Світлана Тіхановська. Марія Колесникова. Вероніка Цепкало. Антон Родненков. Іван Кравцов. Максим Знак. Ольга Ковалькова. Ще півтора-два місяці тому ці імена були взагалі невідомі пересічному українцеві, але все змінилося після 9 серпня. Тоді в Білорусі відбулися так звані «вибори» президента, тобто Олександра Лукашенка, який планував йти на четвертий десяток років правління. 

Сумний підсумок відомий – Бацькі намалювали божевільні 80% електоральної підтримки, тільки ось народ ці витівки не оцінив і вийшов на протести. Лукашенко у відповідь вивів полчища силовиків, які жорстоко затримували, катували, калічили, стріляли і вбивали активістів.

Але люди все виходять і виходять, як би не лютували міліція, спецназ і військові. І це, безумовно, гідно людського захоплення і підтримки. Особливо від країни, яка пройшла через схожий сценарій відносно недавно.

Згадайте: Хроніка протестів у Білорусі: як Банкова боязко реагувала, а Лукашенко розігрував антиукраїнську карту

Але чи варто йти далі в компліментарних епітетах?

Це питання автор поставив собі після недавньої історії з Марією Колесниковою. Якщо ви пропустили її, то розповім.

Вранці 7 вересня Колесникову в центрі Мінська схопили і відвезли в невідомому напрямку.

На наступний день з’явилася інформація, що вона разом з опозиціонерами Антоном Роднєнкова і Іваном Кравцовим проходила прикордонний контроль на кордоні з Україною. Щоб уникнути видворення з Білорусі, Колесникова розірвала свій паспорт.

Після цього її затримали, повернули до Мінська, де посадили в СІЗО за підозрою в «спробі захоплення державної влади».

І що ж пише український юзер в Фейсбуці?

«Вау, героїня!» – вважає він.

Цих постів не те щоб дуже багато, але вони є. Таким чином, ця точка зору в суспільстві присутня. І тут варто проговорити важливий нюанс.

Колесникова – політик. Так, активіст, опозиціонер, але це все вже другорядне. Вона – політик. І на неї українцеві варто дивитися, як на політичну фігуру, з якою гіпотетично нам доведеться будувати відносини.

Важливо: Авторка книги «На щиті»: Це – історії без хепіенду. Але вони з продовженням 

Після того, як Росія окупувала Крим і розв’язала війну на Донбасі, Україна пильно стежить за змінами у владі по всій Земній кулі.

Адже при неможливості військового вирішення конфлікту з РФ Україні варто йти політико-дипломатичним шляхом, заручившись підтримкою всього цивілізованого світу і разом тиснути на кремлівського агресора.

Чи стане партнером України в боротьбі з Росією Марія Колесникова, якщо раптом стане одним із політичних лідерів Білорусі? Чи підтримає вона відновлення територіальної цілісності і суверенітету України в її міжнародно визнаних кордонах?

Відповідь на це питання можна знайти в інтерв’ю Колесникової ресурсу Lb.ua від 3 вересня.

Отаким діалогом закінчилася та бесіда:

– Наостанок. Озвучте, будь ласка, вашу позицію щодо Криму і Донбасу. 

– Останні три місяці я зосереджена на порядку денному, пов’язаному з Білоруссю. Не коментую те, чого не знаю. 

– Але ви вважаєте, що Крим – український? Як політик. Ви ж політик? 

– Озвучу офіційну позицію Республіки Білорусь. Думаю, що ви її знаєте. Де-факто Крим – це територія Росії, де-юре – це територія України. 

Нічого не нагадує? Типова поведінка міфічного «російського ліберала» , який традиційно проти диктатури, але з Кримом і Донбасом нібито «не все так однозначно».

Читайте також: Путін, введи війська-2: як Лукашенко пішов шляхом Януковича 

І якщо ви думаєте, що слова Колесникової – це виняток, то у мене погані новини.

Наприклад 8 вересня кандидат в президенти Білорусі Світлана Тіхановська записала свій енний відеоролик, в якому поспішила запевнити, що Біломайдан вийшов не проти Росії.

«Ні на якому етапі це (протести проти Лукашенка – ред.) не була боротьба проти Росії, і впевнена, не стане такою… Давайте не дозволимо пропаганді отруїти взаємини між дружніми народами, а необдуманих вчинків політиків – вдарити за інтересами як Білорусі, так і Росії. Підтримайте білоруський народ», – заявила вона.

Але і це не все. 9 вересня Нобелевський лауреат, член президії Координаційної ради Білорусі Світлана Алексієвич звернулася за підтримкою до «російської інтелігенції».

«Ще я хочу звернутися до російської інтелігенції, назвемо це так по старому звичаю. Чому ви мовчите? Ми чуємо тільки рідкісні голоси на підтримку. Чому ви мовчите, коли бачите, як топчуть маленький, гордий народ? Ми все ще ваші брати», – сказано в її зверненні на сайті Білоруського ПЕН-центру.

Що все це означає? Те, що слідом за Лукашенком його нинішні опоненти також зробили ставку на Росію. Схоже, повноцінна поява «союзної держави» РФ і Білорусі – це справа часу і лідери Біломайдану сподіваються, що замість Бацьки Кремль зробить ставку «на новенького».

Хоча, будемо чесними, Путіну і Ко, швидше за все, плювати, хто буде сидіти в президентському палаці в Мінську. Адже ця людина буде просто об’єктом без права голосу і впливу.

Десять років тому один політик на прізвище Янукович теж хотів зблизитися з Росією – трагічне відлуння цього бажання Україна чує досі.

А для українців, що стежать за протестами в Білорусі, хочеться перефразувати назву книги тієї ж Алексієвич.

У політики нечесне обличчя. І там точно не варто шукати героїв.

Читайте також: Мінські танці з вовками

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської. 
 «Чорноморка» в Telegram та Facebook