ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
8
3
4
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
8
3
4
В центрі уваги
Сьогодні Україна вшановує пам’ять жертв Голодоморів
  28 Листопада 2020 11:06
|
  462

Сьогодні Україна вшановує пам’ять жертв Голодоморів

Сьогодні Україна вшановує пам’ять жертв Голодоморів

О 16.00 в кожній домівці українці запалять свічки пам’яті та приєднаються до загальнонаціональної хвилини мовчання.

У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Утім, наймасштабнішим був Голод 1932-1933 років – саме його нині називають геноцидом українського народу, здійсненим сталінським режимом, пише «Укрінформ». Українські селяни стали наступними жертвами тодішньої влади після тотальних репресій щодо української інтелігенції та духівництва.

Масовому голоду в Україні передувала низка подій. Так, 18 листопада 1932 року, вийшла Постанова ЦК КП(б)У «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», яка передбачала покарання за невиконання планів заготівлі зерна – сільські господарства каралися натуральними штрафами, тобто конфіскацією 15-місячної норми м’яса. Згодом перелік компенсаційних харчів було розширено картоплею і салом, наприкінці року – продуктами тривалого зберігання. Окрім того, видана цього ж дня Постанова «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп» дозволяла відбирати у селян хліб за статтею «контрреволюційні злочини».

Читайте також: Сьогодні – День пам’яті жертв голодоморів

Вже через кілька днів, 26 листопада, вийшов наказ наркома юстиції і генерального прокурора УРСР, в якому наголошувалося на тому, що «репресії є одним з потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі». Таким чином, штучно створений голод став добре продуманою та ретельно замаскованою каральною операцією.

Передусім, в українських селян було відібрано вирощене ними зерно, далі численними натуральними штрафами та обшуками були відібрані останні запаси продовольства. У грудні 1932 року у 82 районах України була заборонена торгівля продуктами, також припинилися поставки промислових товарів. На початку 1933 року забороною виїзду із охопленої голодом України, селян було позбавлено останніх надій на порятунок. Залишившись без хліба, голодуючі селянські сім’ї вживали у їжу різні сурогати: кукурудзяні качани і стебла, просіяне лушпиння, сушену солому, гнилі кавуни і буряки, картопляне лушпиння, стручки акації, товчену кору і листя дерев.

Терор голодом, що тривав в Україні протягом 22-х місяців, забрав життя майже 4 мільйонів людей.

Ще 30 січня 1930 року вийшла постанова Політбюро ЦК ВКП(б) СРСР «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств», що поклало початок найстрашнішої в історії України трагедії – Голодомору 1932-1933 років, нагадала Армія.Inform. Появі цього документа передував виступ Сталіна на одному з партійних збіговиськ, де він сказав: «Навіть сьогодні, більш як через 10 років після революції, нашим головним і єдиним серйозним ворогом залишається український селянин-куркуль. Треба, товариші, щось з ним робити…»

До Сибіру на… перевиховання

Ця постанова з’явилася під грифом «цілком таємно» і її ніхто, окрім перших осіб колишнього СРСР, не бачив 70 років: увесь цей час її зберігали в архіві ЦК КПРС. І навіть після розпаду Радянського Союзу до неї майже 10 років не доходили руки ні представників нової російської влади, ні тим більш істориків. Аж у 2020-му цей документ віднайшли. Він поділяв українських селян на три категорії: тих, кого треба ізолювати в концтаборах або розстріляти, вислати у «віддалені місцевості» СРСР або ж переселити на землі за межами колгоспів. У селян, які не бажали вступити до колгоспів, автори постанови передбачили конфіскацію землі та майна. Її виконання покладалося на місцевих керівників і, звісно, чекістів. Їм належало заслати до Сибіру 60 тисяч куркулів, 150 тисяч осіб «просто депортувати». При цьому всі члени родин куркулів підлягали виселенню з домівок. Зокрема й немовлята…

Якщо ж хтось із «куркулів та підкуркульників захоче залишитися на місці й попроситься в колгосп, то Політбюро КПРС наказувало за ними вести особливий нагляд, а для проживання їм надати «засоби виробництва в мінімально необхідних для ведення господарства розмірах». Розкуркулення проводилося прискореними темпами. Це видно з листа інспектора Наркомзему УРСР М. Сукача від 19 лютого 1930 року своєму керівництву:

«Ліквідація куркуля як класу почалася у двадцятих числах січня. Розкуркулено вже 4 236 господарств, що становить приблизно 50 відсотків від усіх куркульських господарств. Треба разом з тим зазначити, що справа розкуркулення… в окремих районах і селах мала багато перекручувань директив центру. Наприклад… актив, озброївшись мисливськими рушницями, а також притягнувши зо два десятки червоноармійців, попрямував до куркульських дворів і почав розкуркулювати, забираючи не лише засоби виробництва, а й різні дрібні хатні речі: подушки, килимки, залізні ложки, годинники-будильники, шматки мила тощо. У с. Крутьках комісія з розкуркулювання прибарахлилася, привласнюючи розкуркулені речі, навіть голова комісії, член партії з райцентру Мацієвич, узяв собі сім вироблених овчин на кожух».

А ось як згадувала цей процес на Київщині Ніна Ведмідь — жителька села Гребінки Васильківського району:

«До нас прийшли вночі. Ще малий брат Володимир був у колисці, його замотали в укривало й винесли з хати. А там підвода стояла вже. Обрізали вервечки й матір зв’язали. Мене босеньку в батьків піджак замотали. Вкинули нас у віз і повезли. А це було вночі, а дорога була вже грузька, віз був драний і мене загубили, я випала з воза. Як мати стала кричати, що нема дитини, ну то вони вернулися, витягнули мене з цеї грязі. Везли нас і привезли на Рокитянську станцію. І там був пункт, де нас розвантажували. А потім повантажили нас у поїзда. Мені якась жінка принесла пальтечко і черевички. І привезли в Архангельське нас — ліс, тайга, мороз… і вивантажили з поїзда. А нас у матері було ж троє. Старший брат із 23-го року він, а я із 25-го, а той маленький із 27-го. Ну куди ж вона піде в снігу із трьома малими дітьми. То вона почала так дико кричати. Аж там був неподалік барак, де були ті, кого раніше привезли. Вони почули та забрали нас».

За спогадами людей, які пережили цю трагедію, під час розкуркулення радянська влада спиралася не лише на партфункціонерів, чиновників і ОДПУ, а й на звичайних ледарів і гультяїв, а також задурманених радянською пропагандою селян — так званих активістів. Деякі «активісти» вирізнялися надзвичайною жорстокістю у ставленні до своїх же односельців. Російсько-комуністичний режим не гребував жодними засобами під час розкуркулення, спонукаючи дітей відрікатися від батьків-куркулів! З таких робили героїв, закликаючи молодь наслідувати їхній приклад. Досить показовою є історія Павлика Морозова, на прикладі якого виховували дітей понад пів століття. За час розкуркулення було знищено більш як 350 тисяч селянських господарств, позбавлено землі й майна понад 1,5 мільйона людей. Більше ніж половину куркулів вислали до Сибіру та інших віддалених регіонів «єдиного й неозорого».

«Я ніколи не був ворогом радянської влади…»

Українські селяни все ж намагалися шукати правду й тому зверталися до влади. Йосип Безпалько – один із них. У листі до уряду Української РСР він писав:

«Я, відповідно до постанови Оріхівської селищної ради, підлягаю висилці на Соловки як син колишнього куркуля-батька. До революції мені було 16 років, я ще не мав поняття дорослої людини про право власності та про експлуатацію людиною людини. З 1922 р. по 1929 р. обкладався нормальним сільськогосподарським податком, жив самостійно й не був позбавлений виборчих прав. І тільки в 1929 р. до мого сільськогосподарського податку було додано 50 %, а всього заплатив 97 руб. Таким чином ця цифра та обставини справи говорять за те, що у мене не куркульське господарство і що я старої куркульської ідеології по своїй молодості ще не міг засвоїти, а засвоїв зовсім нову течію трудового народу, якої я й дотримуюся протягом 12 років.

Ніколи я не виступав проти заходів радянської влади, не був судимий і дотепер не признавався шкідливим елементом радянської влади. Якщо мій батько вважається експлуататором, то я за це не повинен нести покарання, бо я особисто не був експлуататором і нічого спільного з ним не маю. А тому прошу Центральний виконавчий комітет звернути особливу увагу на неправильне моє виселення на Соловки».

Слова простого селянина не розчулили тих, кому він адресував свій лист: Йосипа Безпалька позбавили всього майна й відправили на Соловки. Там і загубилися його сліди. Як і багатьох інших українських «куркулів», «націоналістів», «ворогів народу». Цей розстрільний полігон, у який кацапсько-більшовицька влада перетворила острів, став братською могилою не лише для української інтелігенції, а й для українського селянства – людей, що любили свою землю й уміло на ній господарювали.

Розкуркулення українського селянства стало особистою трагедією для мільйонів людей. Історики-дослідники Голодомору 1932-1933 років називають приблизні цифри щодо його жертв. А скільки загинуло голодною смертю, опинившись без землі, майна й засобів існування у роки, що передували Голодомору, невідомо. Як невідома й кількість українських селян, що не повернулися на рідну землю з Колими, з віддалених районів радянської імперії, куди їх відправили як представників «ворожого класу».

Читайте також: Пам’ять: убиті голодомором

«Чорноморка» в Telegram і Facebook 

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2021Всі права захищені