Справа Станіслава Краснова, одного із активних учасників Громадської блокади Криму, не дає спокою українському суспільству останні два місяці. 

Чимала частина матеріалів справи є засекреченою, а сам підозрюваний уникає спілкування з пресою, що породжує безліч розмов і версій того, що відбувається.

Колишній кримський міліціонер Краснов, який воював в АТО і став головою Цивільного корпусу “Азов-Крим” був затриманий СБУ за підозрою удержавній зраді, підготовці терористичних актів, а також в незаконному зберіганні і розповсюдженні зброї.

Сам він при цьому заявляє, що затримання – це помста з боку СБУшників, яким він заважав у Криму. Крім того він стверджує, що на розвідку працював, але не на російську, а на українську.

В ситуації, коли головні дійові особи нічого не пояснюють, а відповідають лише звинуваченнями, “Українська правда” вирішила відновити повну хронологію подій і зібрати версії усіх учасників процесу.

Затримання Краснова

Повідомлення про затримання СБУ керівника цивільного корпусу “Азов-Крим” Станіслава Краснова з’явилося 28 лютого. Одразу після цього під будівлю СБУ на Володимирській в Києві прийшли активісти з вимогою пояснити, через що його затримали.

Служба безпеки довго не змусила себе чекати, але від її пояснень ситуація заплуталась ще більше.

Спікер СБУ Олександр Ткачук заявив, що Краснов працював на російську розвідку, планував теракти в Україні і передав росіянам списки полку “Азов”.

“Краснов перебуває на зв’язку з ФСБ з 2014 року. На останній зустрічі в Білорусі він із російським куратором обговорювали питання використання вибухівки”, –  заявив Ткачук 29 лютого.

Він додав, що Краснова затримали після закладення схрону зброї на трасі Київ-Харків біля села Щасливе.

Для більшої переконливості СБУ навіть опублікувала перехоплення телефонних розмов, на яких начебто глава ЦК “Азов” отримує інструкції від своїх російських “кураторів”.

“Одним із завдань Краснова в Україні була підготовка вбивства одного із активістів на адміністративному кордоні з Кримом. Цю ситуацію російські спецслужби хотіли використати, щоб дестабілізувати обстановку у регіоні і розв’язати руки російській спецмашині, щоб мати можливість вторгнутися на Херсонщину”, – заявив представник СБУ.

Водночас захист затриманого “азовця” запевняв, що йому нічого такого не інкримінують, а звинувачують лише в незаконному поводженні зі зброєю.

Крім того, за словами захисту, Краснова жорстоко побили. Ввечері 29 лютого його навіть мусили вивезли з ізолятора в госпіталь СБУ.

Тоді адвокат “азовця” Андрій Мамалига розповів, що “жахнувся, коли побачив його”.

Коли сам Краснов з’явився на публіці, то стало зрозуміло, що це не перебільшення. 1 березня у суді він заявив, що його жорстоко катували в СБУ.

“Катували, били сильно. Я почав втрачати свідомість. Ставили на розтяжку, закривали рот, щоб я не міг дихати, били по геніталіях. Нічого не запитували, тільки били”, – розповідав Краснов із клітки для затриманих у суді. Усі звинувачення він відкидав.

Не вірив у те, що Краснов – перевертень і шпигун, і лідер “Азова” Андрій Білецький, який зголосився взяти його на поруки разом з іншими депутатами Олегом Петренком та Ігорем Мосійчуком.

У той же час ГПУ, устами в. о. генпрокурора Юрія Севрука, пообіцяла перевірити, чи катували “азовця”, але силовики схилялись до версії, що він отримав травми при затриманні, коли намагався утекти.

І коли уже вимальовувалась картина “репресій проти добровольця” чи “помсти СБУ”, сам Краснов вийшов на прес-конференцію і сплутав усі карти. 2 березня він заявив, що справді мав контакти з російськими спецслужбами, але начебто “усі такі факти відразу повідомляв відповідним українським спецслужбам”.

Деталі повідомляти він відмовився, але категорично заперечив роботу на росіян: “Ні на які інтереси інших держав, окрім України, я не працював”.

Натомість СБУ продовжувала гнути свою лінію. Голова Служби  Василь Грицак розповів, що Краснов начебто планував підірвати київський главк СБУ та урядові будівлі у столиці.

“Він сказав, що було б добре підірвати Верховну Раду, Кабінет міністр, Адміністрацію президента. Далі судіть самі”, – переконував Грицак.

“Ми проводили поліграф з Красновим. Щоб не було питань до нас, ми запросили представників “Азову” на це дослідження. Отримані відповіді з вірогідність 98% свідчать про те, що Краснов збирав і передавав інформацію розвідувального характеру кадрам російських спецслужб”, – заявив Грицак, додавши, що після цього “Азов” відмежувався від Краснова.

Знайомий з матеріалами справи співрозмовник, який побажав залишитися неназваним, розповів УП, що під час проходження поліграфу у Краснова запитували, чи контактував він із СБУ, українською зовнішньою розвідкою чи Головним розвідувальним управлінням Генштабу РФ.

І на всі ці три запитання поліграф показав ствердну відповідь.

“Стас зізнався, що контактував з ГРУ, це так. Але він сказав, що контактував і з зовнішньою розвідкою і, що найдивніше, з СБУ, яка його затримала”, – розповів співрозмовник УП.

Так само не все просто з “Азовом”.

Там пояснили, що принаймні частина звинувачень СБУ – абсурдна. Як заявив в ефірі одного з каналів колишній командир полку, а тепер нардеп Андрій Білецький, Краснов ніколи не воював в “Азові”.

Він був членом іншого добровольчого батальйону “ОУН”, який вів бої в Пісках. До “Азову” Краснов прийшов уже громадським активістом в Цивільний корпус і був одним із ключових учасників блокади Криму.

Білецький наполягає, що затриманий “азовець” ніколи не був на базах полку і просто фізично не мав доступу до списків “Азова”, які, за версією СБУ, передавав росіянам.

Один зі співрозмовників УП у силових відомствах, знайомий зі справою, додає, що “сама СБУ має дати відповідь”.

“Якщо вони так довго його вистежували і переконані, що він злочинець, чому затриманий лише Краснов? Які є докази? Дуже багато шуму, а затриманий лише один. Є й інший варіант – СБУ лоханулася і зірвала спецоперацію. Як мінімум вони засвітила людину”, – заявив він.

Хронологія суду

Перший суд над Красновим відбувся 3 березня. У приміщення Шевченківського райсуду прийшов і сам звинувачений, і його прихильники з “Азова”.

Ще 1 березня ГПУ попросила взяти Краснова під варту з можливістю внесення застави –20 мільйонів гривень. На засіданні 3 березня слідчий офіційно зачитав “азовцю” ще й у підозру в причетності до тероризму та державній зраді. Однак вручити документ Краснову не вдалося, бо він втратив свідомість, і його вивезли в лікарню.

Однак госпіталізація підозрюваного не зупинила розгляд, і того ж 3 березня Краснову призначили цілодобовий домашній арешт з носінням електронного браслета. Сам пристрій стеження на нього наділи прямо в палаті реанімації, не чекаючи, що він прийде до тями.

Однак СБУ не вдовольнилась домашнім арештом і вимагала від суду взяти Краснова під варту. 21 березня Шевченківський райсуд задовольнив таке бажання силовиків і заарештував “азовця” до 26 квітня.

Захист подав апеляцію, але програв її 12 квітня. Після цього Краснов оголосив голодування.

На думку його адвоката Мамалиги, немає підстав тримати Краснова під арештом, бо усі його пересування і так контролює “Альфа”.

“У справі є постанова слідчого про застосування заходів “особистої охорони” для Краснова. Ця постанова не скасована. Але це тільки назва, насправді “Альфа” фактично все контролює і в разі чого наділена правом обмежити його в будь-яких діях”, – пояснив УП логіку захисту адвокат.

21 квітня у Шевченкіському районному суді Києва розпочався розгляд клопотання обвинувачення щодо продовження арешту Краснова. По суті це питання вдалося розглянути лише 25 квітня, коли “азовець” голодував уже 13 днів, останні з яких навіть без води.

Захист намагався затягнути засідання, щоб суд не встиг продовжити арешт Краснову до закінчення терміну тримання його під вартою, тобто до 00 години 26 квітня.

Зранку 25 квітня адвокати Оксана Мельник, Леонід Сіваков та Андрій Мамалига з’явилися в суді, лише після того, як суд призначив Краснову державного адвоката через неявку захисників.

Сам Краснов виглядав хворобливо. Він сидів на лаві підсудних схиливши голову на коліна.

“Я дуже погано себе почуваю, у мене тиск, болить голова, зір погіршився”, – говорив він.

У ході засідання його оглянули лікарі і запевнили, що стан здоров’я дозволяє йому брати участь у засіданні.

Пізніше Краснов впав з лави, втративши свідомість. Але після огляду в лікарні “швидкої” медики дозволили повернути його до суду.

Після цього випадку Краснов вирішив відмовитись від сухого голодування.

У ході засідання захист наполягав, що звинувачення прокуратури недоведені, і просив повернути Краснова під домашній арешт.

“З тих матеріалів, що ми маємо, реальних доказів винуватості його немає. Ми зверталися до слідчого, щоб дав нам щось як адвокатам, ми ж не зрадники, ми хочемо побачити – якщо там щось є, якісь матеріали по держраді (з грифом “таємно” – ред.) – покажіть нам у межах дозволеного за КПК. Нічого не показують. Там просто нічого немає”, – заявив в коментарі УП адвокат Леонід Сіваков.

У свою чергу сторона обвинувачення наполягала, що Краснов може спробувати утекти.

“Зважаючи на ситуацію з кордонами країни, ми з великою імовірністю говоримо, що особі не буде складно покинути місце домашнього арешту та зникнути в невідомому напрямку. Знаючи методику і маючи навички, навіть при нагляді – він може втекти. Більше того, ми досі не знаємо повне коло осіб, які можливо причетні до злочину”, – пояснив УП позицію обвинувачення слідчий прокурор Андрій Саток.

СуддяВіталій Циктіч переніс оголошення рішення на ранок 26 квітня, щоб тоді оголосити, що Краснову продовжили арешт до 24 червня.

Версії

Краснов – російський шпигун і терорист

За версією СБУ і прокуратури, Краснов був законспірованим шпигуном російського Головного розвідуправління. Свою підривну діяльність він координував зі своїм куратором із ГРУ Костянтином Голоскоковим.

Зустріч Краснова і Голоскокова відбулася на території Білорусі 12 лютого 2016 року. Всю розмову сам “азовець” записав на свій телефон, і тепер вона є у розпорядженні СБУ. Факт цієї зустрічі не заперечує і Краснов.

Він, за версією слідства, збирав і передавав російським “кураторам” розвіддані, зокрема списки полку “Азов”, інформацію щодо розташування українських сил та іншу інформацію.

Крім того, Служба безпеки заявила, що затриманий передавав зброю різним своїм “підопічним” диверсантам, частину з яких затримали, а у нього самого начебто також вилучали зброю, зокрема три автомати Калашнікова, набої і гранати.

“Його затримали через те, що він отримав вибухівку. Була зроблена закладка, він її переховав і вже коли він переховував її другий раз, його було затримано”, – заявив прокурор Сваток.

“Якщо скласти переписку в електронній пошті, яка була вилучена, можна зробити припущення, що ця вибухівка була заготовлена для терористичних актів. Інформації, що він хотів продати цю вибухівку, чи передати – у нас немає”, – додає він.

За версією слідства, Краснов мав завдання здійснити кілька терористичних актівв Києві, а саме біля приміщення СБУ, Кабінету міністрів та Адміністрації президента. Ще один вибух начебто планувався у Херсонській області.

Краснов – подвійний агент

Сам Краснов після затримання заявив, що справді мав контакти з російськими спецслужбами. Однак він також запевняв, що робив це з відома української зовнішньої розвідки.

Білецький у своїх коментарях так само заявляв, що Краснов начебто був нештатним працівником української служби зовнішньої розвідки.

Джерела УП в ГПУ повідомляють, що при затриманні Краснов вказав, що є українським розвідником.

Сама зовнішня розвідка, прогнозовано, у цій ситуації відмовчується. Пікантності ситуації додає той факт, що Службі зовнішньої розвідки законом заборонено вербувати громадян всередині країни.

Тим не менш, високопоставлені джерела в прокуратурі зазначають, що CБУ виходила на зв’язок з представниками української СЗР стосовно Краснова.

“Нам сказали, що вони дійсно працювали з ним. Вони помітили його ще у 2013-му, тоді він почав вибудовувати зв’язки з росіянами. Українська розвідка співпрацювала з ним десь до кінця 2015 року, коли він почав приносити їм недостовірну інформацію. Зараз вони не працюють”, – пояснив співрозмовник УП.

Інші джерела УП у силових відомствах також стверджують, що Краснов справді працював на розвідку.

При цьому, начебто, колишній голова СБУ Валентин Наливайченко знав про цю ситуацію, однак після його заміни Василем Грицаком Краснова вирішили затримати.

Співрозмовники “Української правди” в “Азові” припускають, що такий поворот міг статись через те, що Краснов почав “грати у власні ігри”, зокрема і зі знайденою у нього зброєю. Крім того він, колишній кримчанин, начебто робив якісь “свої” проекти в Криму, про які в “Азові” ніхто не знав.

Сам же Краснов заявляє, що його справа – це помста кримських СБУшників, яким він колись заважав ще до окупації півострова Росією.

“Азовець” стверджує, що під час затримання його жорстоко били в лісі під Києвом, викрикуючи при цьому “Це тобі за Крим”.

“Там багато кримчан у слідчій групі, у “Альфі”, а колись він працював міліціонером у Криму. Він був учасником епопеї з розкриття продажу жінок у Туреччину, до якого були причетні правоохоронці. Він міг багато кому насолити ще тоді”, – розповідає адвокат Сіваков.

В оточенні Краснова на умовах анонімності заявили, що він справді “співпрацював з української розвідкою і зливав росіянам якусь інформацію взамін на їхню інформацію, яка була важливою для України”.

“Як там було точно, ми не знаємо, розвідка своїх не видає і за них не відповідає. Але держзрада, яку йому приписують – це нісенітниця. От щодо зброї – так, справді можуть бути питання”, – сказав співрозмовник із оточення “азовця”.

Адвокат Краснова Мамалига заявив УП, що “обвинувачення не надало доказів, які б підтверджували обґрунтованість підозри в підготовці теракту і в державній зраді”, але визнав наявність таких доказів щодо знайденої зброї.

“Ми частково погоджуємося, що ще хоч якось обґрунтована підозра в незаконному поводженні зі зброєю. І то треба розібратися, з’ясувати, все-таки, де був затриманий Станіслав”, – говорить він

Тому що сторона обвинувачення сама плутається, чи це було на автозаправці, чи це було біля схованки. Але є покази свідка, є слідчий експеримент, тому в принципі якісь документи таки фігурують.

А щодо державної зради, то сам суддя Циктіч визнав, що сторона обвинувачення не надала доказів, які обґрунтовують державну зраду”, – заявив адвокат.

Поки українські спецслужби не поділять між собою свого “агента”, остаточної ясності у справі Краснова годі сподіватися. Принаймні найближчим часом. Звичайним людям без доступу до держдаємниць залишається лише спостерігати.

За останній час Україна пережила багато нових для себе історії – безвладдя, військова агресія, війна, тероризм. Тепер у нас з’явилася ще одна– шпигунська сага. 

Источник: Украинская правда