Імідж – захоплююча штука. Ніколи не знаєш, як він побудується. Можеш всіма силами пнуться геть з власної шкурки, щоб тебе вважали шикарною світською левицею. Але вплинути на те, як саме тебе бачать оточуючі, все не виходить. У підсумку виявляється, що світ запам’ятовує тебе прилизаним кошеням в леопардовому костюмі з дурними паєтками.

Це я про історію з приїздом нашого президента Володимира Зеленського в Золоте до добровольців. Адже під час цієї феєричної зустрічі сторони поговорили про різне. І про важливе.

Президент говорив, що приїхав поспілкуватися з місцевими жителями і вивчити умови побуту на лінії розмежування, соціальні потреби цивільних і військових. Він багато говорив про те, як наблизити закінчення війни. Казав, що зараз військові на Донбасі головні, тому що саме вони займаються безпекою. Президент говорив, що «треба території повернути і припинити вбивства».

Добровольці намагалися йому донести інформацію про сумнівність переговорів з так званими «ДНР» і «ЛНР», і про марність договорів з російськими представниками про що б то не було, підтверджену досвідом.

Президент закликав згортати акції, прибирати зброю і не переводити стрілки. Говорив про важливість миру. Ось в цьому місці розмова перейшла на підвищені тони і прозвучала історична: «Я президент цієї країни, мені 42-й рік. Я ж не лох якийсь… Я до тебе прийшов і сказав: «Зброю прибери». А ти не переводь розмову на акції… Я хотів побачити в очах розуміння, а побачив хлопця, який вирішив, що перед ним якийсь «лопух» варто. Ти мене перекладаєш на іншу тему?».

І сталося дивне. Президент Зеленський бачив різне і робив важливе, багато з ким зустрічався, багато чого бачив. Але всі навколо винесли для себе тільки одну інформацію: президенту вже наближається 42-й рік, і він не лох. І ось саме ця фраза, яка підкорила всіх своєю формальною емоційністю, і увійде в політичну історію.

Тому що можна на всіх кутах з упертою простотою всім повторювати, що ти – президент. Можна вести себе так, як (у твоєму розумінні) повинен поводитися дорослий мужик, який є авторитетом для солідних бойових мужиків зі зброєю. Можна тиснути на вік, досвід, авторитет і знання жаргону. Але це ніяк не допоможе вплинути на те, що оточуючі тебе бачать понтовим, бикуючим, залежним від думки оточуючих актором, який не вірить у себе і який рішуче не витягує роль. Але з усіх сил пнеться геть з шкірки, щоб довести: він – не лох.

Більше того, саме ця нісенітниця і закріплюється черговим елементом образу, спрощена до неможливого. Настільки, що навіть всезнаючий і всепам’ятаючий Google вже послужливо підказує користувачам, що їм потрібно поцікавитися, чому «Зеленський не лох». При тому, що частка «не», як наполягають психологи, підсвідомістю не зчитується за визначенням.

Всі подальші спроби Зеленського та його команди виправити ситуацію цю саму ситуацію тільки поглиблюють. Покращуючи запам’ятовування найяскравішої деталі всієї ситуації. Всі ці спроби пояснювати, що там відбувалося, чому деякі розмови виявилися емоційними і чому капітуляції не буде в будь-якому випадку – вже ніхто не слухає. По суті правильні, вони не цікаві за формою і нудні.

Заяви штабу Операції об’єднаних сил про те, що люди у військовій формі, які спілкувалися з президентом, знаходяться в Золотому зі зброєю нелегально, і цьому буде дана належна правова оцінка, виставляють лопухом не тільки президента, але і все військове командування.Тому відразу хочеться поцікавитися, а як, власне, озброєні нелегали опинилися поруч з лінією фронту? І чому їх до цього ніхто не помітив? І хто взагалі додумався главу держави, головнокомандуючого воюючою армії, так близько підпускати до незрозумілих людей зі зброєю в руках? Управління держохорони в цей момент куди дивилося?

У мене багато питань і до тих представників полку «Азов» і Нацкорпуса, які організували акцію «Останній блокпост» в Золотому проти можливого розведення сил на цій ділянці. Багато питань і до самої організації акції, і до її учасників. Але це – інша історія.

Сьогодні куди цікавіше спостерігати за президентом і тим, як він, сам того не розуміючи, руйнує свій імідж державного діяча. Йому так хочеться здаватися авторитетним, солідним і незалежним, що з кожним новим зусиллям він все більше схожий на те саме кошеня в леопардовому костюмі з дурними паєтками. Тому що «здаватися» і «бути» – це, все ж, різне.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської. 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook