Про це в інтерв’ю «Чорноморці» розповів кандидат історичних наук, автор десятків статей і декількох книг по історії Криму, громадський діяч Сергій Громенко, який був очевидцем подій 2014 року на українському півострові.
Я був учасником опору. Не було опору тільки в одному місці в Криму – в Севастополі. Там ця ідея російськості і переваги Чорноморського флоту зробила в принципі будь-який опір неефективним. Тому в Севастополі вже 23 лютого вибирали першого так званого «народного мера». У нас іноді думають, що «народні мери» – це донбаська тема. Але перший російський «народний мер» в Україні був севастопольський. Вони не соромилися того, що це був російський громадянин Олексій Чалий, навіть не українець.
Дізнайтеся більше в спецпроекті «Чорноморки»: Сергій Громенко: Для росіян Крим – пропуск в античну історію, якої у самої Росії немає
Коли вони таку штуку з «народними зборами» і «народними мерами» спробували організувати в Сімферополі 26 лютого, у них не вийшло. Там вже велика кількість кримських татар, кримських українців, кримських етнічних росіян (!) із футбольних ультрас і представників інших народів зібралися і цілий день стояли, щоб не допустити повторення севастопольського сценарію. І не допустили. Росія була змушена в ніч на 27 лютого вдатися до відкритої агресії. Хоча «зелені чоловічки» були без знаків розрізнення, всі вже зрозуміли, що до чого. І навіть після того, як сталося це військове захоплення, в Криму відбувалися масові акції протесту.
Не всі військові в Криму склали зброю. Ми знаємо, що загинули щонайменше двоє військових, один взагалі в перестрілці при штурмі фотограмметричного центру в Сімферополі, Микола Кокурін. Іронія долі, етнічний росіянин загинув за Україну, захищаючись від російської армії. Ми знаємо, що почали гинути мирні активісти, був убитий Решат Аметов. Незважаючи на це все народний опір і неприйняття окупація тривали.
Поки росіяни не почали блокувати українські військові частини, я думав, що може ще обійдеться хоча б абхазьким сценарієм. Але після того, як так званий «референдум», який переносився тричі, був призначений на 16 березня, стало зрозуміло, що вже ніяких незалежностей не буде. Що буде (незаконна – ред.) анексія вперше з 1945 року. Тоді я зрозумів, що вже мирний опір нічого не дасть, і поїхав з Криму. Щоб не залишатися під окупацією, тому що це вже було небезпечно і для здоров’я, і для життя.
Деякі герої продовжували свій протест і пізніше, окремі військові захищали Крим від російської навали. У тому, що нам не вдалося його утримати, немає ніякої провини українців у Криму. Центральна влада не звертала увагу на небезпеку російського вторгнення багато років. Для багатьох правоохоронців головними ворогами в Криму були кримські татари, а не росіяни.
Фото: Віталій Головін
Читайте також: Гаяна Юксель: Мовчання – припинення деокупації Криму
© Чорноморська телерадіокомпанія, 2024Всі права захищені