ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
3
9
1
7
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
3
9
1
7
Дорога додому
Судити не можна помилувати: чому в «ЛНР» побоюються реінтеграції Донбасу?
  11 Грудня 2019 12:43
|
  2434

Судити не можна помилувати: чому в «ЛНР» побоюються реінтеграції Донбасу?

Судити не можна помилувати: чому в «ЛНР» побоюються реінтеграції Донбасу?

Мешканці окупованої частини Донбасу вже не один місяць нудяться в очікуванні і задаються питанням: яка доля їх чекає після закінчення війни з Росією, реінтеграції регіону і повернення в лоно України? Особливо турбуються про свою майбутню долю жителі окупованих територій, що працюють в органах місцевої «влади», комунальних підприємствах, а також вчителі, викладачі, лікарі і бізнесмени. «Чорноморка» поспілкувалася з жителями тимчасово окупованих територій Луганської області, які розповіли про те, чому деякі з них з тривогою чекають повернення Донбасу під контроль української влади і чи готові вони це зробити.

« Якщо буде світити небо в клітинку, то не буду чекати, поки мене запроторять за ґрати і поїду в Росію»- юрист

В Україні вже не перший рік точаться дискусії про можливу реінтеграцію Донбасу, а також про люстрацію і помилування учасників конфлікту. Незважаючи на масу розмов, дискусій, проведення круглих столів та створення законопроектів депутатами Верховної Ради, виразного і чіткого законодавства з цього питання досі не існує.

Невідомість, як відомо, лякає. Тому жителі непідконтрольного Донбасу, що працюють чиновниками, вчителями, лікарями та рятувальниками задаються питанням: а що з нами буде, коли Україна повернеться? Нас помилують і пробачать або дадуть тюремний термін за колабораціонізм? Відповіді на ці непрості питання дасть саме час, а поки народні обранці в стінах ВР ведуть запеклі суперечки, де ж ставити кому у фразі «судити не можна помилувати». Ми задавали всім, в кого брали інтерв’ю, таке питання: чи боїтеся ви бути покараними за вашу діяльність при поверненні Донбасу під контроль України? Всі імена героїв з метою безпеки змінені.

Галина викладає на юридичному факультеті в одному з вузів окупованого Луганська. Жінка має великий стаж роботи і масу регалій, як довоєнних, виданих українською владою, так і грамот та подяк від російської окупаційної адміністрації. Жінка з побоюванням очікує повернення української влади до Луганська, не знаючи, чи чекає її покарання за професійну діяльність, і якщо так, то яке.

«Не те, щоб сильно боюсь. Я займаюся тим, що і до війни робила – викладанням, несу знання дітям. І це мені подобається. Юриспруденція – наука тонка, і тут можна багато моментів трактувати по-різному. До війни я вчила студентів аспектам українського законодавства і права, а зараз «законодавству», що діє тут, тобто в «Луганській Народній Республіці». Цей момент можна теж тлумачити двояко: з одного боку, я можу бути пособниця сепаратистів, адже я ж викладаю їх «законодавство», а значить, визнаю його і популяризую. З іншого боку, я доношу до відома студентів саме ту інформацію, яка сьогодні в Луганську актуальна і працює. А як студенти будуть далі розпоряджатися цією інформацією – це вже їхнє право вибору.

Законодавство України сьогодні в Луганську на практиці застосовується? Ні! Мені ніхто пістолет біля скроні не тримає, це мій добровільний вибір: залишитися тут і продовжувати працювати на старому місці. Якщо Україна сюди повернеться (питання, чи скоро), чи покарають мене? Я думаю, що, швидше за все, так. Можуть, як мінімум, люструвати, і позбавити права викладання на певний термін. А можуть і термін впаяти. Це все залежить від політики Зеленського і його послідовників. Зараз, я так бачу, йде політика примирення з Росією. В такому випадку є шанс, що можуть оголосити амністію учасникам «російської весни», тим, хто не вбивав і не заподіював тяжку шкоду. Загалом, будемо дивитися. Звичайно, якщо мені в перспективі буде світити небо в клітинку, то я не буду чекати, поки мене запроторять за ґрати, і поїду в Росію. А якщо мене «помилують», то залишуся тут і буду далі викладати. Українське законодавство я знаю добре, можу і його викладати, як і до війни. Скажете, пристосуванка і перефарбовуюся швидко? Називайте, як хочете», – поділилася своїми думками Галина, викладач юридичного факультету одного з вузів окупованого Луганська.

«Хіба гасити пожежі – це злочин?» – співробітник «МНС» «ЛНР»

Леонід з юних років мріяв стати пожежником, і його мрія стала реальністю. Поступив на службу в МНС України в Луганську ще до початку військового конфлікту. За його словами, боротьба з вогнем – це його покликання, і чоловік дуже переживає, як з ним вчнить українська Феміда при поверненні окупованого Донбасу під контроль України.

«Я завжди мріяв бути пожежником. У дитинстві навіть доходило до того, що у нас на селищі пацани палили багаття, а я ходив і гасив, за що не раз отримував на горіхи. Перед війною переїхав до Луганська і поступив на службу в МНС. Коли тут стріляти почали, вирішив залишитися на своїй службі. Тепер ми підкоряємося «МНС ЛНР» … Я роблю зараз те, що і до війни: виїжджаю на виклики, тушу пожежі. Допомагаємо людям в різних ситуаціях, ми ж не тільки пожежні, а й рятувальники. Люди дзвонять, кажуть, там кішка на дерево залізла і не може злізти, сидить, кричить, або корова провалилася в льох. Що робити, виїжджаємо, допомагаємо. Сам родом з села, тому розумію, яка біда, якщо з домашніми улюбленцями біда трапляється. Не кажучи вже про людей.Насправді, дуже хочу, щоб Україна повернулася до нас (ви ж там ім’я моє тільки не пишіть). Але сьогодні ситуація склалася так, що я навіть не можу поїхати до себе в рідне село. Тому що, я, по-перше, давав підписку про невиїзд з «ЛНР», та й сенсу виїжджати, тому що українська сторона вже має наші списки і на першому ж блокпосту мене візьмуть СБУшники. А я так скучив за рідними місцями. Родичі, звичайно, приїжджають сюди до мене в гості, мене провідати, дружину і дітей. А я виїхати не можу. Що стосується люстрації або реінтеграції … Я вважаю, що не вчинив ніякого злочину і не заслуговую покарання. Але в «МНС», як в поліції або армії: звання, погони, сувора дисципліна і ієрархія. За це можуть причепитися, звичайно, якщо, ми знову в Україну підемо. Але у мене питання: хіба гасити пожежі – це злочин? Я не пішов воювати, хоча звали, зброю в руки не брав. Брандспойт – моя зброя. Можливо, деякі українські політики були б і не проти, щоб тут все і всі згоріли нахрін. Якщо в чотирнадцятому році всі пожежні переїхали б на підконтрольну територію, а тут би не залишилося нікого з наших … То що? Але я вважаю, що правильно зробив, що залишився тут. Луганщина – моя земля, я її люблю і мені приємно, що я займаюся улюбленою справою, яка приносить користь. Я далекий від політики і не знаю, що вони там вирішать у Києві, Москві чи Парижі. Але дуже сподіваюся, що, як співалося в одній гарній пісні, «розум коли-небудь переможе», – поділився своїми переживаннями співробітник «МНС» «ЛНР» з окупованого проросійськими бойовиками Луганська.

«Плачу податки в «ЛНР», значить, я пособник терористів?» – підприємець

Бізнесмен Євген торгує на луганському ринку кондитерськими виробами.

Якщо до початку війни на Донбасі на його прилавках можна було знайти широкий асортимент солодощів переважно українського виробництва, то тепер – цукерки і печиво, в основному, російського виробництва. Раніше підприємець платив податки Україні, а тепер мимоволі поповнює скарбницю російських окупантів, які захопили Луганськ.

«А куди мені подітися? У мене бізнес налагоджений, що мені – кидати потрібно було все? Що для мене, по суті, змінилося щось? Що раніше податками і хабарами тиснули, що зараз. Раніше в основному торгував «Рошен», також «Світоч», тростянецькі цукерки, зараз продаю російський і білоруський товар. «Рот-Фронт», «Червоний Жовтень»… Але багато і донецької, і луганської місцевої продукції. Ті ж українські фірми «АВК» і «Конті» тут торгують, тільки під іншими брендами. Із задоволенням продовжував би продавати і інші українські солодощі, але їх зараз спробуй привезти! Та й ціна буде в підсумку така, що ніхто не купить. Контрабанду складно провезти, та й після того, як Порошенко пішов, його цукерки перестали до нас надходити. А купую я продукцію, як і раніше, на оптовому складі в Луганську. Якщо трапиться так, що Луганськ знову стане українським? Ну, мені тоді зможуть пред’явити претензію, за те, що я платив податки в бюджет «ЛНР». Типу, я спонсорують тероризм і війну. Але чи так це? Я не знаю, які вони там приймуть закони, і чим будуть керуватися. Але якщо будуть звинувачувати простих підприємців, яким є я, у фінансуванні війни або спонсоруванні тероризму, то тут не знаю, що сказати. З таким же успіхом можна звинуватити будь-якого пересічного луганчанина в добросовісній оплаті комунальних послуг. Адже куди йдуть ці гроші? Теж в бюджет «ЛНР». І «влада» «ЛНР» може ці кошти витратити, в тому числі, і на війну з Україною. Так що все залежить від адекватності або її відсутності у тих, хто там закони ці прийматиме про люстрацію і прощення. Але мене прощати немає за що і люструвати теж, я з ранку до ночі, як проклятий, працюю, щоб прогодувати свою сім’ю, і до політики мені особливо немає ніякого діла», – заявив Євген, приватний підприємець з Луганська.

«Лікувала всіх, і «ополченців», і солдат української армії», – медик з Кадіївки

Співробітники сфери медицини належать до однієї з найблагородніших і важливих професій в світі і, по ідеї, не повинні піддаватися люстрації і гонінням за виконання своїх обов’язків в окупації. Однак, щодня виконуючи свою роботу, вони теж сильно переживають про те, що чекає їх, після того, як Донбас звільнять від окупантів.

Слово Марині, медсестрі лікарні міста Кадіївка (до декомунізації – Стаханів), що на окупованій Луганщині.

«Коли в 2014-му тут заміси почалися, і обстріли регулярні, то до нас везли поранених штабелями просто. Лікувала всіх, і «ополченців», і солдат української армії. Пам’ятаю, «ополченці» під Первомайськом взяли в полон українського розвідника, і його побили сильно. До нас цього хлопця привезли, місця живого не було від синців і опіків на ньому, катували дуже. Виходжувала його, плакала багато, чисто по-людськи шкода, хлопчина ще зовсім. Потім, коли він трохи оклигав, його забрали, а куди – не бачила. Я ж клятву Гіппократа давала, тому про політичні уподобання не питала тих, хто потрапляв до нас на операційний стіл і в палату. Лікувала багатьох бійців з «козачого полку» Павла Дремова (підірваний у власному авто терорист, котрий контролював в 2014-2015 році Кадіївку і знаходився в конфронтації з тодішнім ватажком «ЛНР» Ігорем Плотницьким – авт.). Я намагаюся не звертати уваги на те, за який бік конфлікту людина. Повірте, нам всім війна вже так набридла, що за великим рахунком вже все одно, що тут буде: Україна, Росія чи ще що-небудь. Нам головне, щоб перестали стріляти. Тому що я тут такого надивилася за минулі п’ять років: кишки навиворіт, кров, кров, кров і багато смерті.

За свою долю, звичайно, переживаю, якщо Україна повернеться. Просто у нас по телевізору різне говорять, тому багато у нас бояться повертатися в Україну. Але якщо Зеленський і Путін помиряться, то, швидше за все так і буде. Хто його знає, чим це все закінчиться. Хто буде не згоден з цим, ті, напевно, поїдуть. Я залишуся, звичайно. Навряд чи, звичайно, будуть лікарів карати. Якось по телевізору була передача, де розповідали, нібито наші лікарі спеціально українських військових погано лікували і навіть кидали вмирати, а «ополченців» більш якісно лікували. Брехня все це, для лікарів не важлива ні раса, ні політика, ні релігія. Я вважаю, українській владі потрібно для того, щоб люди не боялися повертатися, проводити детальну і широку роз’яснювальну роботу на тему повернення Донбасу. А то тут у нас місцева пропаганда дуже потужна, тому й не дивно, що люди вірять історіям про «кривавих нацистських карателів» і «фашистів». Я за примирення. Хоча вважаю, що воно буде проходити дуже довго і важко, адже і той бік, і нашому Донбасу дуже непросто буде змиритися зі смертями своїх синів», – вважає Марина, медсестра з окупованої Кадіївки.

З відповідей луганчан, які живуть в окупації, можна зрозуміти, що люди не проти повернутися під крило України, але дуже турбуються за можливе притягнення до відповідальності за їх роботу.

Вимучена аполітичність, втома від війни і розчарування в місцевій «владі», а також правителів, як України, так і Росії – це ті настрої, які сьогодні тяжіють над значною частиною населення, що передуває на окупованому Донбасі.

Чи зможе Україна провести непростий процес реінтеграції Донбасу, ювелірно дотримуючи крихкого балансу між загальною амністією, як того вимагають друзі Путіна, або тотальним покаранням, як того бажають українські націоналісти?

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2024Всі права захищені