Наприкінці січня відбулася гучна відставка в кремлівському королівстві – пішов (або його пішли?) Владислав Сурков. Той, який за документами був помічником президента РФ, а за фактом курував терористичні угруповання «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка», займався політикою Кремля щодо України в цілому, а у вільний від роботи час марив «довгою державою Путіна», ідеологія якого дуже схожа на гітлерівський Третій рейх.

І ось через місяць після відставки, протягом якого Сурков планував медитувати, він вирішив вийти в друк. Вранці 26 лютого на сайті російського видання «Актуальні коментарі» з’явилося інтерв’ю екс-помічника Путіна з заголовком «Мені цікаво діяти проти реальності».

І відразу ж цікавий нюанс. Що ви, шановні читачі, знаєте про «Актуальні коментарі»? Думаю, що практично нічого. Більш того, підозрюю, що ви ніколи про них не чули і, тим більше, не заходили на їх сайт.

А засновником і видавцем цього сайту є російський фонд «Центр політичної кон’юнктури». Його директор – так званий «політолог» Андрій Чеснаков, більш відомий як балакуча голова Суркова. Подробиці «Чорноморка» писала в цьому блозі.

Тобто, колишній (?) куратор терористів «Л/ДНР» вибрав собі не те, що комфортного співрозмовника, який би занурив інтерв’юйованого в «теплу ванну», а просто-напросто свого де-факто прес-секретаря, поговоривши сам із собою.

Можливо, саме тому Сурков настільки розійшовся у своїй ненависті до України в ході інтерв’ю, що недавній випуск з серіалу про Путіна на українську тематику виглядає невинним дитячим лепетом.

Про причини своєї відставки Сурков прямо не каже, даючи натяки, але визнає, що частково це відбулося через «зміни контексту». Також він додає, що пішов за власним бажанням – «це була чиста самоволка».

Зауважте, що, коментуючи ту саму «зміну контексту», він дуже хитро пускає в хід кремлівську тезу про те, що Донбас – це вже нібито не Україна.

«Так кому ці причини цікаві? Може, наступного разу? Не знаю. Треба якось не збрехати, але і чого зайвого не сказати… Я ж Донбасом і Україною займався в основному. Контекст змінився, скажімо так. Тобто, у підсумку я повинен був продовжувати займатися ними. Але контекст змінився… Я краще не буду сам тут нічого пояснювати. Але і повністю йти від відповіді не буду. Мені вдалося деякі коменти про мій відхід прочитати. Деякі досить правильні. Неточні, звичайно, в деталях і не дуже, можливо, доброзичливі, але по суті, в цілому вірні. Тоді ще відразу, в січні, Володимир Соловйов описав причини… Соловйов з «Коммерса», – заявив Сурков.

Що ж писав Соловйов про відставку Суркова? Далі цитата.

«Він (Сурков – ред.) їм (українській владі – ред.) абсолютно не довіряв і вважав, що з українською стороною неможливо домовитися незалежно від того, хто працює в Києві президентом – Петро Порошенко або Володимир Зеленський. Непримиренною була і його позиція по Донбасу. Він симпатизував «ДНР» і «ЛНР», і вважав, що «невизнані республіки» повинні стати зоною виняткового впливу Росії – зі спеціальними повноваженнями, власною владою, якої гарантована широка автономія від Києва, своїми силовими структурами на кшталт «народної міліції». Причому все це має законодавчо оформити українська сторона, закріпивши в конституції України особливий статус для Донбасу. Донбас, за Сурковим, це регіон, на який не поширюється дія українських законів. Сурков виходив з того, що антиросійські санкції Заходу, введені у зв’язку з конфліктом на сході України, це надовго або навіть назавжди. А раз так в переговорах з Києвом не варто йти на компроміси. Замість цього слід зосередитися на роботі з розвалу сформованого санкційного інтернаціоналу».

Але повернемося до інтерв’ю.

Сурков, запевняє, що йти у відставку йому не шкода.

«Було б шкода, що не пішов би. Чіплявся б. Змирився б із зміною контексту. Але давно пора. Вже тоді (у 2013 році – ред.) зрозумів, що мені немає місця в системі. Я, звичайно, створював цю систему, але ніколи не був її частиною. Це не проблема системи, це моя проблема. Відчуваю відчуження. Не тому, що мені щось не подобається. Як раз подобається. Просто я не вмію займатися чимось довше п’яти років», – заявив він.

Також екс-куратор терористів на тимчасово окупованих територіях Донбасу каже, що вибрав Україну напрямком своєї роботи нібито «чисто інтуїтивно».

«Ніхто мені не підказував і сам я нічого не знав. Та й ніхто, напевно, не знав. Я просто відчув – буде велика справа. Здогадався вже тоді, коли нічого ще не почало відбуватися, що буде справжня боротьба з Заходом. Серйозна. З жертвами і санкціями. Тому що Захід не зупиниться ні перед тим, ні перед іншим. Та й ми за ціною не постоїмо. Правда, передчував. Сам зараз дивуюся, як я це передбачав ще влітку 13-го року. У повній тодішній тиші. Так все і сталося. Пишаюся, що був учасником.

Але минули ті ж п’ять років… Почалося природне гальмування і цього проекту. Я б, звичайно, у звичайній ситуації не став би відпрошуватися з такої гарячої ділянки. Оскільки це було б безвідповідально. Але і ділянка більш-менш охолола, і головне, контекст змінився. Не міг же я п’ять років йти в одному напрямку, а потім різко повернути голоблі і рушити в протилежному. Я б про це з самим собою ні за що не домовився. Так у мене з’явилися і причина, і привід піти остаточно», – сказав він Чеснакову.

Йти з політики, за словами Суркова, він не буде. Каже, що за переконаннями він – «русский», а за вибором – «путініст, почасти єретичного спрямування».

«Я завжди цікавився політикою. І до приходу на держслужбу. І після буду. Оскільки великих справ у мене поки немає, буду практикувати малі політичні форми. А саме: кухонні дебати. Або виступи у чарочних для малознайомих товаришів по чарці. Чи твір трактату не для друку про надання часткових виборчих прав ботам в якості першого кроку до емансипації віртуальної особистості. А це і є без жартів. Майбутнє визріває не в мейнстрімі. Не в президіях. А як раз на кухнях і в чарочних. І в дивних трактатах. На темному і тихому дні інформаційного потоку», – заявив відставлений кремлівський чиновник.

Перехід на українську тематику в інтерв’ю позначився і зміною тону спікера. Сурков в кращих традиціях диких кремлівських пропагандистів, напевно, з піною у рота почав розповідати, що України нібито немає, а Росії потрібно займатися «примусом силою до братських відносин».

Важливо: Про Крим «без крові»: нагадування про міфі Кремля в День кримського опору російської окупації

Вашій увазі тирада Суркова:

«України (нібито – ред.) немає. Є українство. Тобто, специфічний розлад умів. Дивним чином доведене до крайніх ступенів захоплення етнографією. Таке криваве краєзнавство. Сумбур замість держави. Борщ, Бандера, бандура є. А нації (нібито – ред.) немає. Брошура «Самостійна Україна» (мова про брошуру Миколи Міхновського – ред.) є, а України (нібито – ред.) немає. Питання тільки в тому, України вже немає, або поки ще немає?

Я, як не дивно, укрооптиміст. Тобто, вважаю, що України немає поки що. Але з часом вона все-таки буде. Хохли (українці – ред.) хлопці вперті, вони зроблять. Однак, яка саме це буде Україна, в яких межах вона буде існувати і навіть, може бути, скільки буде Україн – питання (нібито – ред.) відкриті. І у вирішенні цих питань Росії так чи інакше доведеться брати участь.

Відносини з Україною ніколи не були простими, навіть коли Україна була у складі Росії (СРСР – ред.). Україна для імперської та радянської бюрократії завжди була справою клопіткою. То отаман Полуботок підведе, то западенці (нібито – ред.) до Гітлера перекинуться. Примус силою до братських відносин – єдиний метод, що історично довів ефективність на українському напрямку. Не думаю, що буде винайдено якийсь інший».

Цікаво: Попи, війна і «русский мир»: чого навчають у школах «ЛНР»?

«Сурков зі своїми перлами про Україну виглядає, як закомплексований «стратег», мнящий про себе більше, ніж коштує – як та шавка, яка намагається гавкати на слона, відчуваючи в цьому свою велич. Не шуміть, добродію. Україна живе незалежно від уявлення про неї відставного шовініста», – написав у своєму мікроблозі в Twitter міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Сурков – зі своїми перлами про Україну – виглядає, як закомплексований “стратег”, мнящий про себе більше, ніж варто – як та шавка, яка намагається гавкати на слона, відчуваючи в цьому свою велич. Не шуміть, добродію.
Україна живе незалежно уявлення про неї відставного шовініста.

— Arsen Avakov (@AvakovArsen) February 26, 2020

«Хтось Сурков, оператор передачі кешу з казни РФ в руки бандитів з Донбасу, приміряв на себе роль «мислителя». З української теми його посунули, з’явився вільний час. Ми б і не знали про існування цього чоловічка, але його країна агресивно зжерла нашу землю, а він, немов гвинтик в зубному протезі, в цьому їй допомагав. Але щоб гвинтик вмів говорити!? І думати?! Небувале російське диво. І чого воно тільки не наговорило. Але обговорювати цей потік сенсу немає. Тому як і гвинтика немає. Випав», – зазначив на своїй сторінці у Facebook народний депутат V та VII скликань Володимир Курінний.

«Для тих, хто досі бачить мир в очах Путіна, почитайте, що думає про це його ліва півкуля Сурков в сьогоднішньому інтерв’ю. Путін змінює радників, але ніколи не змінить політику знищення України. Головне, щоб люди на Банковій не стали його союзниками у цьому», – вважає прес-секретар п’ятого президента Петра Порошенка Святослав Цеголко.

Читайте також: Паспорта РФ на Донбасі: які проблеми чекають «нових росіян»?

«Людина вважає, що рознести два регіони в друзки, відправити на той світ більше 10 тисяч людей, а 2-3 мільйони взяти в заручники, щоб вони жили в злиднях вже шостий рік – це «весело». І що «України немає. Є українство».

З таким ставленням у когось ще є питання, чому переговорний процес щодо мирного врегулювання п’ять років стоїть на місці?» – підкреслив у своєму Telegram-каналі російський журналіст Ілля Барабанов.

Важливо: «Будемо говорити, як із твариною?»: у Криму «поліція» била і катувала 17-річного кримського татарина

Читайте: Дебальцеве: п’ять років в полоні «руского міра»

Читайте також: Ми можемо повернути Крим достатньо швидко, – Сенченко

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

«Чорноморка» в Telegram і Facebook