Здається, ми стали забувати про те, які важливі деталі. Особливо ті деталі, з яких складаються образи і портрети тих людей, яким ми віддали відповідальність за наше майбутнє.

Ми забули про сумне явище під смішною назвою «тушки». І про те, як іноді непомітно можна прокинутися в абсолютно іншій країні, якщо ігнорувати тривожні прояви, які читаються в маленьких штрихах і деталях. І про те, що іноді пам’ятати своє минуле – це важливо.

Давайте-но, наприклад, згадаємо, що узурпація влади Віктором Януковичем колись почалася з одного рішення Конституційного суду (КСУ). Навесні 2010 року КСУ вирішив, «що окремі народні депутати України, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, та які ініціювали створення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, мають право брати участь у формуванні коаліції депутатських фракцій».

Це саме рішення КСУ (воно було остаточним і не могло бути оскаржене) дозволило тоді найбільшій у парламенті «Партії регіонів» створити надпотужну коаліцію. Ця коаліція за першим же помахом руки президентського диригента приймала ті рішення, які потрібні були «вічнолегітимному» Януковичу.

Рецепт створення коаліції був гранично простий. Після рішення КСУ «Партія регіонів» змогла привернути до себе в коаліцію не фракції, а окремих депутатів – так званих «тушок», які пройшли до ВР за списками однієї партії, але потім перейшли до іншої. Ну і тут вже, коли з допомогою політичного тиску (шантажем та підкупом) прийняття потрібних рішень для режиму Януковича перестало бути проблемним.

Віктор Янукович, спасибі КСУ ж, був наділений фактично надповноваженнями: йому дозволили розпускати парламент, поки той не прийме необхідне рішення, одноосібно призначати потрібних чиновників на місцях, дали ще безліч різних «владних» плюшок, після чого всі почали говорити про те, що в Україні з’явилася «квазі-монархія, при якій суд благословляє порушення законів».

Ось із цього самого рішення Конституційного суду (сформувавши нам майже тоталітарну вертикаль влади) почалася вся ця карусель історій з врадієвскими трагедіями, розкраденими грошима країни, золотими батонами, кинутими в захоплених держбудинках страусами і тисячами смертей, які почалися з розстрілів на Майдані і продовжилися після заклику Януковича до Росії «ввести війська». Ну, і кримінальна справа про узурпацію влади Януковичем же теж була розпочата на підставі цього рішення.

Так ми добиралися до найцікавішого. До того, як штрихи з минулого можуть впливати на майбутнє.

Як пише Kyiv Post, наш нинішній глава Офісу президента Андрій Богдан (якого, як ми пам’ятаємо, повинні були люструвати за роботу в уряді Азарова, але Богдан люструватися не захотів), як виявилося, – фігурант кримінальної справи про узурпацію влади Януковичем.

З’ясувалося, що після Євромайдану колишній суддя Конституційного суду Петро Стецюк дав свідчення. І розповів, як в 2010 році Богдан чинив на нього тиск, щоб змусити винести рішення на користь Януковича.

Те саме рішення, яким Конституційний суд дозволив індивідуальне членство депутатів в коаліції фракцій, фактично дозволивши існування депутатів-«тушок». Що, як ми вже згадали, дозволило Януковичу взяти під контроль парламент.

Про існування такого свідчення Kyiv Post повідомили два джерела, які мали доступ до матеріалів справи. Стецюк відмовився коментувати своє свідчення. При тому, що тоді, в 2010 році, сам суддя не підтримав це рішення.

Богдан назвав свідчення «брехнею». Він же в той період, коли КСУ міняв конституційний лад в країні, був уповноваженим з антикорупційної політики в уряді Миколи Азарова. Цю посаду обіймав в 2010-2014 роках. За судову систему в адміністрації Януковича тоді відповідав Андрій Портнов, якого Богдан називає своїм давнім другом. І судячи з того, як розслаблено Портнов себе почуває з моменту зміни керівництва країни, можемо припустити, що дружні узи ці міцні і надійні.

Але повернемося до кримінальної справи. Як пише Kyiv Post, управління спеціальних розслідувань ГПУ Сергія Горбатюка підготувало підозру одному з колишніх суддів Конституційного суду у справі про узурпацію влади Януковичем, і працювало над підозрами іншим суддям Конституційного суду. Однак, за словами Горбатюка, колишній генеральний прокурор Юрій Луценко заблокував цю підозру, відмовляючись її підписувати.

Тепер, як пишуть журналісти, доля справи залежить від нового генерального прокурора Руслана Рябошапки, який у 2007-2010 роках разом з Богданом працював у Міністерстві юстиції. І, судячи з усього, також входить в коло людей, яким надано особливу довіру.

Це все – ще один штрих до портрета.

Як і, наприклад, історія, яку нам розповіли журналісти «Схем». За їх даними Богдан був у складі урядової делегації на чолі з Азаровим, яка літала на переговори в Санкт-Петербург 19-20 листопада 2013 року. Вже на наступний день після повернення делегації з Росії, український уряд різко змінив геополітичний курс країни. У бік Росії. Раптово відвернувшись від вже розпочатого процесу підписання Україною угоди про асоціацію з Євросоюзом. Це все, як ми пам’ятаємо, поклало початок тим подіям, які зараз сприймаємо як Революцію гідності.

Всі ці штрихи до різних портретів тих, хто зараз має визначати куди і як будуть розвиватися наші з вами можливості, наштовхують нас на думку, що ці люди не настільки недосвідчені в політиці, як їм хотілося б здаватися. І на думку про те, що вони все ж вміють робити висновки зі свого досвіду. Хоча іноді здається, що це не так.

Цього разу, наприклад, вони вчаться не привертати увагу до тривожних нюансів.

Закони ламаються вже не так байдуже-показово. Та й отримання абсолютної влади організовано так, щоб воно відбувалося під захоплені овації натовпу і під виглядом вкрай благих намірів. І хочеться вірити, що цього разу вийде дійсно щось хороше для перспектив країни. Але оптимізм весь час спотикається об ці дрібні штрихи до портретів.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Черноморку» Telegram і Facebook