приправляти ними справжню їжу. Розмови про вселенську любов – це прекрасно, якщо вони не маскують порожнечу в бюджеті й у світогляді. Я не знаю, як Биков ставився б до Нормандского формату, але я пам’ятаю, як він відповідав на заклики до любові:

«Ось в Берліні, де-небудь на найвищій вцілілої стіни я з величезною любов’ю напишу: «Руїнами Рейхстагу задоволений!». І можна хоч додому, сади обприскувати».

У нас попереду багато любові. Але до неї треба пройти через руїни Рейхстагу. І вони у кожного – свої», – прокоментував журналіст Євген Лешан.

«Я от все думала, звідки взялося це «неважливо, яка вулиця, які пам’ятники»? І чому воно мені таке знайоме? А потім згадала. Це ж просто перефразована радянська мантра: “Моя адреса не дім і не вулиця, моя адреса – Радянський Союз!”», – написала на своїй сторінці у Facebook журналістка Катерина Лісунова.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook