8 грудня 2013 року ознаменувався початком ленінопаду. Громада безболісно знесла пам’ятник Леніну в серці столиці. Ленін падав гучно та стрімко, не маючи й гадки, що його місце на довгі роки стане недоторканим. Влада досі не спромоглася так облаштувати згадане місце біля Бессарабки, щоб назавжди стерти дух і найменший натяк, що тут стояв Ленін. Чому п’єдестал кривавого окупанта Леніна руками столичної влади ніяк не може залишити Київ?

Якщо у столичної влади забракло духу, невже право на зволікання має Міністерство культури України?

Зірки, серпи, молоти – все це бачимо, коли проїжджаємо центром Києва та мостом Патона. Боротися з цим для столичної влади – місія нездійснена? Арка дружби народів і т.д. – сотні заяв та дискусій, які точаться вже давно про майбутнє. Але результату немає. Досі на обговорення громаді не запропоновано жодного варіанту того, що необхідно зробити з цією скульптурною композицією.

До цих пір не прибрали серп і молот з монументу Матері-Батьківщині.

Втім певна робота ведеться. І сама декомунізація змінила зовнішній вигляд України, а зокрема її столиці. Президент Інституту реформ і розвитку Києва Олександр Вовченко зазначив, що з декомунізацією збільшилась привабливість міста і цілком підтримав процес деінсталяції радянської символіки та монументів радянських діячів, які негативно впливали на долю нашої держави :«Чи можемо ми собі дозволити, щоб нас оточували постаті нелюдів?»

Втім, закони про декомунізацію, ухвалені Верховною Радою 9 квітня 2015 року, викликали в Україні великий суспільний резонанс. Чи вдалось українцям реально переоцінити тоталітарне минуле країни?

А от ухвалення закону про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму історики називають чи не найголовнішим досягненням влади після перемоги Майдану.

Чи підштовхне українське суспільство до переосмислення власної історії, що започаткує діалог між поколіннями про майбутнє країни перейменування населених пунктів, вулиць і скверів, відкриття архівів КДБ?

«Це потрібно для повернення національної історичної пам’яті, бо наше суспільство як раз в такому періоді, коли ця пам’ять втрачена, є розрив власне з історичною спадщиною і тією свідомістю, яка є в суспільстві, особливо в старшому поколінні. Зараз цей процес починає повертатись у звичне русло, яке прийнятне у цивілізованому світі. Наприклад, наша молодь починає цікавитися власною історією», – дав позитивну оцінку декомунізації доктор історичних наук та професор КНУ ім. Т. Г. Шевченка Володимир Сергійчук.

Скільки ж ще часу потрібно українцям для усвідомлення і неповернення до практик тоталітарного минулого?

Про це дивіться у другій частині програми #ПРОЕКТЯНКОВСЬКОГО.