Трагічні звістки продовжують приходити з Донбасу. У неділю четверо українських захисників були поранені, в суботу – один боєць отримав поранення. Раніше, 7 листопада, в результаті обстрілу путінськими найманцями загинув військовослужбовець Збройних Сил України, ще четверо були поранені.

Як виявилося, наші бійці вивантажували з «Уралу» колоди, коли терористи здійснили два постріли по автомобілю протитанковими некерованими ракетами. Один із набоїв влучив у машину. Вибух забрав життя старшого солдата інженерного відділення 92-ї окремої механізованої бригади імені Івана Сірка 23-річного Германа Бродникова. Ще четверо були поранені, один з них важко. Незабаром стало відомо, що тяжкопоранений не вижив…

Пам’ятаємо ми, що не так давно ворожий снайпер під час свого варварського «полювання» вбив військовослужбовця 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу ЗСУ Ярославу Никоненко. Вдома у неї залишилася 13-річна дочка. Батько Ярослави, айдаровець Сергій Никоненко, загинув 18 січня 2015 року в результаті обстрілу російськими окупантами з РСЗВ «Град» села Трьохізбенка.

А ще раніше взагалі стався кричущий випадок. Бойовики обстріляли санітарний автомобіль поблизу Водяного в районі ООС.

І таких трагічних епізодів сьогодні можна пригадати не одну сотню. Обстріли, незважаючи на мирні ініціативи української сторони, тривають. Втрати серед наших хлопців продовжують рости.

До чого я веду? Згадався досить відомий вислів: «Коли говорять гармати, музи мовчать». Найцікавіше полягає в тому, що ця фраза з’явилася на основі іншої, стрішої приказки, що вживається ще в Стародавньому Римі. А звучала вона так: «Коли гримить зброя, закони мовчать».

Чи не нагадує це вам, шановні читачі «Чорноморки», ситуацію, що склалася на тимчасово окупованій території Донбасу і навколо неї?

Іншими словами, цей вираз слід розуміти наступним чином: мистецтво відходить на другий план, коли країна веде військові дії. Якщо бути ще точніше – загальноприйняті правила і закони на війні не діють. У багатьох утвердилася думка, що на війні тобі все дозволено, що війна все спише. І що проти зброї, як мовиться, з голими руками не попреш. А твій голос, заклик до розсудливості просто потоне у громі артилерійської канонади.

Чи так це насправді? І чи може мистецтво, дипломатія виявитися сильніше мови зброї? Давайте спробуємо поміркувати разом.

В давнину вважали, що вирішити будь-який спір можна тільки з допомогою сили або зброї. Сьогодні, на мій погляд, музи і мистецтво, а в нашому випадку – дипломатія, повинні перекривати грім гармат і бути сильніше будь-якої зброї.

Дипломатична мова й існує для того, щоб зброя не стріляла. А головне – щоб з неї не вбивали. А вже мовчати не можна! Війна занадто затягнулася. Число її жертв невпинно зростає. Настав час шукати вихід з тупикової ситуації. Треба домовлятися. Шукати компроміс.

У зв’язку з цим хочу повернути вас до переговорів в Мінську. Під час однієї із зустрічей так званої ТКГ, що відбулася кілька місяців тому, в домовленостях вперше за багато років було зазначено, що сторона, яка порушила режим тиші, і той, хто її порушив, будуть притягнуті до відповідальності. Підписали тоді і заяву про початок режиму тиші.

Підкреслю, вперше в заяві з’явився пункт про те, що сторона, яка порушує домовленості, буде притягнута до відповідальності. Але, як показали події, далі декларації справа не пішла. Адже ще тоді виникло чимало запитань. Наприклад, яку відповідальність буде нести порушник і який механізм притягнення до цієї відповідальності? Хто, нарешті, буде карати?

Спочатку, як прийнято, треба встановити сам факт порушення. Це, кажуть деякі, зробити неможливо. Але дозвольте. По-перше, багато обстрілів відбуваються в світлий час доби. Можна встановити, звідки ведеться вогонь. А, по-друге, працюють десятки камер стеження, використовуються безпілотники ОБСЄ. Загалом, ситуація на більшості ділянок фронту практично знаходиться під постійним контролем. Ось тільки результатів ми поки не спостерігаємо.

А винних у порушеннях, тим більше винних у смертях військових і мирних жителів Донбасу, називати треба. І карати їх треба. Провокаторів особливо. І, напевно, краще за законами воєнного часу. Адже вони порушують домовленості, йдуть проти закону.

Але ж тільки тоді, коли домовленість дотримується, коли показано, що виконані обумовлені спочатку норми, можна рухатися далі. Адже виконання прийнятих рішень – це не тільки показник обов’язковості, а й показник відповідальності. Честі, нарешті. І, в кінцевому підсумку, – довіри до будь-якої сторони. В іншому випадку виникає резонне питання: про що ми можемо домовлятися, якщо не здатні виконати те, про що домовилися раніше.

Президент України Володимир Зеленський недавно вказав Росії на її відповідальність за дії бойовиків на Донбасі. Зауважив, що артилерія з тимчасово окупованої території починає обстріли позицій українських військ і населених пунктів в той момент, коли проходять переговори з напрацювання механізмів припинення вогню на фронті. Це свідчить про причетність Кремля до обстрілу і, природно, накладає на нього відповідальність за цей обстріл.

Зеленський тому і дає можливість Москві приструнити своїх невгамовних «найманців» на Донбасі. Тим самим він фактично пропонує вплинути на збройні формування так званих «ЛДНР» і не зривати переговорний процес.

І ще. Не дарма наполягаємо на розведенні сил і засобів, на припиненні вогню.

Бо наочно бачимо, що і обстрілів на ділянках, де відбулося розведення військ, значно зменшилося, і жертв там ми вже не маємо. Виходить, музи, мистецтво дипломатії таки можуть змусити замовкнути гармати!

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської. 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook