«Ми вас туди не посилали». Фраза, що часто звучить від чиновників або людей, втомлених від війни. Найчастіше це люди, для яких війна – короткі зведення про загиблих і поранених у новинах. Або додатковий військовий збір, який вони змушені платити. Або історія, де у всьому винні політики, які наживаються на війні. Таких людей обурює, коли ветерани намагаються домогтися пільг, прописаних законом. Навіть не так. Їх обурюють не пільги. Найбільше цих «людей» обурює, коли ветерани помітні. Цих «чоловіків» з дитинства вчили не виділятися, бути непомітними, мовчати і не вимагати. А ветеран навіть поза фронтом продовжує свою війну за справедливість. Вимагає щось. Наполягає на чомусь. 

Є ті, кого ветерани не обурюють, але викликають бажання навчити правильно жити, задавивши своїм авторитетом. Або долучитися до образу ветерана. Такі спочатку довго вмовляють з ними випити. В процесі – багато філософствують на тему, що всі ветерани алкоголіки. Філософствують голосом через рот, звичайно, не в думках. Якщо ветеран випивати відмовляється, він автоматично зараховується або в наркомани, або в неадекватні. Інших приводів відмовлятися від халявного бухла вони не бачать. Цих людей не хвилює, що здоров’я ветерана не дозволяє йому вживати алкоголь. Вони не допускають, що воїн не хоче випивати з цією людиною або, врешті-решт, просто взагалі не п’є.

При цьому всі розмови з цими людьми закінчуються тим, що ветерану задають питання: «Навіщо тобі треба було на цю війну? Сидів би вдома – не отримав би травму». Від незнайомої людини чути таке питання – це бісить. Це все одно, що лікарю сказати: «Навіщо ти лікуєш і рятуєш людей? Тебе ніхто про це не просить. Краще випий і не метушися».

Просто, коли була загальна істерія з приводу війни, коли було страшно, коли люди заучували маршрути до найближчого бомбосховища, бо війна була цілком реальною загрозою – всі любили військових. Зараз багатьох дратує просто вид людини у військовій формі. А якщо цей у формі ще й маршрутку затримує, вимагаючи виконання закону, то він сприймається як взагалі офігівший тип. Якби не страх сісти у в’язницю, цього ветерана б просто роздерли на шматки.

Часто чую, що ті, хто воював, продалися олігархам. Або Порошенкуо. Або американцям. Або ще комусь. Тут акцент – на слові «продалися». Тому що з яких іще причин можна поїхати туди, де справжня війна, як не по гроші олігархів (ну, або хто там у нас скуповує ветеранів)? Таке сказати легше, ніж піти в військкомат і підписати контракт. Адже там, куди відправлять, стріляють. Легше сидіти в офісі і скиглити з приводу військових зборів і пільг ветеранам. І тут виникає питання: так хто продався олігархам? Той, хто воює за те, щоб стримати агресора і отримує заробітну плату з податків і бонусом заробляє собі купу хвороб і фобій, або той, хто сидить в офісі, що належить якомусь олігарху, в очікуванні чергової подачки у вигляді премії.

Люди навіть не намагаються задуматися про те, що буде, якщо військові складуть зброю. Я не збираюся лізти в нетрі історії. Хоч ці нетрі столітньої давності, коли керівники УНР розпустили трьохсоттисячне військо, що пройшло пекло Першої світової війни, повіривши в обіцянки тодішнього уряду наших східних сусідів. Минуло сто років, а обіцянки нам дають такі ж. Що важливо – ті ж сусіди. Судячи з усього – з тими ж перспективами. Минуло сто років, і ніхто вже не пам’ятає, яку ціну наші предки заплатили за свою довірливість. Голодомори і репресії. Але це в минулому. Зараз ми ризикуємо пройти той же шлях.

Для багатьох людей війна далеко. Війну розв’язали політики і олігархи. Для таких людей історія – просто перепис оповідань, що колись відбувалися, і те, що зараз відбувається на Донбасі, цих людей не торкнеться. Я вас розчарую. Торкнеться. Торкнеться всіх. Але, на жаль, про це думають не всі, а багато хто взагалі не думають. Такі люди не думають, що зараз у них є робота, житло і якаь стабільність. А якщо прийде «русскій мір», всього цього може не бути. Куди приходить «русскій мір», там завжди розруха.

Трохи порівнянь.

Крим до окупації і зараз. Абхазія, Придністров’я і ще багато тих місць, куди прийшов «русскій мір». Там – розруха і запустіння.

І як противага ті, хто відійшли від Радянського союзу і нетерпимо ставляться до всіх проявів «русского мира». Та ж Прибалтика: люди, які не бажають вивчати мову та історію тієї місцевості, де живуть, не мають всіх прав громадян тієї країни, а за заклики іноземної армії взагалі можуть посадити до в’язниці або депортувати туди, чию культуру і мову вони пропагують.

Так що коли наступного разу захочете комусь сказати «Ми вас туди не посилали», просто прикиньте, скільки людей забезпечили вам можливість вголос висловлювати цю свою думку.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської. 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook 

Ілюстративне фото: Noah Brooks | mil.gov.ua