Ми плавно увійшли в дні шостої річниці створення міфу про російський Крим. Міфу, який був покладений в основу російської гібридної агресії і окупації Криму. Міфу, який був роздутий до масштабів духовної скріпи, однією з тих, якими утримується цілісність російського патріотизму.

Ну, ви, напевно, пам’ятаєте той божевільний березень 2014 року. Тоді ми дізналися про «зелених чоловічків», зверствующих молодиків з «Правого сектора», від яких терміново потрібно рятувати російськомовних кримчан, і бойових дельфінів, які на догоду так званому фашистському київському режиму будуть підривати основи добробуту кримського півострова.

Читайте також: Шоста річниця окупації: Крим не їхній

Тоді ж від Володимира Путіна ми дізналися, що Крим – це не просто «исконно русская земля» (всупереч думці греків, генуезців, турків і кримських татар), яка повертається в, прости Господи, «рідну гавань». Тоді ми дізналися, що Росія буде спекулювати і перекручувати не тільки історію, але і релігію, щоб обкласти свої претензії на Крим максимальною кількістю міфів.

Тоді Путін гордо проголосив: «Тут древній Херсонес, де прийняв хрещення святий князь Володимир. Його духовний подвиг – звернення до православ’я – визначив загальну культурну, ціннісну, цивілізаційну основу, яка об’єднує народи Росії, України і Білорусії».

Через кілька місяців він закріпив тезу думкою про «колиску православ’я» ще однією заявою.

Також важливо: Путін, Потоцький і Україна: хто придумав російський патріотизм

«Саме в Криму, в Херсонесі, хрестився князь Володимир, а потім хрестив Русь. Спочатку первинна купіль хрещення Росії – там. І Херсонес – це ж що? Це Севастополь. Ви уявляєте, який зв’язок між духовним витоком і державною складовою, маючи на увазі боротьбу за це місце: і за Крим у цілому, і за Севастополь, за Херсонес? По суті, російський народ багато століть бореться за те, щоб твердою ногою стати біля своєї історичної духовної купелі», – сказав Путін. І легенда про споконвічно російське кримське православ’я пішла у світ, зміцнюючись у народній свідомості і нарощуючи на себе нові й нові подробиці, які дуже подобаються народу, але нічим не пов’язані з реальністю.

Те, що Крим не має жодного стосунку ні до колиски, ні, тим більше, колиски російського православ’я – розбиралося вже не один раз. І тому, що Володимир хрестився не в Херсонесі, а в Києві (як варіант – у Василькові, залежно від трактування, але все одно далеко від Криму). І тому, що християни в Київській Русі були й до Володимира, і вважалися там цілком звичним явищем. І тому, що саме православ’я, як явище, з’явилося сильно після того, як Володимир вирішив всіх перехрестити – розкол Східної і Західної християнської церкви оформився лише в 1054 році. Це все деталі, які нами були розглянуті не один раз, а росіянами постійно ігноруються.

Цікаво: Євромайдан в Донецьку, Луганську і Криму: історія опору, яку намагаються «забути»

Сюди можна додати ще одну деталь. Журнал «Киевская старина», який спеціалізувався на історичних публікаціях, у далекому 1896 році опублікував листування одного з протоієреїв з архієпископом Херсонським і Таврійським Інокентієм під час облоги Севастополя. У підводці до цієї публікації коротко пояснили, чим знаменитий архієпископ Інокентій (випускник Києво-Могилянської академії, до речі, як і більшість дійсно знакових для Російської церкви людей). І в числі інших заслуг зазначається, що після його вступу в управління єпархією преосвященний Інокентій майже щорічно відвідував Крим і особливу ревність виявив у відновленні давніх християнських святинь, зруйнованих та занедбаних за 6 століть правління мусульман.

З моменту окупації Криму Росією в 1787 році, як зазначає автор публікації, майже 150-річної давності, всі ці святині стояли закинутими і нікому непотрібними. Ні про яку «колиску православ’я» в Росії тоді ніхто не думав. Поки в 1848 році випускник Києво-Могилянської академії не став церковним адміністратором регіону і не відновив Тотемский, Охтирський, Святогірський і Георгіївсько-Балаклавський монастирі, відкривши, крім того, в Криму ще кілька чернечих скитів. Словом, не відродив до життя все те, чим останні шість років активно розмахують росіяни, виправдовуючи вкрадений ними півострів. І все те, що мало кого з них цікавило як до появи преосвященного Інокентія, так і після його смерті. І, судячи з того, як складаються історичні тенденції, все те, що в Росії незабаром знову стане нікому не цікавим.

Важливо: Про Крим« без крові »: нагадування про міф Кремля в день кримського опору російської окупації

 Міфи Росії, на яких тримається її державність, вкрай мінливі. Вони підміняють собою історію, релігію і культуру цієї країни, але не маючи міцних зв’язків з реальністю, часто змінюють свою форму і суть. Зберігається лише загальний напрямок – підтримувати життя гігантського вмираючого державного формування.  Нездатність основної народної маси пам’ятати про щось довше 7 секунд – дозволяє жонглювати міфами безболісно, ​​забезпечуючи їм стійкість і живучість.

А ось нам про це все варто пам’ятати. І про міфи, якими прикривається російська агресія, і про те, як вони змінюються, і про те, про що говорять нам історичні факти. Готовність протистояти агресії завжди починається з голови. І чим менше в голові міфів, створених агресором, тим легше довго працювати на перемогу над ним.

Про опір «зеленим чоловічкам» і бойовикам з так званої «самооборони», переселення з Криму, а також участі в бойових діях на Донбасі читайте інтерв’ю кримчанина Ігоря Руляка.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

«Чорноморка» в Telegram і Facebook