Нещодавно отримала такий коментар до свого допису про важливість примирення українського народу: «Це дискурс громадянського конфлікту, а у нас конфлікт з Росією». Насправді, це моє «улюблене» перекручування дійсності – чи навмисне, чи неусвідомлене, воно приносить багато горя Україні.

Спочатку хотілося б зазначити, що як дискурс громадянського конфлікту я роздивляюся заяви про те, що «у війні винне мирне населення Донбасу та Криму». Виходить, що війну розв’язали бабусі з Донецьку, і українські військові ось вже п’ять років б’ються з цими бабусями та «шахтарями» на танках. А російська агресія тут де?

Слово «примирення» завдяки старанням російської та вітчизняної пропаганди сприймається виключно як «братання» з РФ та її проектами під назвами «ЛНР» та «ДНР». Поняття «мирні процеси», «розбудова миру», «примирення» дискредитовано. Ким? Зацікавленими у затягуванні збройного конфлікту на Донбасі, окупації Криму та мілітаризації зазначених регіонів.

Чому я говорю про примирення саме українського народу? Тому що російсько-український конфлікт є гібридним, і Росія витрачає значний ресурс кремлівського агітпропу, аби примусити українців повірити у «вибір Донбасу та Криму», таким чином ввести у нашу свідомість громадянську складову конфлікту, й одночасно –усунути факт зовнішньої агресії.

Ця «робота» принесла дуже сумні для України результати:

– стигматизація та дискримінація внутрішньо переміщених осіб (міфи про переселенців досягли мирної території раніше, ніж самі переселенці);
– ворожість до жителів окупованих Росією територій («вибір Донбасу та Криму», «референдум», «дві пенсії», «терористи» тощо);
– нетерпимість до чужих переконань, думок, точок зору, що провокує розповсюдження мови ненависті та розпалювання ворожнечі в Україні, а також зростання кількості випадків фізичної агресії;
– утиски свободи слова.

Але, мабуть, найгірше, що сталося, це толерування насильства відносно тих громадян/громадянок, чия позиція не до вподоби.

І процес примирення українського народу – це не про громадянський конфлікт. Не про братання з Росією чи «Л/ДНР». Не про пробачення іноземних терористів-найманців. Не про щось незаконне. Примирення – це про подолання внутрішніх протиріч, спровокованих війною та пропагандою ненависті. Примирення – це про опір внутрішньому розколу, який хтось може бачити як поділ на «правильних» і «неправильних» українців, але від того він не перестає бути розколом народу. Озирніться навколо – будь-яке висловлення може спровокувати гарячу дискусію, яка переходить у сварку з образами. Легко забанити опонента/ку у Facbook, але варто усвідомлювати, що при цьому ми залишаємося громадянами/ками однієї країни. Чи довго ми утримуватимемо Незалежність та Державність при повному невмінні сприймати інакшість, плюралізм думок, право вибору, свободу слова? Примирення українського народу – процес, який може і повинен бути активований саме зараз, під час російсько-української війни, аби після завершення конфлікту и не пішли в рукопашну між собою. Оскільки – в 100500-й раз – ми ж не думаємо, що виведення російської окупаційної армії з території України є гарантією відновлення миру всередині нашої країни?

Не буде депортації інакодумців, фільтраційних таборів, масових страт, публічних шмагань, спалення паспортів тих громадян/ок, які комусь не подобаються, не буде узаконених переслідувань та ув’язнень людей за політичні переконання, не буде нічого з сепаратистської фантазії під назвою «відрізати й забути». Наразі бачу два шляхи: або подальший розкол України, або важкий та болісний, але необхідний шлях примирення народу. Задля Незалежності, розвитку і саме тієї Єдиної України, про яку так зворушливо говорять напередодні виборів, масових акцій чи героїко-патріотичних івентів. Тільки от хотілося б побачити її колись на власні очі.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.
Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook