Из свидетельских показаний капитана 1-го ранга Александра Калачева, побывавшего в плену у российских спецслужб, на заседании по делу №761/9437/15-ц о факте вооруженной агрессии Российской Федерации против Украины от 22 марта 2016 года в Шевченковском районном суде г. Киева.

Я, громадянин України Калачов Олександр Григорович 20 березня 1971 року народження, звертаюсь до Вас розглянути мої свідчення щодо порушення Російською Федерацією (далі РФ) міжнародних законодавчих актів на території АР Крим в період з 20 лютого по 25 березня 2014 року і визнати факт збройної агресії та РФ – країною агресором.

Я особисто був свідком подій, які відбувалися в суспільно-політичному житті та військовому середовищі на території АР Крим в даний період, результатом якого було змінено територіальну цілісність України військовим шляхом.

На той час я проходив військову службу у складі ВМС ЗС України, в подальшому – військовій частині А1145. Перебував у військовому званні капітан 1 рангу.

Під час загострення суспільно-політичної ситуації в АР Крим, в кінці лютого 2014 року РФ застосувала особовий склад та військову техніку Чорноморського флоту РФ (далі ЧФ РФ) з метою захоплення військових та важливих цивільних об’єктів.

Дійсно, станом на 20 лютого 2014 року на території АРК перебували військові частини ЧФ РФ, згідно підписаного Харківського Договору між РФ та Україною від 21 квітня 2010 року, з питань перебування Чорноморського флоту РФ на території України (АР Крим).

Під час загострення суспільно-політичних подій в АР Крим в лютому 2014 року командування ЧФ РФ застосувало підрозділи 810 окремої бригади морської піхоти для блокування та захоплення важливих цивільних об’єктів України (органів державної влади, аеропорти, морські порти, Керченську поромну переправу, маяки) та військові частини ВМС ЗС України і ПС ЗС України, ДПС України.

В період з 20 лютого 2014 року по 25 березня 2014 року я перебував в м. Керч, де розміщувався на території 501 окремого батальйону морської піхоти Центру військ берегової оборони ВМС ЗС України (в/ч А0669, вул. Міжнародна, 64, позивний «Фрегат»). Виконував завдання щодо моніторингу суспільно-політичної ситуації в регіоні та військово-політичної обстановки (ВПО) на території Північного Кавказу (Південного військового округу РФ). Завдання виконував шляхом отримання інформації від взаємодіючих підрозділів: 15 радіотехнічний пост берегової системи спостереження ВМС ЗС України («Керч-Крепость»), Центр радіоелектронної розвідки Південного ОК СВ ЗС України (в/ч А2439, позивний «Зірка»); 262 радіотехнічний батальйон ПС ЗС України (в/ч А0883, 9 км Керченського шосе, позивний «Галера»); 23 загін морської охорони Азово-Чорноморського Регіонального управління ДПС України (в/ч 1472, Набережна міста), прикордонна комендатура ДПС України (вул. Щорса) та особистим спостереженням і вивченням повідомлень в засобах масової інформації, Інтернеті. Також, при спілкуванні з представниками ДПС, СБУ та МВС України.

Про різку зміну ВПО на території Південного ВО РФ я дізнався вранці 23 лютого 2014 року, коли отримав повідомлення від чергового Центру радіоелектронної розвідки Південного ОК СВ ЗС України («Зірка») щодо приземлення великої кількості військових транспортних літаків Іл-76 ВПС ЗС РФ на аеродром сумісного базування Анапа (Краснодарський край). Про встановлені обставини я особисто доповів своєму безпосередньому начальнику в Севастополі, згідно визначених умов зв’язку.

В подальшому я постійно перебував на території Керченського гарнізону, без виїзду за його межі. Протягом всього періоду відслідковував суспільно-політичну ситуацію та військово-політичну обстановку в регіоні, постійно доповідав її своєму безпосередньому керівнику.

З 27 лютого 2014 року ситуація в м. Керч загострилась через проведення мітингів проросійські налаштованих політичних сил на площі ім. Леніна та біля будівлі Керченської міської ради.

З 16 годин 27 лютого 2014 року була призупинена робота Керченської поромної переправи за рішенням Міністерства транспорту України, через загострення обстановки в регіоні. Протягом доби переміщення людей та автомобільного транспорту, автобусів міжнародного сполучення Краснодар-Одеса та в напрямку міст АР Крим через Керченську протоку не здійснювалось.

Вночі 28 лютого 2014 року командир 23 Керченського загону морської охорони капітан 1 рангу Юрій Лошак, у складі дивізіону (1 прикордонний корабель та 10 катерів), за наказом керівництва Азово-Чорноморського регіонального управління ДПС України, здійснили переміщення з пункту базування Керч в морський порт Бердянськ. Залишив морську ділянку державного кордону України в районі Керченської протоки без охорони, охорону Керченської поромної переправи залишився здійснювати прикордонний наряд ДПС України в кількості до 20 осіб. Інформація про відбуття прикордонних кораблів та катерів 23 Керченського загону морської охорони була висвітлена на сайті.

28 лютого 2014 року я отримав повідомлення про блокування підрозділом 810 окремої бригади морської піхоти ЧФ РФ військового містечка 1 окремого батальйону морської піхоти Центру військ берегової оборони ВМС ЗС України (в/ч А2272) у м. Феодосія. В подальшому було отримано інформацію, що вночі, 1 березня 2014 року, було здійснено проникнення військовослужбовця ЧФ РФ на територію даного військового містечка. Про даний інцидент було висвітлено в ЗМІ.

В 11.40 28 лютого 2014 року Керченська поромна переправа відновила свою роботу.

Вночі, 29 лютого 2014 року, військовослужбовцями 810 окремої бригади морської піхоти ЧФ РФ (в кількості до 60 осіб) було блоковано прикордонний пункт пропуску «Крим» на території Керченської морської поромної переправи. Військовослужбовці морської піхоти були ідентифіковані за формою одягу (тільники та шапки чорного кольору) та номерам транспортних засобів (автомобілів Камаз та Урал).

Протягом 1 та 2 березня 2014 року морський пункт пропуску «Крим-Кавказ» здійснював роботу в штатному режимі. За добу було оформлено 11 поромів. Перед пунктом пропуску в сервісній зоні перебувала група військовослужбовців ЧФ РФ, які в роботу пункту пропуску не вмішувались.

2 березня 2014 року російськими військовими зі складу 810-ї бригади морської піхоти ЧФ РФ (в кількості до 30 осіб) було заблоковано 501 обМП ВМС України (територію в/ч А0669), яка дислокувалась в 3 км від Керченської поромної переправи. До воріт військової частини А0669 під’їхав автомобіль «Урал» із російським номером, де в машині перебували військовослужбовці у формі морських піхотинців ЧФ РФ. Активних дій військові не приймали, розпочали переговори з командуванням військової частини.

3 березня 2014 року в м. Керч озброєними особами зі складу ЧФ РФ було блоковано військові містечка, де були розташовані прикордонна комендатура ДПС України (вул. Щорса) та штаб 23-го Керченського загону морської охорони ДПС України (Набережна міста).

Увечері, (близько 21.00) 3 березня 2014 року, під час прибуття поромної переправи «Николай Аксененко» сполученням порт-Кавказ – порт-Крим, прикордонним нарядом ДПС України при огляді 2-х мікроавтобусів та 3-х вантажних автомобілів на борту порому було виявлено озброєних осіб у військовій формі без знаків розпізнання. Для перетину їх на територію порту Крим, прибули військовослужбовці ЧФ РФ на територію посту та застосували проти прикордонного наряду ДПС України фізичну силу та відсторонили від огляду вантажу (у складі зміни перебувало 15 прикордонників, з них 7 жінок).

Таким чином, з 21.00 3 березня 2014 року, за допомогою протиправних дій військовослужбовців ЧФ РФ було розпочато перекидання особового складу та військової техніки ЗС РФ з території Краснодарського краю (РФ) на територію АР Крим (Україна), та охорону Керченської поромної  переправи  стали забезпечувати військовослужбовці ЧФ РФ та представники козачих формувань.

4 березня 2014 року  ДПС України заявило про зосередження в районі морського пункту пропуску «Кавказ» (на території Таманського півострова Краснодарського краю) військової техніки та артилерійських систем ЗС РФ, а увечері було розпочато їх переправлення на поромі в порт Крим (Україна).

5 березня 2014 року озброєними військовослужбовцями ЗС РФ на автомобілях з російськими номерами було блоковано 262 окремий радіотехнічний батальйон ПС ЗС України (в/ч А0883), який дислокується на відставні 9 км від міста Керч, вздовж траси Керч — Феодосія.

Дана інформація була висвітлена на сайті.

6 березня 2014 року, увечері, з території Краснодарського краю РФ через Керченську протоку на поромі було переправлено цивільну та військову техніку з особовим складом ЗС РФ, на автомобілях були військові номери.

7 березня 2014 року з території Краснодарського краю РФ через Керченську протоку було переправлено велику кількість військової техніки та особового складу ЗС РФ, на автомобілях були нанесені знаки у вигляді «червоного хреста», що вказує на їх приналежність до медичних підрозділів. Колонна військових машин переміщалась центром міста Керч вздовж центрального ринку, в напрямку Феодосії.

Ситуація на території АР Крим загострювалась швидко, станом на 7 березня 2014 року більшість військових частин ЗС України та ДПС України на території Керченського гарнізону була заблокована, через це я вивіз своє майно на приватну квартиру та продовжував виконувати поставлені мені завдання.

8 березня 2014 року з Краснодарського краю РФ через Керченську протоку було переправлено велику кількість військової техніки та особового складу ЗС РФ (до 65 одиниць Камазів та Уралів). Переміщення техніки з військовослужбовцями ЗС РФ висвітлювалось журналістами та приватними особами в ЗМІ та на сайтах Інтернету.

12 березня 2014 року на територію АР Крим через Керченську протоку  було переправлено близько 40 одиниць бронетранспортерів ЗС РФ, військова колонна в темну пору пройшла м. Керч і по автомобільній трасі прибула на територію військового полігону ЧФ РФ в районі мису Опук.

15 березня 2014 року на територію АР Крим через Керченську протоку було переправлено залізничний состав з військовою технікою ЗС РФ. Було доставлено зенітно-ракетний дивізіон «ОСА» у складі 4-х батарей. Також, прибула інженерна техніка — 4 танкових тягача, пересувні дизель-генератори, автомобільні цистерни та 4 автомобіля УАЗ. Переміщення залізничного ешелону з військовою технікою ЗС РФ через залізничний вокзал в м. Керч було знято на смартфон «НТС» мною особисто. Близько 18 годин  цього дня залізничний ешелон прибув в пгт. Гвардійське (неподалік м. Сімферополь), де розміщувався військовий аеродром ЧФ РФ.

В період з 28.02 по 24.03.2014 р. (протягом одного місяця) було блоковано всі військові частини ВМС ЗС України на території АРК, від командування військових частин вимагалось перейти на бік ЧФ РФ, зняти прапори України і вивісити прапори РФ.

Динаміка здачі військових частин ВМС ЗС України та інших військових частин по основним гарнізонам АР Крим була наступна:

Сімферопольський гарнізон — 19.03.2014 р., коли був заарештований контр-адмірал Сергій Гайдук озброєними особами так званої «самооборони  Криму»;

Керченський гарнізон — 20.03.2014 р., коли було знято прапор України на території військової частини А0669 ВМС ЗС України та піднятий прапор РФ;

Севастопольський гарнізон — 24.03.2014 р., коли український екіпаж покинув великий десантний корабель «К.Ольшанський» (U402 );

Феодосійський гарнізон — 24.03.2014 р., коли було здійснено штурм проти військовослужбовців морської піхоти ВМС ЗС України (військової частини А2272) та захоплено в полон командира військової частини підполковника Дмитра Ділятицького та його заступника майора Ростислава Ломтєва;

Перелік військових частин ВМС та ПС ЗС України, ДПС України та внутрішніх військ МВС України, які були локалізовані військовослужбовцями ЗС РФ в АР Крим, було висвітлено на сайті.

Інформацію про перехід військовослужбовців ВМС ЗС України на бік ЧФ РФ висвітлено на багатьох сайтах.

Після оголошення Парламентом АР Крим 11 березня 2014 року декларації про незалежність Криму та м. Севастополя, було заявлено про перепідпорядкування військових частин МВС України до МВС РФ. Після проведення 16 березня 2014 року референдуму, в період з 18 по 21 березня 2014 року, на бік самопроголошеного уряду Криму перейшло і територіальне командування внутрішніх військ МВС України.

Чисельність угруповання внутрішніх військ МВС України в АР Крим складала приблизно 3000 чоловік та мала велику щільність на кількість місцевого населення, ніж в інших регіонах України. За інформацією українських ЗМІ на 28 березня 2014 року з Кримських частин внутрішніх військ на материкову частину вийшло всього 225 чоловік, які були переведені в частини ВВ МВС України у Донецьку та Харківську області, з них: офіцерів — 11, контрактників — 6, призовників — 208.

Для блокування та захоплення військових частин ЗС України та інших силових відомств (близько 200), які дислокувались в АР Крим, в основному було застосовано військовослужбовців ЧФ РФ. На кінець лютого 2014 року у складі ЧФ РФ, згідно договору РФ з Україною від 1997 року, нараховувалось до 25 тисяч військовослужбовців, де перебувало близько 2 тисяч морських піхотинців та 2 тисячі особового складу морської авіації.

Блокування та захоплення військових частин ЗС України здійснювалось до початку та після проведення в АР Крим так званого референдуму — 16 березня 2014 року, по результатам якого, самопроголошений уряд АР Крим 18 березня 2014 року підписав в м. Москва «Договір про входження до складу РФ».

2 квітня 2014 року Президент РФ В. Путін підписав федеральний закон «О прекращении действия соглашений, касающихся пребывания Черноморского флота РФ на территории Украины».

Раніше, наказом командувача Південного військового округу від 21 березня 2014 року № 115 було визначено, що військові частини ВМС ЗС України на території АРК перестали існувати. Було визначено завдання до 30 березня 2014 року щодо їх інтеграції до складу ЧФ РФ, інвентаризації майна, а також прийом на військову службу колишніх військовослужбовців ВМС ЗС України та інших військових формувань.

Також, в період з 18 по 21 березня 2014 року на бік самопроголошеного уряду Криму перейшли і підрозділи СБУ.

26 березня 2014 року начальник Генерального штабу ЗС РФ Валерій Герасимов заявив журналістам, що російські прапори були підняті у 193 військових частинах та різних закладах ЗС України дислокованих в Криму.

Таким чином, публічна заява високопосадовця ЗС РФ про перехід військових частин ЗС України на бік ЗС РФ свідчить про причетність МО РФ та Уряду РФ до анексії Криму, порушенню територіальної цілісності України.

25 березня 2014 року (в день професійного свята СБУ) мене особисто затримували та заарештовували колишні співробітники СБУ в м. Керч, які представились співробітниками ФСБ РФ. На той час я був одягнений в цивільний одяг, при собі мав тільки паспорт та мобільні телефони. Після арешту, мене було доставлено в наручниках на автомобілі до колишнього відділу СБУ по вулиці Леніна, 8. Після відмови спілкуватись з ними та писати пояснювальні, мені повідомили що відвезуть для допиту до управління в м. Сімферополь. З 18.00 до 22.00 25.03.2016 мене було перевезено до колишнього управління СБУ в м. Сімферополь по бул. Івана Франка, 13. В будівлі я спостерігав озброєнихосіб в спортивному одязі та зі зброєю. На запитання де я перебуваю і за що мені затримано ніхто не відповідав, але повсюди (на вивісках та описах були назви посадових осіб СБУ). Представитись мені як посадовці спецслужби теж відмовились. Для охорони мені приставили двох осіб в цивільному одязі зі зброєю. В подальшому, мене було направлено під конвоєм до колишнього районного відділу МВС України. Всю ніч я перебував під вартою на другому поверсі будівлі, в приміщенні де чергували оперуповноважені офіцери МВС.

Вранці, 26 березня 2014 року, мене знову відвели до колишнього управління СБУ, де повідомили, що вимушені відвезти до м. Севастополя. На легковому автомобілі в наручниках під охороною мене було доставлено до міста Севастополя та передано ФСБ РФ. Перебував я під арештом на території військової гауптвахти ЧФ РФ, по вул. Бакинська. Його охорону здійснювали військовослужбовці 810 окремої бригади морської піхоти в балаклавах, на території внутрішнього двору перебував бронетранспортер. Розпізнавальних знаків на формі одягу військовослужбовців ЧФ РФ також не було, крім морських тільників.

Морські піхотинці ЧФ РФ здійснювали в основному охоронну функцію та забезпечення перебування полонених. Допит мене здійснювали представники ФСБ РФ в балаклавах та цивільному одязі. На мої запитання, з ким я спілкуюсь, вони не відповідали. На запит за що затриманий теж не відповідали. Надати мені захист (адвоката) відмовили. Від мене вимагали розповісти про мою діяльність в м. Керч, в противному випадку вивезуть в море та утоплять. Мотивували тим, що не в моїх інтересах задавати питання.

При подальших допитах, представники ФСБ РФ намагались з’ясувати у мене відомості про мої завдання та командування військової частини, де зберігається зброя та інші питання що містять військову таємницю.

Під час допиту застосовували методи психологічного впливу та залякування, доводили, що міліція може в домі дружини знайти наркотики, або донька попасти в ДТП.

На початку допиту я відмовився давати будь-які пояснення представникам ФСБ РФ, після чого мені повідомили щоб я подумав в камері. Через декілька днів знов мене визвали на допит. Там мені повідомили всі дані про мене, вказуючи, де я проходжу військову службу та данні про моїх безпосередніх начальників. Показали мені пояснюючи свідчення деяких посадових осіб МО України, СБУ та МВС України, з якими я безпосередньо спілкувався.

На всі пред’явлені мені звинувачення у шпіонажі проти РФ я заперечував, на погрози, що мене відвезуть до «Лефортово» в Москву, я не повівся. Для доказу в суді моєї вини по даній справі у представників ФСБ РФ не було конкретних фактів, крім написаних наклепів моїх знайомих товаришів які , на мою думку, свідчити в суді не будуть. Тому я настоював на своєї непричетності та вимагав від них надати мені адвоката та консула України. Заявляв що я «громадянин України», тому маю право на це.

Приблизно 5 квітня 2014 року представники ФСБ РФ повідомили мені, що керівництвом ЧФ РФ (представниками цього військового відомства вони виступали) прийнято рішення про екстрадицію мене з території Криму в Україну.

9 квітня 2014 року, після 15 годин до мене завітав конвой та повідомив про те, щоб я збирався з речами на вихід. В кімнаті гауптвахти, де постійно здійснювався допит, мене чекали 2 особи в цивільному одязі та балаклавах. Після входження до приміщення на мене одягли наручники та закрили очі чорною плівкою і скотчем, потім заламали руки та вивели у внутрішній двір гауптвахти і посадили в кузов машини. Там мене поставили на коліна і представили до потилиці пістолет ПМ. По дорозі, в машині охороняючи особи постійно задавали мені питання: яке моє прізвище? Уточняли мої паспортні дані (коли народився, де?). Один до одного звертався з питанням чи взяв він лопату. Після цього ще раз задали мені питання: «останній раз запитуємо, як твоє прізвище?» Одна особа переодягнула затворну раму пістолета та приставила мені до потилиці, тримаючи біль від наручників. Відповівши на запитання, що моє прізвище Калачов, я почав прощатись із життям та звернувся з молитвою до Бога, чекав пострілу в потилицю. Але пострілу так і не настало, через деякий час машина зупинилась і мені зняли наручники, вивели на вулицю. На вулиці я очікував постріл в спину, але цього не сталось. Через деякий час я почув, що машина поїхала, після чого зняв з голови пов’язку. Оглянувши навколо, я зрозумів, що знаходжусь в м. Севастополь біля траси, яка веде в напрямку залізничного вокзалу. Поруч знаходилась будівля церкви Феодосія Чернігівського (вул. Портова, 23). Потім я перехрестився в напрямку церкви і зібрав розкидані по тротуару мої речі, вирушив в напрямку автовокзалу.

Там я звернувся до водія автобусу, з проханням доїхати до Сімферополя. Сильно переживав за свій вигляд, тому що 15 діб (півмісяця) я не голився. До будівлі автовокзалу не заходив, щоб не привернути до себе міліцейський патруль.

В м. Сімферополь я виїхав на маршрутці до центрального автовокзалу, щоб виїхати до м. Керч. Але через відсутність маршрутів в даному напрямку, я поїхав до залізничного вокзалу. Там придбав на вечірній приміський поїзд до Джанкою. Прибувши до Джанкою, на залізничній станції я спостерігав состав з військовою технікою (в основному зенітні установки ЗУ-23-4 «Шилка»), який в подальшому був відправлений в напрямку Кримських перешийків. На автовокзалі Джанкоя найближчих рейсів на Керч не було, тому я знову повернувся на залізничний вокзал та придбав квиток на нічний приміський потяг.

До станції Керч я прибув близько 6.30 10 квітня 2014 року, після чого на маршрутному таксі виїхав додому за адресою: вул. Войкова, б. 31 кв. 35.

Дома я зустрівся з дружиною та донькою. При спілкуванні з ними, я дізнався, що вони мене розшукували через міліцію. На 3 добу подали заяву про моє зникнення, яке представники МВС не хотіли приймати. По факту мого зникнення 25 березня 2014 року було заведено карну справу.

10 квітня 2014 року я разом з дружиною, Калачовой Вікторією Валеріївною, прибув в м. Керч до відділу міліції по вул. Леніна, 8 та написав заяву про закриття кримінальної справи про моє зникнення.

13 квітня 2014 року (неділя) я попрощався з родиною та виїхав поїздом до Києва з пересадкою на станції Джанкой. По дорозі я спостерігав підозрілих осіб, які відстежували мої дії на станції.

14 квітня 2014 року я прибув до м. Київ, після чого зустрівся зі своїм знайомим товаришем по службі в ВМС ЗС України підполковником Вячеславом Демьяненком, який також перебував у полоні на гауптвахті ЧФ РФ в м. Севастополь та бачив мене там. Після завершення спілкування з ним я прибув до військової частини. В подальшому з Вячеславом Демьяненком я більше не зустрічався, тільки спілкувались по телефону. Де він перебуває зараз мені не відомо.

Резюме

Аналіз політичних подій в лютому-березні 2014 року, де було проведено 16 березня 2014 року самопроголошеним Урядом Криму референдум про вихід АР Крим зі складу України, події супроводжувались блокуванням та захопленням військових частин ЗС України підрозділами ЧФ РФ та іншими підрозділами, які були доставлені на півострів кораблями і катерами, поромами Керченської поромної переправи.

Згідно IV Женевської конвенції від 1949 року про захист цивільного населення, за визначенням Міжнародного гуманітарного права, одна із держав несе відповідальність за здійснення безкровної (невійськової) окупації. В зв’язку з тим, що Україна та РФ є учасниками всіх Женевських конвенцій та двох додаткових до них протоколів, то їх положення застосовуються і до ситуації в АР Крим в повному об’ємі, яке відбулось в період з 20 лютого по 13 квітня 2014 року.

Військовослужбовці ЧФ РФ за наказом свого командування та Уряду РФ забезпечували проведення силових заходів щодо анексії АР Криму. Практичне застосування сил та засобів ЧФ РФ та інших підрозділів ЗС РФ було розпочато 27 лютого 2014 року, під час захоплення будівлі Верховної Ради АР Крим. Застосування сил та засобів здійснювалось з порушенням положень Міжнародного гуманітарного права, де військовослужбовці ЗС РФ не виконували визначені їм обов’язки для «КОМБАТАНТІВ». Блокування та захоплення важливих військових та цивільних об’єктів в АР Крим здійснювалось військовослужбовцями ЗС РФ, які не мали позначень про їх належність до Збройних Сил, у тому числі і на військовій техніці.

Таким чином, Ваша честь прошу прийняти мої свідчення до справи, як факти доказу збройної агресії Російської федерації проти України.

Джерело: «Сила права»