Мені дуже подобаються гарячі дискусії навколо «формули Штайнмайера», правда. Значить, багато людей намагаються хоча б стежити за тим, що відбувається в країні. Я тільки не розумію, звідки з’явилася думка обговорювати, коли проводити вибори на поки ще окупованих територіях.

Давайте поетапно і про суть дискусії. «Формула Штайнмайера» (якої, як ми пам’ятаємо, не існує, тому що ніякого конкретно зафіксованого документа з такою назвою в природі немає) – це такий детально сформульований пункт Мінських угод про проведення місцевих виборів на окупованих територіях.

Якщо коротко, то формула зводиться до проведення виборів на окупованих територіях за українським законодавством і під наглядом Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Після проведення виборів – якщо ОБСЄ визнає їх вільними – Україна надає особливий режим місцевого самоврядування територій Донбасу, які на сьогодні є окупованими. І Київ отримує контроль над кордоном. Ось таке приблизне і туманне пояснення самої «формули» дало привід для обговорення, яке вирує останнім часом навколо теми Донбасу.

Всі з піною біля рота і кулаками біля носа обговорюють, коли саме на окупованих територіях потрібно проводити вибори – до того, як Україна отримає контроль над кордоном і роззброїть усіх тих, хто заважає нам цей самий контроль відновити, чи після?

Тобто, я ще можу зрозуміти, чому нікого не бентежить, що всі говорять не про те, як і чому повинна бути припинена російська агресія, а про те, як врегулювати якийсь конфлікт на Донбасі шляхом виборів. Зміщення фокусу суспільної уваги в хронічно перенасиченому інформацією світі і все таке. За підсумком постійного емоційно-новинного розковбасу довжиною в п’ять років цілком собі можна почати бачити сенс у формулі «без анексій і контрибуцій», яку Росія застовпила за собою ще 100 років тому, офіційно будучи імперією.

Але звідки взагалі ця впевненість, що поки на окупованих територіях можна проводити вибори в найближчому майбутньому в принципі?

П’ять років у двох областях людям розкатували уявлення про світ і його устрій потужним катком пропаганди. П’ять років їм пояснювали, що їх врятували від мерзенних лютих карателів, які повинні були знищувати все живе на своєму шляху. Переконливо розповідали.

Мені наші хлопці-добровольці, родом із Донбасу, розповідали, як, на початку, самі намагалися ряди «ДНР» поповнити. Адже вірили, що українська армія – це фашисти і бандерівці, які ще під час Другої світової війни боролися проти всього світлого і розумного. Розуміння, що реальність – вона трохи інша, настало тільки після того, як у звільнених від «днровців» містах українці, всупереч очікуванням, не стали ні шибениці на площах будувати, ні людей масово в трудові команди відправляти. Цим хлопцям пропагандисти по вухах їздили всього 2-3 місяці, але їм вистачило. А на звільнених ж поки територіях це триває п’ять років. Так, не всі вірять у пропаганду. Але світогляд багатьох вона скривила.

Додайте туди тотальну мілітаризацію молоді, гуртки російського руху «Юнармія», канонізацію всього військово-патріотичного і поклоніння привидам дідів, запальні конкурси з метання гранат на дальність та інші розваги зі складанням-розбиранням автомату Калашникова. Тут просто згадайте, що п’ять років – це цілком достатній термін, щоб виросло нове покоління. У нас ось вже цілком сформувалися хлопці, для яких Майдан – це далеке минуле з підручника. Вони не до кінця розуміють, через що той стався. Не пам’ятають, чому окупація Криму – це була неймовірно болюча підлість. Не знають, з чого почалися бойові дії на Донбасі і мемасики про «зелених чоловічків», «двох рабів» та інші «гіві-з-моторолами» їм просто не зрозумілі. Це – ті, хто виріс в одному з вами інформаційному порядку.

А ви знаєте, якими виросли ті, кого вчили ненавидіти все українське і прославляти «русский мир»? Ви впевнені, що хочете дозволити їм впливати на ваше майбутнє через їхнє волевиявлення? Ви готові прямо зараз розділити їхгій світогляд і впустити частину його у свій світ? Ви готові зустрічати їх на своїй рідній вулиці кожен день?

Чи все ж вам би хотілося, щоб всесвіт благодушно посилав іще п’яток-другий років на акліматизацію світоглядів, після того, як російські війська, прихопивши своїх маріонеток, залишить Україну. Просто так, на всяк випадок, щоб ми змогли хоча б частково зрозуміти, яким бачиться майбутнє країни всім тим, хто буде мати до неї відношення.

Запитання, коли саме на окупованих територіях потрібно проводити вибори – це важливо. Але значно важливіше вже зараз починати вирішувати питання спільного проживання в одній країні з філіями «російського світу». Питань буде багато, всі вони будуть проблемними та болючими. Вирішувати їх доведеться не політикам, а нам з вами – саме ми будемо щодня стикатися з цими питаннями в побуті. Чим серйозніше ми приготуємося до їх вирішення зараз – тим легше впораємося з усіма травмами від їх приєднання потім.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Черноморку» Telegram і Facebook