Накину трошки конспірології на вентилятор. Останнім часом все несеться, як у калейдоскопі. Та з такою швидкістю, що я не встигаю рефлексувати. Нова Рада заходить на старі доріжки, уторовані кнопкодавами, продукуючи неймовірні кількості скоростиглих законопроектів, які до голосування не завжди можна було прочитати, і приймає їх з порушенням регламенту, створюючи купу ризиків на майбутнє.

Електорату «Слуг народу» все подобається, так як народна любов не згасає. Підбішують тільки висловлювання про божественне походження нової влади. Це виглядає вже патологічно. Тому що останній раз, коли український народ захопився поклонінням владі, він умився кров’ю власних дітей. Так що мене ця тенденція лякає.

Що стосується Володимира Зеленського та його політичної сили, здається, вони діють відповідно до своїх заяв. Їхняриторика знаходить своє відображення в їхніх законодавчих ініціативах, призначеннях, звільненнях. Навіть заяви, що суперечать одна одній, і виходять часом навіть від одних і тих же осіб, сприймаються як продовження абсолютно незрозумілої для мене передвиборної кампанії. Генпрокурор Рябошапка заявив, що військова прокуратура не потрібна, а потім призначив нового військового прокурора. Хтось заговорив про «відновлення довіри з Росією», хтось закопує медреформу, хто вводить нові податки для IT-підприємців, хтось виграє безглузді позови в продажних судах, Авакова залишають на посаді, звільнили ЦВК. Я не сумнівався, що зашкварів буде багато, але я не очікував, що вони стануть нашою новою нормою.

Тим не менш, щось таки відбувається. Ми не завжди знаємо і розуміємо що, як в історії з Цемахом і довгоочікуваним поверненням в’язнів Кремля в Україну. Але наша історія отримала якесь продовження. 35 українців, які повернулися в Україну після російського полону, теж не боги, але жоден з них не заслужив того, що випало на його долю. Їхнє повернення – немов закінчення мук багатьох і багатьох людей, як близьких, так і співчуваючих сторонніх. Немов припинилися тривалі тортури, і тепер час намагатися налагодити своє життя заново. Розведення військ у Станиці Луганській помітно просунулося. Зараз важко судити, чим воно для нас обернеться, але тепер це стало можливим. Сильно втомлені від війни українці, які проживають на вільній від «русского мира» на території України, можуть нарешті зітхнути з полегшенням. Війна, якої вони не бачили, йде до свого завершення…

На жаль, я не зміг насолодитися схожим почуттям. Навколо мене одна зрада. Навіть новина трапилася нещодавно, мовляв, російські експерти розробили чотири сценарії розвитку російсько-українських відносин після перемоги Володимира Зеленського на виборах президента України. Це, до речі, не наша вигадка, про це написали російські «Ведомости» з посиланням на аналітичну записку Центру політичної кон’юнктури, який очолює політолог Олексій Чеснаков, близький до помічника президента Владислава Суркова, що курує в Кремлі Україну. Коротше кажучи, російські експерти вважають, що Володимир Зеленський рухається поки чітко по одному з чотирьох сценаріїв, просуваючись в сторону миру на умовах Росії. За 5 років президентства Порошенка Україна провтикала єдину можливість реформувати свої життєво важливі інститути. А при Зеленському Україна продовжує розмінюватися на дрібниці, мімікруючи під попередню владу, але прикриваючись гаслами про «нові обличчя».

Теоретично пересічного українця у вільній Україні має хвилювати тільки добробут його і близьких, а розбірки «панів» повинні залишатися незбагненними високими матеріями. Але я вірю, що ці геополітичні новини однаково впливають на кожного з нас, просто ступінь цього впливу важко оцінити і передбачити. Наприклад, на жителів «ДНР»/«ЛНР» і окупованого Криму вони впливають цілком недвозначно. «Чорноморка» регулярно пише про «принади» життя в окупації. І нас це стосується як ніколи, тому що, наслідуючи сурковський сценарій, саме на наші з вами плечі ляжуть витрати, пов’язані зі входженням на правах широкої автономії до складу України контрольованих Росією територій Донбасу.

Це як з глобальним потеплінням. Пожежі в Сибіру, зокрема, – не наша справа. А оголошення ООН надзвичайної кліматичної ситуації на планеті не принесла ніяких змін у наше життя. Але в підсумку саме ми будемо підсумковими одержувачами природних катаклізмів, нетипових для наших широт. І ми вже відчуваємо це (в кінці ролика про це розповідають):

Тільки уявіть собі, адже це цілком ймовірно… Бойовики, які вбивали наших солдатів, будуть прощені. Окупація перетворила непідконтрольний Донбас на дотаційний, непридатний для успішного життя регіон. Він буде відновлюватися з українського бюджету. Це розтягнеться на довгі десятиліття. Ватажки квазіреспублік отримають свої плюшки від України. А Путін отримає величезну буферну зону з великими можливостями для впливу в Європі. І звичайно, все це позначиться на товщині наших гаманців і повноті наших холодильників, не сумнівайтеся. Припинити війну – та не питання. Але що це дасть, і чи правда все припиниться?

В коментарях під постами «Чорноморки» зі зведеннями ООС і інтерв’ю з азовцем все частіше трапляються побажання смерті на адресу солдатів ВСУ. Знущальні глузування. Люди жартують на тему смерті, не замислюючись про те, що вона ходить тут зовсім недалеко. Ось вийшли студенти на проплачений мітинг на підтримку медведчуківських каналів, отримали свої гонорари, і розійшлися по домівках. А сюжет про це на пропагандистському каналі перетворився на кулю і вразив когось. Таких куль незліченна безліч, вони вражають частини тіла нашої держави. Воно буквально розривається, страждаючи від сепсису. Рани, кров, гнійні процеси підживлюються ненавистю до власних співгромадян… Кулі ж ніхто не отримує.

Як і у випадку з Зеленським, це зайве, когось обожнювати. У роботі військового є свої ризики, вона не безкоштовна, а люди не безгрішні. Це, втім, не скасовує вдячності і поваги за виконувану роботу, а також неупередженості та гуманності виразів стосовно людей, з якими ми особисто не знайомі або не були знайомі. Залишається надія, що це активізувалися ботоферми, але від цього не легше: навіщо тоді людям, у яких є гроші, влаштовувати зараз розгін певних думок, коли наші захисники продовжують несправедливо гинути під обстрілом проросійських бойовиків? Навіщо знецінювати їхню роботу?

Ці насмішки від втомлених від війни людей, немов твердження, що все це було даремно. Дарма вмирали, залишали на війні своє здоров’я, дарма такі злі і зациклені на своїй державності. І все закінчиться, правда. Але, може так статися, не тоді, коли ми собі уявляємо… Все навколо далі лине в незвідані глибини, а ми навіть не можемо визначитися, що ми таке: держава або путінська лялька. Все дуже різнокольорово, блискучою і забавно. Але лялькам часом відривають голови.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» Telegram і Facebook