Про акцію на підтримку поліції, надмірну політизованість ситуації, а також відсутність реформ у бесіді з телеведучим Олександром Янковським в ефірі Чорноморської ТРК говорить політолог Анатолій Октисюк.

У Києві в ніч на 7 лютого патрульні поліцейські в ході переслідування автомобіля BMW відкрили вогонь по машині з табельної зброї, в результаті чого був убитий 17-річний підліток. Патрульний був заарештований. На його підтримку на Софійській площі в Києві 21 лютого кілька сотень людей вийшли на акцію «Захисти свою поліцію». Що відбувається? Чим мотивована така підтримка поліції?

Ми бачимо надмірну політизацію. З одної сторони є звичайне виконання службових обов’язків, які закінчилися трагічно. Але є нормальний інститут досудового розслідування тощо. Якщо проаналізувати останні два роки, таких випадків відбувалося десятки. І на хабарях ловили дуже відомих людей, затримували співробітників Національної поліції. Це не політизувалося. Тепер настав дуже складний період у нашій історії. Ми бачимо суспільний запит на реформи, великий рівень об’єктивно незадоволених людей. Загроза соціального вибуху дійсно є. З іншого боку є політичні питання, які використовують політики та різні організації.

Від кого люди на акції збираються захищати поліцію?

Очевидно, що у соціальних мережах пройшла інформація, що за допомогою рішень судів хочуть зупинити реформи в Україні. Основна загроза полягає в тому, що нема довіри до інституцій. Довіра до Національної поліції є. Організатори акції хотіли не дати можливості відтермінувати цю реформу. Є неперевірена інформація про те, що судді, які виносять вирок, є представниками старої системи. І тут це подається у вигляді зіткнення старого і нового. Це все вплив ЗМІ. Ми перебуваємо у інформаційній площині, коли важливі питання підміняються другорядними. У нас є набагато важливіші проблеми. Наприклад, урядова криза, тарифи, збідніння населення, криза реформ та довіри. Нам намагаються нав’язати певні стереотипи чи індивідуальні випадки, які сприймаються як загальнонаціональна трагедія. Ті, хто запускають ці інформаційні приводи, хочуть, аби ми переймалися цими проблемами більше, ніж це повинно бути насправді.

Згідно з даними соціологічних досліджень, понад 70% українців не довіряють уряду Яценюка. Але уряд у відставку не йде. 20 лютого в День пам’яті Героїв Небесної сотні в центрі Києва було досить численне зібрання людей від різних політичних сил. Люди, яких охрестили активістами, закидали офіс Рената Ахметова в Києві. Потім вирушили до Ощадбанку Росії, розташованому в районі станції метро Арсенальна. По дорозі розбили приміщення і техніку Альфа-банку на Хрещатику. Після чого організація Революційні праві сили частково окупували готель «Козацький», встановили кілька наметів на Майдані. На Ваш погляд, що відбувалося?

Повертаючись до рівня недовіри, хотів би зазначити, що у нас також є дані соціологічних опитувань, що проводилися на замовлення ООН. Там рівень недовіри до інститутів влади сягає 85%. Рівень відчуження суспільства до самої держави як до держави складає близько 60%. Там багато тривожних показників, але найбільше уваги потребує рівень готовності на радикальні протести – 8%. Коли розпочиналися події на Євромайдані, готових до радикальних протестів було всього 2%. Із цих 8% є категорія провокаторів, які кидали каміння у російські банки та вдавалися до радикальних дій. Я підозрюю, що серед будь-якої групи протестувальників є незначна частина радикалів, які провокують.

Чи можна називати всіх людей, що вийшли на Майдан 20 лютого 2016 року, провокаторами?

Абсолютно, що ні. Значна частина людей була солідарна із загиблими на Майдані. Була частина людей, яка хотіла вийти заради цікавості. Це частина людей, які хочуть бути причетними до чогось. Є значна частина романтиків, людей-революціонерів, які постійно живуть революційними поглядами. Вони вважають, що революція ще продовжується тощо.

Наскільки такі акції протесту загрожують сьогодні Україні?

Це дуже загрозливо. Ми не бачимо реальних реформ, боротьби із корупцією. Ця влада очолила корупційні схеми. Не можна говорити, що змінилися інституції. Закон про державну службу був прийнятий фактично через півтора роки. Це означає, що стара система дає прибутки тим, хто її очолює. І суспільство задає питання. Такі протести будуть продовжуватися. І більшість з них буде відбуватися на фоні погіршення економічно-соціальної ситуації.

Чи можливе проведення реформ при такому низькому рівні підтримки уряду, який ми маємо на сьогодні? Або без створення нового уряду реформи неможливі?

Можливо провести реформи. Але реформи неможливо завершити без нормального бюрократичного апарату. Бюрократія – це не є щось негативне, як у нас це асоціюють. Нормальна бюрократія – це державний апарат, який забезпечує виконання політичних рішень в адміністративній процедурі. У нас нема бюрократичного апарату. У нас є політичний апарат, який виконує замовлення олігархів та їхніх політичних партій. Для них важливо лише отримати перемогу на виборах. У нас нема нормальних інституцій, які можуть незалежно орієнтуватися у державній політиці. Це державні органи влади. Вони орієнтуються виключно на командно-адміністративну модель. Вони не можуть приймати рішення самостійно, оскільки це централізовано. У нас фактично залишилася модель від Комуністичної партії. Ми двадцять років жили на радянському минулому. Тепер прийшов час проводити модернізацію, реформи. Ця влада цього не розуміє.