Цілий тиждень українські ЗМІ обговорюють анонсований командою Зеленського референдум. Суть цього референдуму малозрозуміла – спочатку голова АП Богдан заявив, що цей референдум буде лише схваленням чи запереченням можливої майбутньої угоди з РФ, і тільки народ зможе вирішити її долю. Пізніше президент заявив зовсім інше – цей референдум не референдум зовсім, а щось типу соціологічного опитування. Воно не матиме юридичної сили та лише покаже новій владі настрої громадян. Нечіткість формулювань породила величезну хвилю критики таких ініціатив, і багато хто прозвав їх «референдумом про капітуляцію».

Страх перед всілякими референдумами зрозумілий. У нашій мові за останні роки це слово набуло дуже негативного бекґраунду, адже відразу згадуються «референдуми» в Криму та на Донбасі 2014 року. І тут, після перемоги Зеленського на виборах, це слово звучить знову. Для чого цей референдум? Що буде, якщо громадяни проголосують проти миру з РФ? А якщо за?

Я дуже боюсь таких референдумів. Чому? Тому, що навіть не враховуючи фактичні наслідки референдуму, він може показати реальний стан справ і погляди «пересічного громадянина» на війну. І я підозрюю, що картина виявиться далеко не такою райдужною, як ми уявляємо.

Річ у тім, що ми самі вводимо себе в оману. Сидимо у Facebook, читаємо один одного, спілкуємось лише з людьми, у яких схожі політичні погляди. Ми бачимо небайдужих, активних та патріотичних громадян, і нам здається, що такими є всі. Але це не так. Насправді, варто вийти з Facebook, проїхатись в приміських електричках, побувати в регіонах і послухати «простих людей», щоб зрозуміти, наскільки ми помиляємось.

Я давно прийшов до висновку, але боявся собі в цьому зізнатись, що більшості українців на цю війну просто начхати. Так було у 2014 році, коли люди проголосували за «президента миру» Порошенка, так було і у 2019-му, коли ті ж самі люди вибрали Зеленського зі схожими лозунгами. Пройшло 5 років, але вибір народу в одному аспекті не змінився – він за «мир».

Я пам’ятаю, як в соціальних мережах всі бились в патріотичному екстазі, у той час коли останні хвилі мобілізації з тріском провалювались, бо ніхто не хотів йти служити. Так само і зараз – патріотичної істерії багато, а от у військових частинах некомплект 50%. Тому що Facebook – не показник. Так, можна згадати про безліч достойних людей, яким не байдуже, про волонтерів і добровольців. Але що таке тисячі добровольців проти загальної, апатичної багатомільйонної маси? Якісь десяті, якщо не соті відсотка від населення усієї України.

Можна довго розповідати про бидло, жлобів і «не той нарід». Але що за ці роки було зроблено, щоб «нарід» став «тим»? Чому російські соціальні мережі були заборонені лише на четвертому році війни, а закон про окуповані території прийнятий майже через 5 років після початку агресії РФ? А чому залізничне сполучення з РФ не скасоване, не введений візовий режим, і росіяни почувають себе тут як вдома? Хіба був оголошений з початком війни військовий стан і всі відповідні процедури?

Про яку війну в уяві «простого народу» може йти мова, якщо спокійно ведеться торгівля з окупованими територіями, не розірвані дипломатичні стосунки з агресором і всілякі артисти з РФ спокійно тут гастролюють? Що було зроблено на ниві пропаганди, щоб донести до всіх громадян одну просту думку, що у нас дійсно війна? Чим займався «мінстець»? Яка робота проводилась на окупованих та звільнених територіях? Чому попередня влада всіляко запевняла нас, що вона «зупинила війну», «у нас не війна, а АТО» і дистанціювала суспільство від цієї війни, а зараз всі дивуються, що військова повістка дня нікого не цікавить?

Саме тому я проти цього референдуму. Мені дійсно страшно за його результати. Ніяких дискусій щодо того, чи є РФ ворогом, і чи варто з нею домовлятись бути не повинно. Тому я сподіваюсь, що ніякого референдуму не буде. Але якщо він відбудеться – це стане початком кінця Зеленського як президента.

Автор: Сергій Михайлович,
ветеран війни на Донбасі

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook