«Тут я побачив людей, які вмирали на самоті, повільно, вмирали жахливо, безцільно, без надії, що їхня жертва виправдана. Вони потрапили в пастку і залишилися там вмирати від голоду, кожний в своєму будинку, з політичних рішень, прийнятих в далекій столиці за столами для нарад і банкетів. Не було навіть утіхи від неминучості, щоб полегшити страх». Ці рядки належать українському інженеру і письменнику, так званому неповерненцю Віктору Кравченку.

Під кожним його словом я готовий підписатися. Бо кожне слово тут несе особливий сенс, тривожить душу, викликає страшний біль. Особливо це відчуваєш сьогодні, в день, коли ми згадуємо жертв голодоморів в Україні , цього справжнього геноциду українського народу.

Небагато залишилося свідків тієї страшної трагедії. В основному сьогоднішнє покоління знає про неї з підручників історії, архівних документів, кадрів кінохроніки та з розповідей тих, хто пережив той важкий час.

Для мене, моїх рідних і близьких, цей період в історії українського народу має особливе значення. Голодомор не просто торкнувся мого прізвища, він реально викосив практично половину нашого родоводу. Про це довідався зі щоденника, який передав мені мій батько.

Наша велика і дружна сім’я проживала на Сумщині (зараз це Охтирський район). Мали середній достаток. Годувалися тим, що вирощували на ріллі. Та ще корова молоком балувала. Але незабаром почалися репресії з боку влади. У хід пішли підозри і звинувачення. Влада перейшла до насильства: у селян почали відбирати домашню худобу, овочі, зерно. Голод став косити людей. У 1933-му від голоду помер мій прапрадід, Ілля Федорович. Потім пішов з життя рідний дядько батька, Олексій. Незабаром перестали битися від виснаження сердечка чотирьох татових сестер – Галини, Федорини, Тетяни, Паші, і трьох братів – Василя, Олексія, Івана …

Розумію, що голодомори торкнулися не тільки нашої родини. Україна від них втратила, за деякими даними, 4,5 млн чоловік. Практично всі померлі – селяни. Більшість померли в тридцять третьому. Точніше, як свідчить статистика, тільки протягом шести місяців. Найбільш смертоносним став червень. За добу вмирало 28 тисяч людей (за іншими даними – 25 тисяч – ред.).

Досить сказати, що у відносному вимірі втрати в Україні в 4 рази були вищими, ніж в Росії. Голод був штучним, а масова смерть – це наслідок жорстоких репресій і реквізиції продовольства. За даними вчених, план хлібозаготівель, через виконання якого у селян і шукали начебто «вкрадене» колгоспне зерно, був свідомо завищений. За два роки голодомору з України «видавили» стільки зерна, скільки дали разом всі хліборобні регіони європейської Росії.

Цифри вражають. Так масово і швидко від природного голоду не вмирали ніде і ніколи в світі. У голодних муках помер кожен восьмий житель України!

Дев’ять осіб, рідних мені людей, забрав голодомор. Згадаю сьогодні кожного. Запалю свічку пам’яті. Пом’яну всіх, хто став жертвою Голодомору, безвинною жертвою терору.

Згадайте і ви про тих, хто були вбиті голодоморами.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської. 

«Чорноморка» в Telegram і Facebook