Володимир Зеленський вже призначив нового начальника Генштабу – генерала Руслана Хомчака. Новий головнокомандувач ЗСУ неодноразово спілкувався з журналістами, і поділився з ними своїм баченням проблем української армії. На його думку, головні проблеми ЗСУ – це кричущий недокомплект у підрозділах, ненормальна обстановка в колективах, недовіра між солдатами та офіцерами. Про інші проблеми, такі як застаріла техніка та озброєння, погане забезпечення, халатне навчання військовослужбовців – Хомчак не говорив. Але кожен, хто служив/служить в ЗСУ, знає про це і постійно з цим стикається. Виходить, на 6 році війни в нашої армії куча недоліків. А як же рішучі реформи й рух до НАТО?

Не можна сказати, що попередня влада взагалі нічого не робила для армії. Дійсно, на певних напрямках є непогані результати. Значно покращилось грошове, речове та харчове забезпечення. Боєць в зоні ООС отримує велику зарплату, яка наближається до 1 тис. доларів. На відміну від 2014 року, зараз забезпечують формою, взуттям, бронежилетом та каскою. Годувати також стали краще – починаючи від нових сухпайків, і закінчуючи переходом на нову систему харчування в пунктах дислокації. Зі скрипом, але потихеньку армія отримує нові зразки озброєння, ставить до строю техніку з баз зберігання, навіть дещо купують за кордоном. Створені нові бригади, які є повноцінними бойовими підрозділами. Армія збільшилась з 168 тисяч осіб у 2013 до 255 тисяч осіб у 2019 році.

Зміни є. Але чому в ЗСУ все одно є серйозні проблеми, і реформ як таких не відбулось? Та тому, що реформи – це радикальні зміни, перебудова структури, нові підходи та стандарти. Так, армія 2014 року та армія 2019 року – багато в чому різні, але багато в чому і схожі. Замість маленької радянської довоєнної побудували велику радянську армію. Не змінилось найголовніше – керівники цієї армії, закони та керівні документи, за якими ця армія живе. Звідки візьмуться реформи, якщо зараз ЗСУ керують ті люди, які служили до війни, а багато хто з них отримував радянську військову освіту? Вони заручники тієї парадигми, в якій вони прожили та прослужили все життя, і фізично не можуть керувати сучасно. Будемо чесні – нашій армії не те, що до НАТО, а і в багатьох аспектах до радянської армії далеко.

Звісно, можна почати розповідати, що реформи швидко не проводяться, і наші західні сусіди, колишні партнери по Варшавському блоку, довго йшли до НАТО. Без сумніву, це правда. Але чи було для наших сусідів питання реформ в армії ключовим, питанням життя і смерті? Ні, бо вони не були у стані війни, як ми зараз. Тому такі аналогії недоречні, у нас немає десятків років для змін. Від армії залежить існування нашої країни, тому затягування часу – це злочин.

Деякі фахівці розповідають, що на реформи треба багато грошей. Дійсно, без грошей сучасну армію не побудуєш. Але скільки грошей треба, щоб прийняти нові статути, які б захищали права військовослужбовців? А скільки грошей треба, щоб на армії та ОПК перестали красти? А хіба для посадки чи хоча б звільнення одіозних генералів, які винні в розвалі війська, його поразках та неготовності для війни, потрібні якісь бюджети?

Стандарти НАТО, до яких ми рухаємось, — це не тільки стандарти зброї. І тому, коли нам показують нову форму для ЗСУ, і розповідають про «стандарти НАТО», не варто в це вірити. Перш за все стандарти НАТО — це стандарти керування, менеджменту, потім – застосування військ, і лише за ними йдуть матеріально-технічні аспекти. Саме тому Польща, Чехія, Хорватія, де на озброєнні ще досі стоять багато зразків радянської техніки (яка навіть у нас вже давно знята з озброєння) – в НАТО, а ми ні. Ці країни модернізували структуру війська, саму концепцію військової справи, впровадили цивільних контроль та захист прав військовослужбовців, і саме тому вони були прийняті до Північноатлантичного Альянсу.

Реформи в ЗСУ відбудуться лише тоді, коли з’явиться повага до бійців. Коли командира будуть карати не за якісь там папери, а за те, що його підрозділ не здає нормативи. Я повірю в реформи тоді, коли до військкоматів будуть черги, армія буде дбати за реабілітацію солдат після війни, і всі умови контракту будуть виконуватись. Перемогу кують люди, їхні навички та знання, і лише потім – техніка. Саме тому треба дбати про людей, треба змінювати підходи до керування військом, до його навчання. Ці реформи реальні, і вони не потребують величезних грошей. Від генералів та державних мужів вимагається лише одне – бажання щось змінити.

Автор: Сергій Михайлович,
ветеран війни на Донбасі
Фото: mil.gov.ua

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook